Євген Харлампійович Чикаленко ( 9 (21) грудня 1861, Перешори,
Херсонська губернія — † 20 червня 1929, Чехословаччина) — визначний
громадський діяч, благодійник, меценат української культури, агроном,
землевласник, видавець, публіцист.
Невід'ємною частиною життя Є. Чикаленка була його
громадсько-політична й меценатська діяльність. Євген Харлампійович брав
участь у діяльності таких відомих громадських об’єднань, як Київське
товариство грамотності (1882-1908), товариство «Просвіта» (1906-1910) та
Українське наукове товариство (1907-1934). Його будинок на
Маріїнсько-Благовіщенській вулиці став осередком українського
культурного й громадського життя Києва. Там відбувалися з’їзди Загальної
Безпартійної Української Організації, народжувалися ідеї, які ставали
реальними справами: засновано видавництво «Вік» та книгарню журналу
«Київська старовина». У будинку Євгена Харлампійовича влаштовувалися
літературні суботи, на одній з яких дебютував молодий письменник
Володимир Винниченко. Крім того, Євген Харлампійович щедро виділяв
власні кошти на видання українських газет і журналів. За його фінансової
підтримки існували ,,Громадська думка”, ,,Селянин”,
,,Літературно-науковий вісник” та ,,Нова громада”. Щоб підтримати
українську газету ,,Рада”, Чикаленко щорічно власним коштом покривав
фінансовий дефіцит у розмірі 10000-12000 крб., передаючи в заставу
будинок, продаючи землю. Не залишив поза увагою меценат і заклик Михайла
Грушевського зібрати кошти на будівництво у Львові Академічного дому
для студентів-українців, виділивши на цю справу 25000 крб. На кошти
Чикаленка функціонувало львівське Наукове товариства імені Тараса
Шевченка у Львові, видавалися твори Михайла Коцюбинського, Бориса
Грінченка, Володимира Винниченка, Івана Франка, Степана Васильченка та
інших літераторів. Саме завдяки матеріальній допомозі Євгена
Харлампійовича побачив світ унікальний чотиритомний «Словарь
російсько-український» (Львів,1893). Варто зазначити, що навіть посаг
рано померлої дочки Євгенії (1000 крб.) благодійник передає в редакцію
видання ,,Київська старовина” в якості майбутньої премії за найкраще
написану історію України.
Що ж стосується наукового доробку Євгена Чикаленка, то тут варто
згадати такі його праці, як «Розмови про сільське господарство»,
«Розмова про мову», «Спогади» (1861 — 1907), «Щоденник» (1907 – 1917),
«Уривок з моїх споминів за 1917 р.» (Прага, 1932) та серію статей «Про
українську літературну мову». Багато думок висловлених вченим у цих
працях стосуються розвитку української школи, бо саме школу Євген
Харлампійович вважав «найдужчим чинником» у розвитку національного
життя. Активно обстоював Є. Чикаленко й необхідність запровадження
рідної мови в освіті, оскільки вважав цю обставину основною у формуванні
цивілізованої держави, нації. Так, у його «Розмові про мову» читаємо:
«Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта
на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, виводить його з
темноти та бідності на ясний світ до кращого життя».
Багатогранна громадська та благодійна діяльність Євгена Чикаленка і
та самовідданість, з якою він пропагував українське слово, українську
історію та культуру, є свідченням благородства, величі духу й
патріотизму цієї Людини. Сьогодні ми з гордістю та вдячністю згадуємо
Євгена Чикаленка як подвижника української культури, талановитого
літератора, видавця, освітнього діяча, що лишив помітний слід в історії
українського державотворення.
До 155–річчя від дня народження Євгена Чикаленка сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Меценат і творець "живої історії"".
Немає коментарів:
Дописати коментар