Конституція України для всіх і кожного

Цього року ми відзначаємо двадцяту річницю ухвалення Конституції України — головного документа, який визначає основні права та свободи людини і громадянина, окреслює найважливіші суспільні цінності, територіальний устрій та демократичні засади розвитку держави.

Прийнятий 28 червня 1996 року Основний Закон назавжди закарбував на своїх сторінках одвічне прагнення українського народу жити у незалежній, суверенній, демократичній країні.

Нинішні виклики часу та глобальні суспільні зміни вимагають якісного оновлення Конституції. Саме тому в країні розпочато процес конституційної реформи, який має на меті побудову сильної держави шляхом розширення владних повноважень громад, оновлення судової влади, посилення гарантій захисту прав людини.

Вітаємо зі святом і запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкові виставки:

• читальна зала 1 "Закони нашого життя";

• читальна зала 4 "Конституція України для всіх і кожного".

Молодий той, хто молодий душею!

Сучасній молоді надзвичайно пощастило, адже, окрім тисячі інших причин, юні таланти мають щонайменше три приводи для святкувань: останньої неділі червня — в український День молоді, 12 серпня — Міжнародного дня молоді та 10 листопада — під час Всесвітнього дня молоді.

Святкування Дня молоді в Україні затверджене Указом Президента нашої держави Леоніда Кравчука від 22 червня 1994 року. Та насправді історія українського Дня молоді почалася ще задовго до здобуття нашою країною незалежності, у часи Радянського Союзу. 7 лютого 1958 року Президіум Верховної Ради СРСР затвердив «День радянської молоді», який відзначали останньої неділі червня. За традицією, і до тепер саме наприкінці першого місяця літа святкують День молоді Україна та Білорусь.

Оскільки День молоді не має чіткої дати, щороку число молодіжних гулянь змінюється. Проте незмінними лишаються веселощі, гарний настрій та дух свободи, притаманний гарячим серцям, осяяним теплим літнім сонцем, сповненим надій, світлих мрій та найкращих сподівань.

Вітаємо всіх зі святом і запрошуємо переглянути книжкові виставки.

І головне бажаємо не забувати що молодий той, хто молодий душею!

 

Трагічне літо 41-го

22 червня – скорботна дата початку радянсько-німецької війни 1941-1945 років, що стала однією із основних складових Другої світової.

Парадоксальність ситуації в тому, що Другу світову розпочали Гітлер і Сталін, попередньо домовившись поділити між собою сфери впливу в Європі. Та Кремль захотів більшого, аніж домовлялись і почав готуватись до удару по своєму "камарадові" першим. "Камарад" вирішив випередити зухвалого "партнера" й влучивши слушний момент, таки вдарив першим. Так почалася радянсько-німецька війна, в якій Україні приділялось чільне місце, адже хто володів Україною, той міг розраховувати на роль світової супердержави.

В цій нав’язаній війні Україні було відведено роль жертви, що бореться за своє життя з двома диктаторами одночасно. Двічі ця війна прокотилась українською територією. На її теренах воювали і червоні партизани і бійці УПА.

Сталін вмів і воював тільки числом, він навіть розмінування проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни сам Жуков. Тому Україна понесла такі важкі жертви в цій війні. Із 16 млн солдатів та офіцерів, яких СРСР втратив на фронті, 4 млн були вихідцями з України. До рідних домівок інвалідами повернулися 1,7 млн українців. Це неповна українська ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення, промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною.

За додатковими даними тільки на території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 млн мирних жителів, понад 2,2 млн вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з переписом населення 1941 року, в Українській РСР проживало 41,7 млн осіб, а наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України поменшало на більш як 14 млн. Значить, не всі жертви цієї війни ще пораховано.

Окрім людських, були й матеріальні втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів, близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 000 лікарень та інших медичних установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР.

До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так званий достроковий призов юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових військкоматів.

За мужність, виявлену в боях, 2,5 мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 – удостоєні звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі. Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів.

Ставлення сталінської влади до українців було явно упередженим та ворожим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх, ще не переодягнених у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки одиниці повертались з такого "бою". Таким способом Сталін нищив генофонд української нації.

Фашисти також нищили наш генофонд безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині – 149.

Саме українець Олексій Берест очолив групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завитки до геройського вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі вже скінчилася, війська 2-го українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.

 

У читальній залі №2 розташована книжкова виставка "Трагічне літо 41-го".

Трійця святками іде

Трійцю в цьому році православні християни відзначають 19 червня – тобто на 50-й день після Великодня.

Історія свята Трійця

Це свято дуже давне. Його коріння виходять з часів Старого завіту. Саме в цей день на святих апостолів, послідовників Ісуса Христа, зійшов Святий Дух, який і символізує триєдність Бога. З цього дня Бог послав апостолам дар розмовляти різними мовами. І саме цей день вважається Днем народження Церкви. Традиції святкування Трійці древньоязичницькі і християнські тісно переплетені між собою і мирно співіснують по сьогоднішній день.

Трійця у слов'ян (дохристиянська)

Поклоніння Богині весни Ладі на трійцю поступово було забуто, а супроводжуючі це свято традиції і звичаї злилися з християнськими обрядами і створили навколо цього свята барвисту обстановку.

А в деяких районах дотепер існують назви "Зелені Святки", "Русальний тиждень".

Свято Трійця в інших народів світу

У світі відзначають це свято не тільки в Україні, Білорусі, Росії. У таких країнах, як Німеччина, Австрія, Бельгія, Іспанія, Данія, Латвія, Люксембург, Румунія, Швейцарія, Норвегія, Франція, Ісландія це свято вважається державним.

Наприклад, в Австралії досі прийнято прикрашати колодязі вінками з квітів і зелених гілок берези. А під час проведення меси в храмах випускають на волю голубів - символів цього чудесного релігійного свята.

На острові Кіпр православні християни на Святу Трійцю відзначають і свято води. Свято називається Катаклізмос і символізує спогади про Вселенський потоп і порятунок Ноя.

У Німеччині перед святом прийнято наводити порядок в будинках і садах. Прикрашають житло вінками з гілок берези, букетами польових квітів. А так же влаштовуються народні ігрища з катанням на гойдалках і човнах.

Традиції та прикмети на Трійцю

У слов'янському світі Трійцю святкують три дні. Господині до неї дуже ретельно готуються. Це свято за своєю значимістю прирівнюється до Великодня і Різдва.

Субота перед святом Трійці є поминальним днем. Люди в храмах ставлять свічки за упокій померлих родичів. Потім приходять на цвинтар для поминання померлих і залишають їм частування. Особливо моляться в цю суботу за тих, хто помер передчасною смертю, вважаючи їх жертвами підступних русалок.

Після відвідин кладовища народ наводить порядок у своїх будинках, будівлях, у дворах. Всі очищається від сміття, ретельно вимивається. Підлоги в будинках вистилаються свіжоскошеної травою. На підлозі і по всіх доріжках двору розстеляють аїр. Цей свіжий приємний запах дитинства пам'ятається все життя. Віконниці і дверні укоси в будинку прикрашають гілками берези, клена, липи. Ці гілки свіжої зелені, наповнені силами прокидається землі, є оберегами нового врожаю і дарують людям і тваринам здоров'я. Вони є символом нової життєдайної сили, нового життя.

Прикрасивши житло, дівчата йшли завивати берізку. Вибирали в лісі молоде кучеряве деревце, прикрашали його стрічками, водили хороводи з піснями. До свята готуються різні святкові страви. Жінки печуть пироги, готують різні м'ясні і рибні закуски, щоб пригостити гостей і своїх близьких перед Петровим постом.

У деяких регіонах в цей день фарбують яйця в зелений колір. Перший день - Зелену неділю. Цей день в народі вважають днем активності й підступності русалок та іншої міфічної нечисті. Зелень, якої прикрашають будинки, є захистом і оберегом від них. Вранці в цей день в храмах відбуваються святкові богослужіння. Потім люди ходять один до одного в гості. Починаються масові гуляння, ярмарки, багато виїжджають на пікніки.

Особливо ці традиції збереглися в сільській місцевості. Трійця завжди вважалася дівочим святом. Дівчата надягали свої найкращі вбрання. Вони на зелених святках припиняють співати веснянки та плетуть вінки, опускаючи їх у річку для ворожіння. Потім вони йшли в ліс гуляти. До цього дня пекли коровай і роздавали його в лісі незаміжнім дівчатам. Ці шматочки сушили і берегли до весілля, замішуючи потім сухарі в тісто для весільного короваю. Вважали, що вони принесуть їм у нову сім'ю благополуччя і любов. Потім під берізкою організовували пікнік - святкову трапезу. Увечері народ розважали ряджені, скоморохи.

Другий день свята називається Клечальним понеділком. У цей день після служби священики йшли на поля читати молитви з проханням до Бога благословення на майбутній урожай. Діти в цей час бавилися різними іграми.

На третій, Богодухів день, хлопці вибирали собі наречених. Дівчата "водили тополю", в ролі якої була незаміжня дівчина - перша красуня на селі. Її наряджали вінками, стрічками, гілками та водили по дворах, де господарі щедро пригощали її. Зустріти Тополю вважалося до великої удачі, та й сама вона кожному зустрічному бажала з поклоном доброго врожаю, любові і благоденства. У цей день в колодязях освячували воду, позбавляючи її, таким чином, від нечистої сили.

Католики Польщі, України та Білорусі в ці дні теж прикрашають храми гілками берези, збирають і несуть в храм для освячення трави, квіти. Вважається, що ці трави виліковують від багатьох хвороб. Під час служби на квіти треба пролити кілька сльозинок.

Зелені свята

Тиждень після Трійці називається "Зелені свята".

Народні звичаї Трійці

З Трійцею пов'язано багато народних звичаїв, прикмет і ритуалів. Так, наприклад, трави (меліса, м'ята) і квіти після освячення в церкві вважаються цілющими, тому з них заварюють чай.

Роса, що випала в Трійцю, вважається дуже корисною для здоров'я і краси. Дівчатам радять нею вмиватися, щоб зберегти свою молодість і красу.

Трійця вважається кращим часом для сватання. Якщо посваталися на Трійцю, а одружилися на Покрову, то це є запорукою дружної, щасливої і міцної родини. Хто не вірить, може перевірити на власному досвіді.

Багато прикмет на Трійцю пов'язані з погодою. Якщо в цей день іде дощ, то це до хорошого врожаю, до тепла, до грибного літа. Духів день вважається іменинами землі. У трійцю не можна працювати на землі, зате можна збирати лікарські трави. Зібрані в цей день трави володіють особливими цілющими властивостями.

За народними повір'ями разом за Зеленими святками йшов русальний тиждень. Це час ворожінь, якими в основному захоплювалися дівчата. Вони плели і пускали на воду віночки. Якщо віночки, пущені по воді, сходяться, значить, дівчину в цьому році посватають. Якщо віночок повернеться до берега, значить, вона просидить ще рік в дівках. А якщо віночок зовсім потоне, то нескоро дівчина вийде заміж. Якщо рівно пливе вінок - і життя складеться розмірено і гладко. Якщо вінок гойдається на хвилях або паморочиться, значить і життя буде бурхливим, неспокійним. Якщо вінок швидко зник з очей - вийти заміж їй в далеких краях.

В Трійцю дівчата ворожили ще на зозулі. Вони запитували у птаха, чи довго їм ще кувати в батьківському домі. І зозуля рахувала, стільки років їм чекати сватів.

Також на Трійцю для збереження сімейного щастя готували особливу яєчню. Для цього брали для неї 2 яйця, знесених куркою в четвер, що символізували подружню пару. Жарячи блюдо на круглій сковороді, господиня наговорює на нього молитву: "Пресвята Трійця, помилуй нас. Очисти, Господи, гріхи наші, Дух Святий, зціли неміч нашу, імені Твого ради. Господи, помилуй (тричі). Слава Отцю, Сину і Святому духу, нині і повсякчас навіки вічні. Амінь". Причому ніяких спецій, крім солі, в цей оберіг не кладуть. Його приправляють тільки зеленню, яку не можна подрібнювати, а укладають цілком, позначаючи тим самим цілісність своєї сім'ї. Готову яєчню із зеленню, не розрізаючи, вкладають в круглий житній коровай, освячений у церкві. Цей коровай - єдине, що можна розрізати, але виключно навпіл (уздовж). У результаті виходить своєрідний "бутерброд", який загортають у вишитий рушник і забирають з собою у березовий гай. Там, під заздалегідь прикрашеної берізкою, треба з'їсти цей коровай удвох з коханим чоловіком.

Гадають на Трійцю і на виконання бажання. Для цього візьміть ланцюжок, який ви носите постійно. Але пам'ятайте, що ворожити по одному і тому ж ланцюжку можна тільки один раз! Коли будете збиратися на ранкову службу, надягніть цей ланцюжок. Прийшовши до церкви, поставте свічку за здоров'я своїх суперників, недоброзичливців, заздрісників. Виходячи з церкви, зробіть пожертву на потреби храму. Прийшовши додому, загадайте бажання і перерахуйте ланки ланцюжка. Якщо число їх виявиться парним - бажання збудеться. Якщо ж випаде непарне число - не чекайте його виконання. Ланцюжок після ворожіння не можна надягати три доби.

А ще дівчата ворожили на судженого. Напередодні Трійці вони "завивали" березу. Тонке деревце пригинали до землі, переплітали його гілки з травою, прикрашали стрічками. У день Трійці вони йшли до берізок дивитися свої вінки, розвивали деревця. Кілька гілочок берези при цьому зрізали, їх клали під подушку і примовляли: "Суджений мій, ряджений, приходь разом берези завивати". Вночі їм міг наснитися суджений. Таких гадань може бути безліч. Але щоб ці прикмети і ворожіння збувалися, в них необхідно вірити. А думки іноді матеріалізуються. Вірте в себе і своїх близьких, і все у вашому житті складеться якнайкраще.

Забобони і небезпека на Трійцю (Сьомік)

Ще одне слов'янське повір'я говорить про те, що німфи і наяди-русалки виходять зі своїх місць проживання вирів і річок на поля саме на Трійцю. Ночами вони заводять свої ігри і живуть у лісах до Петрова дня.

У народі вважається, що подорожніх вони зазивають сміхом і можуть залоскотати до смерті. Семик здавна називають "великий день русалок". Тому купання в річках під час зелених святок вважається небезпечним.

Ще в старовину служителі церкви звинувачували народ у язичницьких забобонах і пов'язано це було з повір'ями про русалок. Не всі традиції Трійці дня дійшли до нас. Багато чого забулося, а що - то видозмінилася до невпізнання. Але, тим не менш, свято живе досі і з християнськими і народними традиціями.

Наприклад, таємничі незнайомки можуть влаштовувати в стилі старих слов'янських традицій "фаєр шоу" - казкові танці з вогнем, ну і звичайно після цього також як і в минулі часи стрибати через вогнище парами.

 

Вітаємо зі святом і запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Трійця святками іде".

Ім'я і праця для нащадків

Феофан (Єлеазар) Прокопович (також: Теофан Прокопович; 18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український богослов,письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.

Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Єлеазар Прокопович народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я.

У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника.

28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.

З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.

1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.

1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.

1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент» 1720.

1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.

Творчий доробок

В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф.Прокопович у Києво-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи твори Ф.Прокоповича були опубліковані в Москві та Ленінграді (Ф.Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов’ янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» було перевидане 7 разів. Курс теології Ф.Прокоповича опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в ХVІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов’янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.

 

До 335–річчя від дня народження Феофана Прокоповича бібліотека підготувала тематичний список "Блаженний Феофан – імперських справ міністр" і книжкову виставку "Ім'я і праця для нащадків".

Відновимо землі разом!

17 червня 1994 року була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням. Цей день міжнародна спільнота відзначає, як Всесвітній день боротьби з опустелюванням. Україна приєдналася до Конвенції в 2002 році згідно із Законом України від 04 липня 2002 року №61-ІV. В рамках Конвенції, опустелювання розглядається не як процес утворення пустель, а як будь-яка деградація земель під впливом природних чи антропогенних чинників. Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу.

Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухою покликаний звернути увагу людей на необхідність міжнародного співробітництва для ефективної боротьби з опустелюванням і засухою в природі. Цей процес змушує бити тривогу багатьох вчених, оскільки він загрожує навколишньому середовищу нашої планети. Опустелювання загрожує здоров'ю і благополуччю понад 1 млрд. людей. Питання охорони земель в умовах загострення екологічної ситуації в Україні має стати одним з найважливіших напрямків державної політики, оскільки поліпшення стану землі відкриває значні резерви збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і забезпечує суттєве оздоровлення екологічних умов життя людини.

Спустелювання – це деградація засушливих ґрунтів, через яку гинуть родючі землі, пасовища та ліси. На сьогодні воно є однією з найбільш глобальних економічних проблем світу в цілому та України зокрема. Причиною жахливої деградації земель є надмірна неправильна експлуатація ґрунтів, нераціональна вирубка лісів тощо. Від неї тією чи іншою мірою страждає 70% засушливих територій в усьому світі.

 

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Збережемо Землю! Відновимо землі! Разом!".

Василь Шкляр: "Не впускаймо у серце зневіру!"

Сьогодні виповнюється 65 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра (1951), українського письменника, політичного діяча. Автор популярних романів “Ключ”, “Залишенець. Чорний ворон”, “Маруся”.

Василь Шкляр на сьогодні є одним із найбільш відомих і найбільш читаних сучасних українських письменників (дехто називає його “батьком українського бестселера”). Шкляр – член Спілки письменників України, Асоціації українських письменників. У 1988–1998 роках активно займався політичною журналістикою, бував у “гарячих точках”. Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі “Елементал”. У 2000 – 2004 роках Шкляр був головним редактором видавництва “Дніпро”. Володіє вірменською мовою.

Рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року. Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію “Фонд Василя Шкляра “Холодноярська Республіка”, головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва.

Цитати:

“Залишенець. Чорний ворон”

• Ніколи не кажи: в цій державі. Так завжди казали ті, для кого вона чужа. Кажи: наша.
• Яка ж то тяжка річ — не вірити обіцянкам, якщо вони збігаються з твоїми сподіваннями.
• Страшно сказати, що робить з людьми безнадія. Говіркі стають мовчазними, веселі – зажуреними, хоробрі – боягузами, а певні – зрадниками.
• Так часто буває серед людей: одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижеться, та як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, а друге бурчить, свариться, стогне, тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть.
• Отаман, котрий дозволяє ворогові вести пропаганду в своєму таборі, заслуговує розстрілу.
• Я часто питаюся у новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину зґвалтували… У нас завсігди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк.
• Якщо немає надії на перемогу, то зостається ще прагнення помсти.
• Коли все дуже правильно і бездоганно, тоді виникає сумнів.
• – А знаєте, братці, що найстрашніше в голоді? – спитав він, приходячи до тями. – Це коли вже не хочеться їсти.
• Жодна катастрофа не ставить хрест на меті.
• Звитяга породжує легенди, а відчай – брехню.
• Марні надії тільки додають жалю.
• Життя покаже ким ми були і куди ділись!
• То хто ж по-вашому бандит? Той, хто прийшов до нас із Московщини і серед білого дня грабує кожну хату, чи той, кого ви вигнали з дому і змусили піти до лісу, щоб боронити свій край?
• Випробування зміцнюють дух і ведуть до життя.
• Оглядність – мати безпеки.
• Немає нічого підступнішого за подачки з рук ворога. Лише наївний бевзь може покладатися на їхню добрість.
• Так часто буває серед людей: одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижеться, та як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, а друге бурчить, свариться, стогне, тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть.
• Не можна людям знати всього. Мусить бути велика тайна життя і смерті. Інакше все втратить смисл.
• Ти таке чув коли-небудь? Щоб чоловік прочитав Шевченка і став “бандитом”? От де сила!

“Чорне сонце”

• Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто.
• Гинуть найкращі. Я теж, коли зі мною щось таке трапиться, стану найкращим. У мертвих немає недоліків. Вони не хропуть, не сьорбають, не курять, не п’ють, не порушують жодних статутних норм. У них тільки один недолік – вони мертві.
• Бо у нас же як? Якщо ти розмовляєш своє мовою, наприклад, у Києві, Харкові чи в Кривому Розі, то ти вже націоналіст. Україна в цьому справді унікальна країна, яких більше немає у світі. Тут націоналістами називають людей тільки за те, що вони розмовляють своєю мовою. А якщо ці самолюбці ще й хочуть, щоб із ними також говорили по-їхньому, тоді бери вище – це вже нацисти, расисти чи щонайменше фашисти. Такі ми, українці. Тому так і живемо. Обираємо сбі владу завжди з чужинців, щоб нас, боронь Боже, не назвали ксенофобами. Обираємо перевертнів, чмошників і бариг, щоб часом до керма не дорвався якийсь націоналюга-фашист, котрий поставить у центрі Києва пам’ятник Бандері і заборонить на телебаченні російські серіали.
• Ми завжди готові до неї, до смерті, ми перемогли страх ще на Майдані, коли пішли на кулі з дерев’яними щитами, коли поруч падали мертві друзі, а ми йшли і йшли до останнього, а потім кожен, хто вижив, сказав собі: “Мене вже немає, я вбитий, але Бог ще відвів мені час для війни, тому не треба нічого боятися — коли я впаду, то повернуся туди, звідки прийшов. От і все.”
• Коли хтось із наших гине, я вже не відчуваю болю, а про сльози годі й говорити. У мене тільки щось відвалюється всередині, відколюється, як камінець, і з кожною смертю мене стає менше.
• Я давно помітив одну прикру закономірність у житті: якщо тобі в чомусь дуже пощастило, неодмінно стережися й біди. Так не буває, щоб усе гаразд. Отож, опинившись на сьомому небі, треба ока та ока, щоб не гепнутись униз, бо воно ж, оте щастячко, іноді так засліпить, що думаєш, наче вже Бога за бороду взяв, а тоді глядь – ні бороди, ні Бога, лише біда стоїть коло тебе, та ще й не сама, а з дітками.
• – Люблю впертих людей.
  – Чому впертих?
  – Бо ті, що відразу з усім погоджуються, обіцяють, світять до тебе зубами, – ніколи ні чорта не зроблять. Скажуть: вибачайте, не вийшло. А вперті як? Вони спершу впираються, огинаються, потім сердяться, далі закипають гнівом і ненавистю, а тоді дивись – усе зроблено. І коли зроблено – вони починають радіти, як діти. Тому що вдалося, вийшло… І дякують тобі за те, що їх напоумив.

“Маруся”

• Втрати в боротьбі завжди будуть меншими за ті, яких ми зазнаємо в покорі.
• Чужинець є чужинець і ще жоден із них не приходив до нас з добром. Хай він буде червоний чи білий, сірий чи жовтий, а якщо попер на твою землю, то не питай у нього, що він думає робити далі, а покажи заброді, почім фунт свинцю на українську ярмарку.

“Тінь сови”

• Коли все довкола красиве, тоді цієї краси не помічаєш. Проходиш поруч і не зважаєш на неї, як на повітря, яким дихаєш і якого маєш уволю. А от коли ця жива краса стрічається тобі серед мертвої пустелі – ти розумієш? – коли вона сусідує з безживними краєвидами, тоді її відчуваєш усією душею…
• -… Часом мені здається, що наші дні неоднакові. У дитинстві, наприклад, вони були набагато довшими.
  – Це тому, що ми самі є мірою часу. Скільки хто спроможний увібрати його в себе, стільки й має. У дитинстві ти відкривав для себе світ, дивувався усьому, жив гострими враженнями, і через те щедрими були твої дні. А згодом людина до всього звикає, перестає дивуватися, і багато дорогоцінних хвилин пролітає повз неї. Ми самі відгороджуємося від часу байдужістю й егоїзмом…

“Кров кажана”

• — На те вони й грішники, щоб голосувати за гріхи. Хіба там, на землі, чому люди обирають злодіїв, казнокрадів, убивць, брехунів, ненажер?.. Бо вони самі такі. Чи ви маєте інше пояснення?
  Сказати йому, що людей просто обдурюють, не повертався язик, бо тоді виходило б так, що ці пихаті, хтиві, гнівні, ледачі, жадібні, заздрісні, ненажерливі люди до всього ще й дурні, як сто пудів диму.

З нагоди 65-річчя від дня народження  Василя Миколайовича Шкляра бібліотека підготувала тематичний список "Василь Шкляр: "Не впускаймо у серце зневіру!"".

Людина і океан

Рішенням Міжнародного саміту на вищому рівні, який проводився в 1992-му році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), було прийнято нове і цікаве свято, під назвою «Всесвітній день океанів», яке тепер проводиться щорічно 8-го червня.

Це свято до 2009-го року офіційно не було затверджено Організацією Об’єднаних Націй, але відзначалося безліччю людей, які так чи інакше мають відношення до Світового океану, навіть найвіддаленіше. Пізніше, 5-го грудня 2008-го року, за даними проекту DilovaMova.com, Генеральна Асамблея ООН, в резолюції №A/RES/63/111 (п. 171) виправила даний момент і Всесвітньому дню океанів було повністю присвоєно одне з найбільш гідних і узаконених статусів на міжнародному рівні.

У цей день співробітниками багатьох акваріумів і зоопарків, аквапарків та дельфінаріїв, морських і океанічних експозицій, які докладають і координують свої зусилля для боротьби за права мешканців флори і фауни морських і океанічних глибин, а також відстоюють позиції стабільної екологічної обстановки, проводяться ряд найрізноманітніших заходів, спрямованих на розширення поінформованості громадськості з питань і проблем життя та екології світового океану та його мешканців.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Людина і океан".

Теорія і практика журналістики

6 червня 1992 року в Брюсселі Спілка журналістів України був прийнятий до складу Міжнародної федерації журналістів, найбільшою з існуючих у світі. Через 2 роки, у 1994 р., перший президент України Леонід Кравчук підписав указ про святкування нового професійного свята – «Дня журналіста» в Україні.

Журналістів не даремно називають «четвертою владою». Саме від них залежить, як те чи інше подія буде сприйнято громадськістю, вони вибирають із усього, що відбувається найцікавіше та найважливіше. З самого початку незалежності України журналісти були тією ланкою, яке перетворило бажають «бути нагорі» правителів. Журналісти, як люди, що володіють інформацією, є силою. Тому дуже важливо, щоб в незалежній, вільній Україні засоби масової інформації не залежали від політиків і не контролювалися ними.

 

Вітаємо журналістів зі святом і запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Теорія і практика журналістики".

Зустріч зі студентами-природниками

Сьогодні співробітники читальної зали №1 завітали на природничий факультет до студентів першокурсників.

 

 

 

 

Студентів ознайомили з літературою, яка знадобиться під час проходження літньої польової практики та розповіли де і як її можна отримати.

Поет-пророк Володимир Бровченко

Володимир Якович Бровченко (1931-2013) — український поет, Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член президії товариства “Україна”, Українського фонду культури, Української ради миру.

Володимир Бровченко народився 1 червня 1931 року в селі Мала Виска, тепер місто Кіровоградської області, в селянській родині. У 1955 році закінчив Одеський технологічний інститут харчової та холодильної промисловості (інженер-механік). Працював механіком котельного цеху та інженером на Херсонському консервному комбінаті. З 1956 року – на комсомольській та журналістській роботі: 1956-1957 рр. – викладач судно-механічного технікуму в м. Херсоні, 1957-1960 рр. – керівник лекторської групи Херсонського ОК ЛКСМУ, 1960-1961 рр. – головний редактор обласної молодіжної газети, м. Херсон, 1961-1969 рр. – інструктор, консультант відділу пропаганди та агітації, 1969-1973 – завідувач сектору художньо-літературного відділу культури ЦК КПУ. У 1973-1979 роках працював головним редактором журналу «Дніпро». Упродовж багатьох років (1979-1991) очолював Товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном (Товариство «Україна»), був членом правління Українського Фонду культури.

Друкується з 1953 р. Автор понад 30 збірок, серед яких «Шумлять жита» (1956), «Зустрічайте сонце» (1959), «Нерозстріляні зорі» (1966), «Найдорожче» (1981), «Навперейми літам» (1981), «Повернення з літа» (1985), «Скеля Любові», «Перелоги», «На крилах вечорів», «Думна гора», «Сурми», «Вічний жайвір», «Погода на завтра», «Вогонь на обрії», «Вибране», «За тиждень до Воскресіння», «Страсний четвер», «Свічка під вітром», «Повернення Богородиці», «Презентація з молитвою», «Мала Виска. Степова книга», «Перед Покровою», «Німби над вишнями», «Завтра прийду», «Родник», «Благословися, день грядущий», «Крутосхил»; роману у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984); споминів «Вікнина»; збірників пісень: «Вірність», «Материне поле», «Голуби», «Згадай мене»; саркастичних мініатюр «Мить і Вічність» та ін. Лауреат державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Міжнародної премії ім. В.Винниченка (1993). Нагороджений орденом Дружби народів (1991), орденом “Знак Пошани” (1968); медаллю “За трудову відзнаку”, “За трудову доблесть”; Почесною грамотою Президії ВР УРСР (1981). Член Спілки письменників України (з 1958). Академік Української академії національного прогресу (1993).

Поетично-пісенна творчість Володимира Бровченка перейнята високим патріотизмом і безмежною любов’ю до рідної землі, в поезії автора-степовика постають різні сторінки з історії нашої країни, різні етапи життєвого шляху автора та його родоводу. Твори Володимира Бровченка друкувалися багатьма мовами світу. Три поетичні книжки в перекладі російською мовою виходили у Москві. Чимало пісень у виконанні провідних українських виконавців на вірші Володимира Бровченка воістину стали народними. За значний внесок у національну пісенну скарбницю поета вшанували почесним званням заслуженого діяча мистецтв України. Поетичний доробок Володимира Бровченка відзначений Всеукраїнською літературною премією імені Павла Тичини та Міжнародною літературною премією імені Володимира Винниченка. Активна громадська діяльність поета відзначена орденами та медалями. У 1991 р. випущено платівку-гігант пісень на вірші В. Бровченка “Згадай мене”. Його син Микола теж став поетом.

20 серпня 2013 року на 83-му році життя після тривалої хвороби Володимир Бровченко помер.

До 85–річчя від дня народження Володимира Бровченка бібліотека підготувала тематичний список "Поет-пророк Володимир Бровченко".

Нові надходження авторефератів дисертацій до бібліотеки

 

Нові надходження авторефератів дисертацій до бібліотеки Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка за січень-травень 2016 року.

Творчо, весело, цікаво

Уже традиційно 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей – «International Day for Protection of Children» ‒ прекрасне свято радості та надії.

Саме в дітях продовження роду людського й здійснення своїх мрій і сподівань на краще. Дорослі прагнуть, щоб діти зросли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.

З історії Дня захисту дітей

Міжнародний день захисту дітей – це одне з найстаріших міжнародних свят. За однією із версій, у 1925 році Генеральний консул Китаю в Сан-Франциско зібрав групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у Цзе (Фестиваль човнів-драконів), яке якраз припала на 1-ше червня. Завдяки щасливому випадку цей день збігся із часом проведення «дитячої» конференції в Женеві.

Офіційне затвердження

Рішення про відзначення Міжнародного дня захисту дітей саме першого червня прийняла Міжнародна демократична федерація жінок у листопаді 1949 року. Перший Міжнародний день захисту дітей було відзначено ще в 1950 році.
ООН підтримала ініціативу федерації та оголосила захист прав, здоров'я і життя дитини одним із пріоритетів у своїй діяльності.

Символ Міжнародного дня захисту дітей

У Міжнародного дня дітей є свій офіційний символ – прапор. На зеленому полотні, який символізує зростання та гармонію, навколо знаку Землі розміщені фігурки ‒ червона, жовта, синя, біла і чорна. Ці людські фігурки символізують різноманітність і терпимість. Знак Землі, розміщений в центрі, ‒ це символ нашого загального дому.

Відзначення свята в Україні

В Україні цей день відзначається із 1998 року. У 1991 році Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава зобов'язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей.

Проте сьогодні перед Україною постають нові виклики у сфері захисту прав дітей у зв'язку з ескалацією насильства, бойових дій на території областей нашої держави.

Кожна дитина має повне право бути захищеною, розвиватися й навчатися для кращого майбутнього. І сьогодні – це не лише веселе свято для самих дітей, а й нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, прагнути, щоб усі діти росли щасливими і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.

До свята бібліотека підготувала виставки на допомогу вожатим, адже літо саме час для відпочинку дітей.