Про ВІЛ/СНІД: вкотре і відверто

Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила 1 грудня Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Ця подія змусила людей робити кроки щодо поси-лення усвідомлення необхідності поширення профілактичної інформації про СНІД у суспільстві, поліпшення якості допомоги, що надається особам, інфіко-ваним ВІЛ, і про боротьбу з запереченням існуючої проблеми та дискримінаці-єю ВІЛ-інфікованих.

Сьогодення вимагає від суспільства особливої уваги до проблем ВІЛ/СНІДу і, лише разом, спільними зусиллями ми здатні вплинути на загрозу епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.

Бібліотекою підготовлено книжкові виставки:

• науковий абонемент "СНІД! Не залишаймося байдужими!";
• читальна зала №4 виставка-квілт "Про ВІЛ/СНІД: вкотре і відверто". Мозаїка квілту краще всяких слів доводить, що СНІД може торкнутися кожного, незалежно від національності, віку або способу життя. Читаючи відомі імена Фредді Мерк’юрі, Рудольф Нурієв, Айзек Азімов, Мішель Фуко, Офра Хаза, мало хто здатний залишитися байдужим.

Виставки закликають кожного відповідально ставитися до власного здоров’я та наголошують на неохідності соціальної терпимості до хворих на СНІД.

«Всевидяще око України» - І. Нечуй-Левицький

175 років від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького (1838–1918).

Український письменник, публіцист, перекладач, етнограф, педагог, поборник розвитку національної школи в Україні, упровадження української мови в школах усіх типів, викладач російської мови, літератури, історії та географії у Полтавській духовній семінарії, у гімназіях польських міст Каліша та Седлеця, у Кишинівській чоловічій гімназії, член Південно-Західного відділу географічного товариства, НТШ у Львові, «Руського педагогічного товариства», творець підручника «Граматика української мови (у 2 ч.), автор статей з педагогіки «Російська народна школа на Україні», «Школа повинна бути національна», «Педагогічна проява в народній школі», історичного роману «Князь Єремія Вишневецький», драми «Маруся Богуславка», повістей із життя селянства, міщанства, заробітчан, дрібної шляхти, духовенства, інтелігенції, зокрема «Дві московки», «Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Старосвітські барюшки і матушки» та ін.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "«Всевидяще око України» - І. Нечуй-Левицький".

Жіночі права крок за кроком

Сьогодні, 25 листопада, світ відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками.

Це найпоширеніше порушення прав людини в світі. Жорстоке поводження забирає більше життів і набагато частіше перетворює жінок у інвалідів, ніж онкологія, малярія, дорожньо-транспортні пригоди та військові дії разом узяті, повідомляє Радіо ООН.

17 грудня 1999 Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем ​​боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Історичною передумовою Дню стала подія, що відбулася в 1961 році в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо (Rafael Trujillo) були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал (Mirabal sisters), які були політичними активістками.

У червні 1991 року Центр жіночого глобального лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини з 20 країн світу запропонували щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводити акцію 16 Днів проти гендерного насильства. З того часу понад 1000 організацій та осіб з понад 100 країн щорічно проводять акції в рамках однойменної кампанії, закликаючи до припинення усіх форм насильства проти жінок. З 2000 року цю ініціативу підтримує і Україна.

Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Жіночі права крок за кроком".

День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій

День пам'яті жертв голодомору й політичних репресій щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада. 2011 року ця субота випала на 26 листопада.

Спочатку Президентом України від 26 листопада 1998 року в четверту суботу листопада в Україні оголошувався День пам'яті жертв голодомору, а 31 жовтня 2000 року цей день був перейменований на День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

Своїм указом від 28 листопада 2006 року Президент України Віктор Ющенко визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українського народу.

У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 роки, 1932-1933 роки, 1946-1947 роки, однак другий був найбільш масовим і жорстоким.

У 20-х роках причиною смерті мільйонів людей став неврожай від посухи.

Що ж до голодомору 30-х років, то навіть Сталін визнавав, що врожай зерна 1932 року перевищував минулорічний.

7 серпня 1932 року був прийнятий закон про охорону кооперативного майна, що отримав у народі назву "закон про три колоски".

За розкрадання державного, колгоспного або корпоративного майна призначався розстріл, за пом'якшувальних обставин - позбавлення волі на десять років. Амністії засуджені не підлягали.

Таким чином, розстріляти могли за вкрадені три колоски, качан капусти або курку.

Приблизні підрахунки показали, що за законом про три колоски було засуджено близько 200 тис. українців.

Систематична конфіскація продуктів харчування державою призвела до того, що на 1 особу в середньостатистичній родині припадало 1,7 кг зерна на місяць.

Радянський Союз усіляко приховував сам факт голоду в країні, більшість документів було знищено, а люди, які вели перепис населення - вбиті. За приблизними розрахунками, жертвами голодомору 1930-х стали від 3 до 6 млн. українців.

У читальній залі №2 розміщено книжкову виставку "Трагедія жахлива, пам'ять – вічна (1932-1933)".

Провісниця українського модернізму

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863, м. Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) — † 21 березня, 1942, Чернівці) — українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині.

Ольга Кобилянська – непересічна постать в українській літературі. В житті вона шукала ідеал, боролася за свою людську гідність, за право розкривати й утверджувати власні духовні сили, служити своїм талантом людям.

Нелегкий був шлях, яким письменниця, вихована в онімеченому середовищі, пройшла до свого народу, пройнялася його болями і надіями. Вона, долаючи зневіру, позбавлена особистого щастя, самотужки шукала стежки до свого знедоленого люду, щоб самовіддано, до останнього подиху служити йому. Свої мрії й поривання палкої душі Ольга Кобилянська виливала в літературних творах. Паперові виповідала письменниця найзаповітніше, маючи надію, що хто-небудь скористається з її писання, що вона пробудить у людських душах тугу за світлими ідеалами, запалить на боротьбу за краще майбутнє. Сумніви, зневіра не раз бентежили душу, але не писати Ольга Кобилянська не могла. З кожним новим твором ширшає світогляд письменниці, глибше і глибше пізнає вона людську душу.

Однією з проблем, які глибоко хвилювали Ольгу Кобилянську, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Героїні її творів спрямовують свій погляд у чарівний світ музики, до сяйва далеких зірок, дикої краси природи. Їхній поклик до казкового щастя дещо безпорадно-дитячий.

Відповіді на болючі питання навколишнього світу, на свої тривоги, сумніви письменниця шукає в книгах. Це – єдина розрада в її житті.

Ольга Кобилянська називала себе просто і скромно – “робітницею свого народу”, але для української літератури вона стала окрасою, бо твори її, пройняті глибоким ліризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнім літературним скарбом.

Кожен твір письменниці вражає поетичністю і глибиною зображення характерів, зокрема жіночих. Недарма їх називають енциклопедією жіночої душі. Коли читаєш її твори, починаєш разом з письменницею перейматися внутрішнім життям героїнь, захоплюєшся ними, сумуєш, радієш, співчуваєш... Але ніколи не залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Ольги Кобилянської.

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути виставку "Провісниця українського модернізму".

Участь у методичному семінарі

Сьогодні працівники нашої бібліотеки взяли участь у методичному семінарі "Книжкова виставка як засіб рекламної діяльності бібліотеки", який проходив у Полтавському національному технічному університеті імені Ю. Кондратюка.

 

 

 

  

 

 

 

На семынарі відбулася презентація методичного посібника "Особливості організації книжкових виставок, який підготувала  Н.І. Ландарева, завідувач науково-методичного відділу бібліотеки ПНПУ.

Досвідом проведення виставкової роботи у своїх бібліотеках поділилися наші колеги з ПНТУ, УМСА, ПУЕТ. Від бібліотеки нашого університету на семінарі виступила Ганжа Катерина Вікторівна - зав. сектором культурно-просвітницької роботи з доповіддю, у якій розповіла про книжкові виставки які організовує наша бібліотека. Доповідь була доповнена змістовною презентацією.
Висловлюємо вдячність організаторам семінару за можливість поспілкуватися з колегами а також за наданий методичний посібник.

Всесвітній день дитини

Щорічно, 20 листопада світова спільнота святукує Всесвітній день дитини. Саме в цей день 1989 року резолюцією 44/25 Генеральної асамблеї ООН була прийнята Конвенція про права дитини.

Ця конвенція є основним міжнародним документом із захисту прав дітей. 193 країни, крім США та Сомалі, ратифікували конвенцію ООН про права дитини, йдеться на офіційному сайті ЮНІСЕФ.

У світі – понад два мільярди дітей, вісім мільйонів з яких – це маленькі українці. Кожен з них народжується з правами. Кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства.

Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей, зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. 27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію постановою №789XII (78912), яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках Верховна Рада України ратифікувала два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії та щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Україна досягла стабільного прогресу щодо захисту прав дітей, у таких сферах, як зниження дитячої смертності, збільшення кількості дітей, що виховуються у прийомних сім’ях, а не в інтернатних установах, зниження кількості відмов від новонароджених, та багато іншого. Тим не менш, є ще невирішені питання, які загрожують захисту прав дітей та особливо, соціально уразливих дітей.

Але все-таки багато дітей виховується в державних установах, або навіть живуть на вулицях без піклування батьків. Діти піддаються ризику зараження небезпечними захворюваннями у зв’язку з низьким охопленням імунізацією. Ризик отримати ВІЛ/СНІД серед молоді в Україні все ще залишається високим Широко розповсюджене недостатнє споживання йоду ускладнює розумовий розвиток дітей. Діти все ще страждають від насильства і жорстокого поводження, в тому числі сексуальної експлуатації, яка є однією з найгірших форм насильства щодо дітей.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Дитина в сучасному свiтi".

Щоб навчати було цікавіше (на допомогу учителю математики)

Сьогодні урок як засіб організації навчально-виховного процесу є по суті основним стрижнем у процесі вирішення методичних і психолого-педагогічних завдань. Понад три століття існує класно-урочна система, і, не дивлячись на безліч експериментів, ніхто поки нічого кращого за урок не запропонував.

Сьогодні перед учителями стоїть важливе запитання: як учити дітей? Я, як і кожен педагог, шукаю відповідь на нього і доходжу висновку, що вчити потрібно так, щоб уроки були цікавими й при цьому діти здобували міцні знання.

"Будьте самі шукачами, дослідниками. Не буде вогнику у вас — вам ніколи не запалити його в інших," - писав В. Сухомлинський.

 

Як же зробити, щоб урок не тільки надавав учням певні знання й уміння, але й викликав у них справжній інтерес, щире залучення у навчальний процес, сформував творче начало? Щоб отримати відповідь на це запитання запрошуємо зо читальної зали №3 переглянути цікаву книжкову виставку "Щоб навчати було цікавіше (на допомогу учителю математики)".

Студентські роки – найщасливіші в житті

17 листопада має особливе значення для студентів всього світу, адже це - Міжнародний день студента. Це свято зближує та об'єднує молодих людей усього світу, бо це, насамперед, день студентської солідарності, що не має меж та кордонів.
Студенти завжди були найбільш волелюбною, незалежною та свободомислячою частиною суспільства, і ідея власного свята завжди будоражила їхні молоді душі. Ідея створення міжнародного об'єднання студентської молоді зародилася в Європі наприкінці XIX століття. У 1893 році в Женеві був скликаний Міжнародний конгрес студентів-соціалістів, що прийняв рішення: установити і розвивати зв'язки між студентами різних країн. Істотний вплив на розвиток студентського руху зробили трагічні події осені 1939 року в Чехословаччині. Тоді 17 листопада тисячі студентів міста Праги та їхніх викладачів заповнили вулиці міста, протестуючи проти гітлерівської окупації, але вони були арештовані німецько-фашистською владою і розстріляні, або відправлені в концтабори. Міжнародний день студентів був заснований у 1941 році в Лондоні на світлу пам’ять загиблих студентів Чехословаччини.
Сьогодні День студента є символічним об'єднанням студентів усіх факультетів і всіх навчальних закладів. Студенти в цей День традиційно веселяться на повну силу, забувши про майбутню сесію, заліки і "хвости". Без уваги не залишаються ні клуби, ні дискотеки, ні навіть посиденьки в гурттожитку.
В цей день бажаємо студентам здоров'я і бадьорості, щастя й успіхів у всіх їхніх починаннях!

Науковий абонемент підготував книжкову виставку "Студентські роки – найщасливіші в житті".

Гадяч - гетьманська столиця

15 листопада Полтавщина відзначить 350-річчя проголошення Гадяча гетьманською столицею.

Ця подія є визначною не лише для жителів Гадяччини, а й для всієї Полтавщини, адже не кожна область може похвалитись тим, що центр одного з її районів був колись столицею України.

Гадяч – рангове місто українських гетьманів. Від 1649 року воно було ранговим володінням українських гетьманів. 23 березня 1653 року цар Олексій Михайлович видав привілей про надання гетьману Богдану Хмельницькому у володіння міста Гадяча. 1658 року тут підписаний Гадяцький договір.
Зірковий час в історії міста Гадяча тривав із 1663 до 1668 року за гетьмана Івана Брюховецького. Тоді місто-резиденція гетьмана виконувала роль справжньої столиці. Брюховецький керував козацькою державою саме з Гадяча, що сприяло розбудові міста, зростанню його економічної та політичної ваги. У цей час місто переживало розквіт, у ньому було зведено гетьманський палац, дерев’яну церкву Богоявлення Господнього, в якій і знайшов останній спочинок Іван Брюховецький.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути цікаву виставку "Гадяч - гетьманська столиця".

Назустріч міжнародному Дню толерантності

«Толерантність - це мистецтво жити з іншими людьми та з іншими ідеями», - стверджував Генеральний секретар ООН (1997-2006 рр.), лауреат Нобелівської премії миру, дипломат із Гани Кофі Аннан. На індивідуальному рівні - це здатність без агресії сприймати думки, погляди та ідеї, які не збігаються із твоїми. Терпимість до чужого тобі способу життя, релігійної, національної й культурної належності, мови, звичаїв, цінностей, почуттів, фізичного і психічного стану, зовнішнього вигляду є головною умовою стабільності й миру в такому різноманітному сучасному світі. 16 листопада 1995 р. на XXVIII сесії Генеральної конференції держав-членів ЮНЕСКО було одностайно прийнято Декларацію принципів толерантності. За пропозицією ООН з 1996 р. цього дня відзначають Міжнародний день толерантності.

Під толерантністю в Декларації розуміється «повага, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності». Декларація проголошує «визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним становищем, мовою, поведінкою і цінностями й мають право жити в світі і зберігати свою індивідуальність».

«Взаємотерпимість, толерантне ставлення один до одного, солідарність, діалог і взаєморозуміння,- говориться в Декларації,- повинні стати нормою поведінки і дій всіх людей без винятку, груп людей, політичних партій, громадських організацій і рухів, адже толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку людей».

 Примусити когось бути толерантним неможливо, адже толерантність - це спосіб мислення, який потрібно формувати змалку. До того ж не слід сплутувати толерантну поведінку з байдужістю чи рабською терпимістю. Толерантність - не поступливість, поблажливість чи потурання, не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій. Толерантна людина не має бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини, маніпуляцій та спекуляцій. Те, що порушує загальнолюдську мораль, не повинно сприйматися толерантно!

Аналізуючи культурну спадщину нашого народу, можна впевнено сказати, що у сприйнятті українця толерантність співвідноситься з поняттями уваги, поваги й любові до людей.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути виставку "Назустріч міжнародному Дню толерантності".

День української писемності та мови

9-го листопада ми з Вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови.

Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

Мелодійна, ніжна, солов’їна — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Українська мова — державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами нашої держави: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

Тож давайте оберігати, плекати та звеличувати українську мову. Адже як сказав великий український вчений, мовознавець Іван Огієнко, «мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб».

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку присвячену Дню української писемності та мови.

Альбер Камю – письменник і філософ

Альбе́р Камю́ (фр. Albert Camus; *7 листопада 1913, Мондова — †4 січня 1960, Вільблевен) — французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму.

Лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року. Одна з найбільш яскравих фігур французького екзистенціалізму .

Для Камю центральна проблема філософії та літератури - виправдання бунтарської свідомості , що протистоїть « необачному мовчанню світу ».

У його творах світ знаходить сенс , тільки через бунт , спрямований на виродження абсурдності світу . Набуття сенсу і усвідомлення недосконалості світу не робить людину щасливою, але це робить людину вільною .

Творчість Камю - постійний філософський пошук , пристрасне переживання за людину, що живе в абсурдний час трагічного надлому часу та історії в 20 столітті.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Альбер Камю – письменник і філософ".

Життя – у праці для людей

 

У першу неділю листопада на Україні, згідно з Указом Президента України від 13.04.1999 № 374/99 відзначають День працівника соціальної сфери.

Це свято є свідченням високої оцінки державою ролі працівників, які щодня забезпечують реалізацію державної політики з питань соціального захисту, зайнятості, організації оплати і безпеки праці, трудових відносин.

Соціальному працівнику доводиться стикатися з різними сферами життя людини і суспільства: фізичним і психічним здоров'ям, особистими і груповими конфліктами, плануванням сім'ї, з проблемами працевлаштування, професійної і соціальної адаптації різних категорій населення, профілактикою асоціальної поведінки, здійсненням правосуддя і багатьма іншими. В умовах властивої Україні соціальної динамічності стає гострою проблема правового захисту кожного громадянина, обгрунтування правової доцільності його побутової поведінки, професійної політичної та інших видів діяльності.

Соціальна робота - це мистецтво налагоджувати зв'язки між людьми. День працівника соціальної сфери - професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не тільки зі службового обов'язку, а й за велінням совісті та покликом душі.

Сьогодні в соціальній сфері України працює близько 150 тисяч чоловік. Вони дарують людям надію на краще, вчасно подають руку допомоги тим, хто цього потребує. Для багатьох з них слова Івана Франка - «Життя людини до тих пір має цінність, поки людина може допомагати іншим» - стали сенсом життя.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Життя – у праці для людей".

Як зробити урок цікавим? (на допомогу учителю фізики)

Знати свою науку вчителю, звичайно, необхідно, але, крім цього,

потрібно ще володіти ключем до розуму і серця своїх вихованців.

І хто не володіє цим даром природи, той повинен його шукати

в сучасній педагогіці й методиці.

 (К. Лейбніц)

Кожного разу, готуючись до уроку, вчителі вирішують різні проблеми: чому навчити учнів і як це зробити, як сформувати їхній духовний світ.

Пріоритет в організації освітнього процесу надається особистості учня, його вмінню самостійно здобувати знання.

Тому завдання викладача полягає в тому, щоб заохочувати до активної пізнавальної діяльності учня, створювати умови для виявлення зацікавленості, стимулювати до висловлювань без побоювань помилитися, формувати прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, вчитися аналізувати та виявляти учнівську ініціативу, самостійність у самовираженні. Успішність навчально-виховного процесу, висока якість уроку досягається саме завдяки використанню нестандартних технологій.

Тому запрошуємо зо читальної зали №3 переглянути цікаву книжкову виставку "Як зробити урок цікавим? (на допомогу вчителю фізики)".

Життєвий шлях Т.Г.Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.

У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.

24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.

Бібліотекою розпочато цикл виставок "І хоч минула сотня літ він завжди з нами буде". Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Життєвий шлях Т.Г. Шевченка".