Бібліотеці ПНПУ імені В.Г. Короленка надано статус НАУКОВОЇ

27.03.2014 р. Ученою радою університету офіційно надано Бібліотеці Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка статус НАУКОВОЇ (відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Законодавства України про бібліотеки та бібліотечну справу, Типової структури й Типових штатних нормативів бібліотек вищих навчальних закладів III-ІV рівнів акредитації).

Наш блог визнано одним з кращих

У «Бібліотечному віснику» №1 2014 р. розміщена цікава стаття Зої Романухи «Університетські бібліотеки України в соціальних мережах».

У статті блог нашої бібліотеки визнано одним з кращих.

Наводимо частину статті:

Бібліотечний блог є сучасним інформаційним ресурсом з особ­ливою формою подання контенту. І хоча зовні бло­ги схожі на звичайні веб-сайти, вони істотно відрізняються як від сайтів, так і від будь-яких інших засобів передавання інформації чи каналів комунікації. Бібліотечний блог - це можливість діалогу «бібліотекар - читач» або «чи­тач - бібліотекар», можливість висловлення креа- тивних думок бібліотекаря, реклами бібліотеки то­що.

Серед кращих блогів університетських бібліотек можна назвати:

• блог бібліотеки Одеського національного ме­дичного університету (http://odmu- bib.blogspot.com), де є можливість переглядати нові надходження. Блог наповнений новинками з медицини, окремо розміщений архів блогу, що уможливлює перегляд «старіших» видань; 
•  блог Наукової бібліотеки Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г Короленка (http://libpnpu.blogspot.com/), де розміщено все, що стосується бібліотеки: фото­матеріали, виставки тощо. Надається мож­ливість давати коментарі.

Український театр – осередок національної культури

Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня починаючи з 1962 року. Він був заснований у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО. Діяльність МІТ, згідно з його статутом, має бути направлена на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх діячів світу».

Перші театри

Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Традиційно включає сцену – майданчик, де відбувається дія, – і зал для глядачів.

Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах.

Український театр

Починаючи із ХІ століття відомі театральні вистави слов’янських скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття).

Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася такожЛьвівська братська школа та Острозька академія.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше.

Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.

Відзначення свята

Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.

Міжнародний день театру – не лише професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів вдячних глядачів та пошановувачів високого мистецтва.

 Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Український театр – осередок національної культури".

За світ, вільний від туберкульозу

24 березня відзначається День боротьби із захворюванням на туберкульоз, який міжнародна спільнота визнала нині глобальною проблемою.

Ця хвороба супроводжувала людство з давніх-давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили в єгипетських ієрогліфах, перських книгах, індійських ведах. Тож, людство знаходиться у постійному пошуку шляхів попередження цієї хвороби та її успішного лікування.

Щороку хвороба вражає майже 40 тисяч наших співвітчизників, вмирають від цієї недуги понад 10 тисяч осіб. Тому Україна віднесена до переліку 27 країн світу, в яких зосереджено 85% всього тягаря мультирезистентного туберкульозу, та посідає 4-те місце в світі за поширеністю мультирезистентного туберкульозу серед хворих з новими випадками туберкульозу.

 

Читальна зала №1 запрошує переглянути книжкову виставку "За світ, вільний від туберкульозу".

Гетьман Іван Мазепа. Людина і політик

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. 

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави. 

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому: 

Державно-політична діяльність Івана Мазепи

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р. 

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін. 

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара. 

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. 

В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»). 

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різні способи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі. 

Підтримка освіти та культури

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами. 

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших. 

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського барокко». 

Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук. 

Меценатська діяльність Івана Мазепи

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi. 

Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком. 

Гетьман І. Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащениця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. I ншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв м. Алепо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi та допомогу православним християнам за кордоном. 

В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування гетьман на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів. 

Репрезентація Мазепою України у світі

Гетьман І. Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Серед найбільш відомих творів — гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Л. Булянже, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського; поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова.

Запрошуємо до абонементу наукової літератури переглянути книжкову виставку "Гетьман Іван Мазепа. Людина і політик".

Міжнародний День щастя

Будь-яка людина, що перебуває при здоровому глузді і тверезому розумі, прагне бути щасливою, або хоча б зовсім не проти того, щоб бодай зрідка, але відчувати такий стан, при якому присутнє почуття найбільшого внутрішнього задоволення своїм власним буттям, повноти і осмисленості життя. Когось це почуття залишає дуже рідко, хтось, навпаки, вже й забув, що може відчувати щось подібне, але бути щасливою людиною здавалося б дуже просто і дуже природньо.

Увага до питань щастя супроводжувала людство протягом всієї його історії. Про це написано і сказано так багато, що напевно окремо взятій людині не вистачить і усього її життя, щоб ознайомитися з повним переліком думок і міркувань з цього приводу. Однак, у спробі узагальнити цей величезний матеріал, цілком впевнено можна стверджувати, що питання щастя впритул стосується і моментів внутрішньої свободи людини, і зовнішніх факторів, які супроводжують її життя, таких понять як совість і честь, почуття власної гідності. І навіть взагалі може бути тісно пов’язане зі, здавалося б, зовсім незначними причинами та обставинами, які у багатьох просто можуть викликати відверту іронічну посмішку. Щастя можна легко втратити або позбутися. А його подальше здобуття або повернення може коштувати людині великих і неймовірних зусилль, забирати неабияку кількість сил та часу.

Враховуючи, що прагнення до щастя є основоположною метою людства, Генеральна Асамблея ООН, за даними проекту DilovaMova.com, 28-го червня 2012- го року, на своєму 118-му пленарному засіданні прийняла відповідну резолюцію, в якій запропонувала всім державам - членам і структурам самої системи організації Об’єднаних Націй, а також і іншим регіональним і міжнародним організаціям, широкому громадянському суспільству, включаючи як неурядові організації, так і приватних осіб, відзначати Міжнародний день щастя, і постановила щорічно проводити його 20-го березня.

За офіційним думку ООН, сприяння процесам сталого розвитку, справедливості та викорінення злиднів, більш комплексного та збалансованого підходу до економічного зростання, активне сприяння благополуччю всіх народів, невід’ємно стосується питань забезпечення щастя як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому.

Підтримуючи дану ініціативу, ми щиро бажаємо всім і кожному бути щасливим! Нагадуємо, що навчитися радіти малому не так важко і під силу кожному з нас. Щастя і радість - це брати близнюки. Задовольняючись малим набагато легше отримати більше!

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути цікаву книжкову виставку "Формула щастя".

Будьте щасливі, зі святом!

Сила внутрішнього світла (Ю. Мушкетик)

Юрій Мушкетик — визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс. За роман «Крапля крові» автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман «Позиція» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980).

Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Тоді ж вона вийшла друком у перекладі російською мовою в журналі «Дружба народов» і окремим виданням у видавництві «Молодая гвардия». Повість була прихильно зустрінута критикою і читачем. Однак і в композиції твору, і в обрисовці персонажів ще відчувалась недосвідченість автора. Згодом Ю. Мушкетик істотно доробить повість — новий її варіант опубліковано в двотомнику його творів («Дніпро», 1979). Письменницька недосвідченість деякою мірою позначилася і на історичному романі «Гайдамаки» (1957).

Серед факторів, які сприяли зверненню письменника до сучасності, її «гарячої» проблематики, значну роль відіграла його тривала редакційно-журналістська робота (починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором).

Першим його кроком на тому полі став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника.

Цікавим свідченням дальшого творчого поступу є одна з пізніших повістей Ю. Мушкетика «Старий у задумі» (1974).

Досить незвичні для Ю. Мушкетика фантастично-пригодницька повість «З'їж серце лева» (1972), адресована в основному юному читачеві, та художньо-документальна — «На круті гори» (1976). В першій — печерні леви, мамонти, низка пригод, що трапляються з нашими далекими пращурами десь у часи середнього палеоліту, і їхня боротьба за те, щоб стати людьми, їхнє людське самоусвідомлення. В другій мовиться про видатного вченого В. М. Глушкова.

Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987).

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути виставку "Сила внутрішнього світла (Ю. Мушкетик)".

Альберт Ейнштейн. Людина всесвіту

Альберт Ейнштейн (14 березня 1879 – 18 квітня 1955) – один із засновників сучасної теоретичної фізики, лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 року, громадський діяч-гуманіст.  Жив у Німеччині (1879-1893, 1914-1933), Швейцарії (1893-1914) та США (1933-1955). Почесний доктор близько 20 провідних університетів світу, член багатьох Академій наук, у тому числі іноземний почесний член АН СРСР (1926).

Ейнштейн – автор понад 300 наукових робіт із фізики, а також близько 150 книг та статей в галузі історії та філософії науки, публіцистики та ін.

Він розробив декілька значних фізичних теорій:

• Спеціальна теорія відносності (1905).
• В її рамках – закон взаємозв’язку маси та енергії: E = mc2.
• Загальна теорія відносності (1907 – 1916).
• Квантова теорія фотоефекту та теплоємність.
• Квантова статистика Бозе-Ейнштейна.
• Статистична теорія броунівського руху, заклавша основи теорії флуктуацій.
• Теорія індукованого випромінювання.

Він також передбачив «квантову телепортацію» та гіромагнітний ефект Ейнштейна-де Хааза. З 1933 року працював над проблемами космології та єдиної теорії поля. Активно виступав проти війни, проти застосування ядерної зброї, за гуманізм, повагу прав людини, взаєморозуміння між народами.

Ейнштейну належить вирішальна роль у популяризації та введенні до наукового обігу нових фізичних концепцій та теорій. В першу чергу це стосується перегляду розуміння фізичної сутності простору та часу, та побудови нової теорії гравітації, що замінила ньютонівську. Ейнштейн також, разом з Планком, заклав основи квантової теорії. Ці концепції, багаторазово підтверджені експериментами, утворюють фундамент сучасної фізики.

 

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Альберт Ейнштейн. Людина всесвіту".

Участь у ІІІ Студентській науковій конференції

Сьогодні в Полтавському національному педагогічному університеті проходила ІІІ Студентська наукова конференція "Письменники-лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка".

Бібліотека підготувала книжкову виставку письменників-лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка уродженців Полтавщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Орбітою Гагаріна

«Облетівши Землю в кораблі-супутнику, я побачив, яка прекрасна наша планета.

Люди, будемо зберігати і примножувати цю красу, а не руйнувати її»

Юрій Гагарін

Юрій Гагарін народився в Смоленській області 9 березня 1934 року. Шкільні роки Гагаріна припали на час німецької окупації, тому хлопчик кілька разів переривав своє навчання і шостий клас закінчив вже в місті Гжатськ. Після школи він вступив в ремісниче училище, а пізніше — в індустріальний технікум міста Саратова.

В юності Юрія Гагаріна дуже цікавила авіація. Він відвідував авіаклуб і незабаром навіть здійснив політ на першому в своєму житті повітряному судні Як-18.

Гагарін закінчив Оренбурзьке училище льотчиків і в березні 1960 року був зарахований до групи кандидатів в космонавти. А 12 квітня 1961 року був здійснений історичний політ Гагаріна в космос на кораблі «Восток». Судно зробило один оборот навколо планети і успішно повернулося на Землю.

Після цієї події Гагарін став героєм всієї країни. Хрущов особисто наполіг на тому, щоб старшому лейтенанту Юрію Гагаріну присвоїли звання майора. Популярність космонавта стала загальносвітовою. Він активно їздив по різних країнах, зустрічався з найвидатнішими людьми того часу. У професійній діяльності він далі реалізувався як дублер космонавта Володимира Комарова.

27 березня 1968 року Юрій Гагарін розбився під час польоту на літаку УТІ МіГ-15. Місто, в якому народився легендарний льотчик-космонавт, назвали на честь нього — Гагарін.

Запрошуємо до абонементу наукової літератури переглянути книжкову виставку "Орбітою Гагаріна".

І створив Бог жінку...

Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття...

Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти- найкраща і жадана,

Для когось лик святий - твоє лице...

Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..

Любов Ігнатова

8 Березня — Міжнародний жіночий день. Він збігається з початком весни. У наш час його відзначають як свято дівчат, жінок, свято матерів. А започатковане воно було в 1910 р. на ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені на пропозицію Клари Цеткін. Його було вирішено проводити щорічно як день солідарності жінок усіх країн у боротьбі за свої права.

Цей день визнається Організацією Об’єднаних Націй, в багатьох країнах світу його встановлено державним святом.

8 березня є офіційним вихідним днем в Азербайджані, Анголі, Білорусі, Буркіна-Фасо, В’єтнамі, Грузії, КНДР, Казахстані, Камбоджі, Киргизстані, Китаї, Конго, Лаосі, Македонії, Молдові, Монголії, Непалі, Таджикистані, Туркменістані, Росії, Уганді, Україні.

Жінка - джерело ніжності й любові, надії та милосердя, наснаги й оптимізму, берегиня родинного вогнища, гордість сьогодення та яскравий взірець для наслідування прийдешнім поколінням. «В тобі одній люблю я безліч жінок, дівчаток і бабусь. Числа твоїх облич і масок я, наче космосу, боюсь. Боюсь одкинути завісу над безміром твого єства. Люблю я тайну поєднання в тобі - людини й божества», - захоплюється Дмитро Павличко.

Нехай доля дарує Вам, дорогі жінки й бабусі, любі дівчата й дівчатка, успіх і радість, а сімейний затишок, любов і турбота рідних людей стануть Вашою надійною опорою! Зичимо здоров'я дзвінкої криниці, хліба запашного з української пшениці, рум'янців від калини, щоб були Ви щасливі кожної днини. Хай Вам сонечко сяє привітно, квіти всміхаються рясно, а дні й роки хай будуть щасливі й прекрасні!

А з нагоди свята біблівотекою підготовлено книжкові виставки:

• читальна зала №3 "Жінки і математика";
• читальна зала №4 "І створив Бог жінку".

 

Шевченко і Полтавщина

Великий Кобзар тричі приїздив на Україну і тричі відвідував Полтавщину.

Перша подорож (1843 – 1844) – це початок періоду «трьох літ», розпочалася в Качанівці. Євген Гребінка був першим, хто запросив і привіз Т. Шевченка до себе на батьківщину, в Убіжище, влітку 1843 р. У липні-серпні 1843 р. Т. Шевченко проживав у Березовій Рудці, Линовиці, Ісківцях, Лубнах та ін. На початку жовтня з рідної Кирилівки поет знову повернувся на Полтавщину. У Березані 9 жовтня написав вірш «Розрита могила». Тоді ж, приїхавши до Яготина, копіює портрет кн. Рєпніна. Загалом проживав там аж до 10 січня 1844 р. В цей період він відвідує Березову Рудку, Андріївку Гадяцького пов., Пирятин, Ковалівку.

Друга подорож відбулася в 1845 – 1846 рр., після закінчення Петербурзької Академії мистецтв. 23 березня 1845 р. Тарас Шевченко отримав дозвіл на поїздку в Україну і виїхав на запрошення О. А. Лук’яновича в с. Мар’їнське Миргородський пов. Там він повинен був малювати портрети членів родини поміщика. Цю справу відклали на осінь, а літо поет провів у роз’їздах по містечках і селах Полтавщини (виконуючи завдання Київської археографічної комісії). Побував у Решетилівці, Шедієвому на Орелі, Василівці (Хорольського пов.), Старих Санжарах, Устивиці, Ромнах та ін. На початку липня 1845 р. Т. Шевченко прибув до Полтави.

«Час приїзду і термін перебування Т. Г. Шевченка у Полтаві точно встановив і переконливо довів відомий літературознавець П. П. Ротач. Він звернув увагу на маловагому на перший погляд деталь російськомовної повісті «Близнецы», у якій відбилися полтавські враження поета: співаки церковного хору, який був на той час у Полтаві, повідомляють герою повісті Степану Мартиновичу Левицькому, що «завтра после литургии владыка отъезжает в Переяслав и что они, его певчие, туда же едут по почте». Звернувшись до «Полтавских губернских ведомостей» за 1845 р., П. П. Ротач з’ясував, що архієпископ прибув у Полтаву 23 червня, а виїхав після 1 липня. Працюючи над повістю у засланні Т. Г. Шевченко, безумовно, не міг читати названу газету, але згадав про подію, свідком якої був сам».

Три-чотири дні у першій декаді липня 1845 р. вважається тим періодом, коли Тарас Шевченко перебував у Полтаві. Якою ж Тарас Шевченко побачив Полтаву? Мабуть такою, яку описує історик М. Сементовський : «Я не могу сказать, чтобы Полтава была пышный, шумный, кипящий жизнью город, как Харьков или другие города; нет, в Полтаве постоянно господствует тишина и спокойствие, кажется, суждено этому городу вечное безмолвие и мир после страшного двухвекового беспокойствия, кровопролитий, окончившихся на полях ее славным поражением всех врагов…» (1846 р.).

Метою перебування Тараса Шевченка в Полтаві було замалювати історичні будівлі та пам’ятні місця. Він замалював Хрестовоздвиженський монастир, відвідав оселю Івана Котляревського, якого вважав батьком української літератури, виконав акварельний малюнок «Будинок Котляревського в Полтаві». Він створив безцінний живописний документ – залишив нам первісний образ хати І. П. Котляревського. Обидва полтавські малюнки Тараса Григоровича зараз зберігаються в Київському музеї Т. Г. Шевченка. Поет відвідав міське кладовище, відшукав могилу письменника якого дуже шанував, доземно йому вклонився. Саме Тарас Шевченко першим звернувся до поетичного вшанування Івана Петровича, створивши поетичну елегію «На вічну пам’ять Котляревському», пророчі слова з якої золотими літерами викарбовані на пам’ятнику на могилі поета.

І ще одна дуже цікава історія пов’язує Тараса Шевченка і Полтаву. У 50-ті роки ХІХ ст. Т. Шевченко відбував заслання на півострові Мангишлак. Біля хати, в якій він оселився, викопав криницю і посадив біля неї гілку верби, яку купив на базарі в Оренбурзі. В 1963 р. в полтавському дендропарку дендролог Яценко Яніна Яківна висадила маленьку гілочку «шевченківської верби», привезену з далекого Казахстану.

У липні Тарас Шевченко відвідав Прилуки, Густинський монастир, Сокиринці; у 20-х числах липня – у Ромнах стає свідком і учасником знаменитого тоді навіть за межами України Іллінського ярмарку. Після поїздки на ярмарок, поет відвідує Сорочинці, Лубни, Переяслав і, сповнений яскравими враженнями, з приходом осені, поспішає углиб Полтавщини. 4 жовтня в Миргороді він пише ліричні вірші «Не завидуй багатому» і «Не женися на багатій». Це були перші ластівки його поетичного злету. Своєрідна «болдинська осінь» Т. Г. Шевченка, проведена в Мар’їнському, ознаменувалася створенням таких визначних творів, як «Єретик», «Сліпий» («Невільник»), «Стоїть в селі Суботові…». Прямуючи з Мар’їнського на Київ, Тарас Григорович відвідує Ісківці, а захворівши, надовго зупиняється у переяславського лікаря Андрія Козачковського. Та навіть хвороба не пригасила вогню духу, і тут, у Переяславі та В’юнищах, поет пише “Наймичку», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», а 25 грудня 1845 р. – безсмертний «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»).

Третя подорож почалася 25 травня 1859 р. Тарас Шевченко проїхав через Зіньків і Гадяч у західні повіти губернії, зупинившись лише в Пирятині, де 10 червня написав мініатюру «Ой, маю, маю я оченята…». А в цей час його чекали в Полтаві. Поет дуже хотів заїхати в наше місто. Його давній друг по Петербургу, викладач малювання в Полтавській гімназії, Федот Ткаченко писав у грудні 1860: «Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати…». Та не діждались полтавці бажаного гостя. Прийшла сумна звістка про передчасну смерть поета.

Іще за життя Т. Г. Шевченко відчував, що Полтавщина стала близькою йому, й відтоді до кінця життя згадував її села й міста, людей, із якими пощастило познайомитися.

До 200-річчя з дня народження славетного Кобзаря запрошуємо відвідати книжкові виставки:

• читальна зала №1 "І оживе добра слава, слава України"

• читальна зала №2 "Шевченко і Полтавщина".

 

 

 

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

Сьогодні в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка розпочала свою роботу Всеукраїнська науково-практична конференція «Постать Тараса Шевченка у світовому й національному культурологічному контексті».

Для учасників конференції бібліотекою була підготовлена цікава книжкова виставка "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття".

Презентувала книжкову виставку завідувач сектором культурно-просвітницької роботи Ганжа Катерина Вікторівна:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля!

Ці рядки Василя Симоненка перегукуються із народним розумінням Шевченка - поета і людини. Адже для кожного українця Тарас Шевченко означає так багато, що створюється враження, ніби ми про нього все знаємо і він завжди з нами. Та це лише враження. Він невичерпний і нескінченний. Не тому, що він кращий від інших, - у ньому наша історія, реальність. Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна.

Створюючи нашу виставку, ми хотіли вкотре ознайомити наших користувачів з життєвим і творчим шляхом Т.Г. Шевченка і нагадати, що він був не тільки видатним письменником, а й талановитим художником.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До вашої уваги представлено:

• репринтне відтворення мініатюрного видання кобзаря яке було надруковане 1878 року в Женеві форматом 55х85 мм, українською мовою, тиражем 1000 прим.

• ілюстрована книга «Кобзар. Гайдамаки», Т.Г. Шевченко. Видавництво Суворіна 1886. Ця книга поправу вважається найбільш красиво оформленим виданням "Гайдамаків" свого часу. Збільшений формат. Її особливість полягає в тому, що поряд з текстом оригіналу на сторінках розміщений переклад тексту російською мовою у виконанні відомого поета і перекладача Н.В. Гербеля.

• (Кобзар фототипія позацензурного примірника видання 1840 року). Представлена книга є копією унікального позацензурного видання «Кобзаря» Тараса Шевченка, в якому було відновлено рядки, вилучені цензором під час підготовки збірки до друку. Оригінал, з якого зроблено фототипію, було видано ще за життя Тараса Григоровича – 1840р.

Також вашій увазі представлено «Кобзарі» різними мовами, зокрема: польською, вірменською, сербською.

На мою думку цікавим є і «Заповіт», перекладений мовами народів світу(55 мовами).

Інтерес представляють так звані «захалявна», або «Мала книжка» - рукописний збірник віршів перших чотирьох років заслання (1847-1850) та «Більша книжка», яка була написана в останні роки життя поета.

Прошу вас звернути увагу на літературу, яка присвячена художньому таланту Шевченка і на його малюнки та репродукції художніх творів.

Детальнішу інформацію про представлену літературу ви можете отримати переглянувши віртуальну виставку, присвячену 200-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка, розміщену на нашому сайті.

На останок хочу сказати, що Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.