06 грудня, 2016

Служити Україні – справа честі і життя

 

Сьогодні Україна святкує День Збройних сил. На відміну від 14 жовтня – молодого свята Захисника України – сьогодні професійне свято саме в тих, хто служить у рядах вітчизняної армії.
Як відомо, 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила закон "Про Збройні сили України", "Про оборону України", а 13 грудня - Концепцію оборони і будівництва Збройних сил України, які визначили основні принципи та напрями розбудови українського війська.
Україна успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки. Однак ні для кого не секрет, що за понад 20 років незалежності українська армія була майже знищена.
Після Революції Гідності та початку воєнних дій на сході нашої країни розпочалася нова сторінка в історії українських Збройних сил. Попри тотальну руїну в армії, корупцію, зради, втрати і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність Батьківщини, захистити власний народ від агресора, а також цілком відновити обороноздатність ЗС України.


Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Служити Україні – справа честі і життя".

Чистий струмок української лірики

 
Микола Кіндратович Вороний (24 листопада (6 грудня) 1871[1], Катеринославщина — 7 червня 1938, Одеса) — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Псевдоніми й криптоніми: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко та інші. Один із засновників УЦР. Один із засновників і режисерів Національного театру.
Був одружений з донькою Миколи Вербицького Вірою Миколаївною Вербицькою. Батько поета Марка Вороного.
Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався у періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада», в антологіях, збірниках, декламаторах початку ХХ століття: «Акорди», «Українська муза», в альманахах «Складка», «За красою», «Дубове листя», «На вічну пам'ять Котляревському», «Багаття» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. У 1901 р. в «Літературно-науковому вістнику» опублікував відкритий лист програмного характеру, де закликав письменників до участі в альманасі, «який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».
У виданому ним альманасі «З-над хмар і долин» (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями були представлені твори поетів, що гостро виступали проти декадансу, «чистого мистецтва» та інших течій у літературі і мистецтві, — І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки, М. Старицького, В. Самійленка та інших. Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»). Орієнтована передусім на читача, вихованого на найкращих зразках світової літератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, «явище високої художньої цінності».
Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює псевдопатріотизм («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).
Вороному належить ряд мистецтвознавчих («Пензлем і пером») і театрознавчих розвідок («Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і драма»[4], 1913), в яких він виступає прихильником системи Станіславського; «Михайло Щепкін», 1913; «Український театр у Києві», 1914; «Режисер», 1925; «Драматична примадонна», 1924 — про сценічну творчість відомої актриси Л. Ліницької.
Вороний — автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.
З нагоди 145-річчя з дня народження Миколи Вороного сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Чистий струмок української лірики".

05 грудня, 2016

Слово і світло на папері


Його новели і повісті суворі, витримані у ви­щих вимогах правди життєвої і художньої, автор не заграє зі світом, з героями й з істиною, письмо його точне,
вивірене, ощадливе, часто новели нагадують мовби гравюри на сталі.
П. Загребельний
Славетний український прозаїк XX ст„ який зумів глибоко заглянути в душу людини, розкрити її в найтонших психологічних нюансах, повнокровно відтво­рити характери своїх сучасників. Попри непросту суспільну атмосферу радян­ського часу, зберіг творчу індивідуальність, був чесним перед собою і своїм на­родом. Це — «суворий реаліст», «живописець правди», як назвав його О. Гончар.
Уся творчість Гр. Тютюнника пов’язана вічними, справжніми цінностями, які наповнюють пронизливим світлом найтемніші закутки людських душ. заблукалих, як і він сам, дітей величезного, жорстокого, але все ж прекрасного світу.
Автор кількох збірок оповідань, повістей «Климко»,«Вогник далеко в степу», «Облога», «День мій суботній».
Григір Тютюнник є гордістю, коштовною перлиною української літератури. Його твори ніколи не залежуються в книгарнях, їх перекладено багатьма мовами.
До 85-річчя від дня народження Григіра Тютюнника сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Добром нагріте серце".

 
Також запрошуємо переглянути книжкові виставки:
  • читальна зала №2 "Слово і світло на папері";
  • художній абонемент "Майстер художньої деталі".

03 грудня, 2016

Освіта дітей з особливими потребами

 

3 грудня в Україні відзначають Міжнародний день інвалідів. Безумовно, цей день не є святковим. Проте він нагадує про необхідність створення для інвалідів у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу.
До Міжнародного дня інвалідів співробітники читальної зали №1 підготували книжкову виставку "Освіта дітей з особливими потребами".
Офіційно прийнята в державі інтернатна модель перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, в якому діти з особливостями психофізичного розвитку вчаться відокремлено та ізольовані від соціуму. У батьків і учнів з'явилася можливість вибору різних форм навчання (індивідуальне в домашніх умовах, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дитсадку-школі, у формі екстернату тощо). Але це не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім запитам і суспільним потребам.
Практика європейських країн свідчить, що більшість із цих учнів можуть навчатися в загальноосвітніх школах за моделлю інклюзивної освіти. Використання такої моделі означає надання якісних освітніх послуг школярам з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів за умови відповідної підготовки вчителів і підтримки сімей.
Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, зокрема з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчання. Основною метою інклюзивної освіти є якісні зміни в особистісному розвитку таких дітей.
Передбачається перетворення освітньої системи, а не малюка. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а школи й освітня система повинні підлаштовуватися під індивідуальні потреби всіх учнів — із порушеннями розвитку і без них. Однак інклюзивність не означає асиміляції чи прагнення зробити всіх однаковими, її ключовий компонент — гнучкість, урахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожного.

 
У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку.

01 грудня, 2016

Валентина Петрівна Титаренко: портрет науковця


Бібліотека імені М. А. Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка чітко слідує новій поставленій задачі, а саме - формування творчого підходу до професійної діяльності майбутнього спеціаліста (фахівця) на прикладі життя і наукової діяльності видатних вчених університету.

 
 
 
 
 
 
 
Сьогодні в бібліотеці розпочався цикл творчих зустрічей "Вчені університету в науковому потенціалі України".
І перший захід був присвячений дуже цікавій і творчій особистості. Мова йде про знаного педагога та науковця, декана факультету технологій та дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, доктора педагогічних наук, професора Валентину Петрівну Титаренко.

 

До заходу співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку наукових здобутків, презентацію "Валентина Петрівна Титаренко: портрет науковця" а також огляд праць Валентини Петрівни.

 
 
 
 
 
 
 
Про цю чудову людину розповіли також колеги, однодумці і студенти.

 
 
 
 
 
Насамкінець Валентина Петрівна подякувала за цікавий і змістовний захід співробітникам бібліотеки а також всім присутнім.

Знати, діяти, жити




1 грудня у світі відзначають День боротьби зі СНІДом. У 1988 році на зустрічі міністрів охорони здоров’я було вирішено, що людям необхідно дати більше інформації, закликати їх бути більш терпимими до носіїв вірусу, адже подібна хвороба може торкнутися абсолютно будь-кого. У 1996 році Всесвітній день боротьби зі СНІДом був перетворений у компанію проти СНІДу.
ВІЛ-інфекція – це інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), довготривалого переживання ВІЛ в лімфоцитах, макрофагах та клітинах нервової тканини. Хвороба характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших систем організму. Відповідно до сучасних уявлень ВІЛ-інфекція відноситься до невиліковних хвороб, має тривалий хронічний перебіг і, в разі відсутності ефективної терапії, закінчується смертю хворого.
На сьогодні ВІЛ-інфекція поширена по країнам усіх континентів і її поширення в світі носить назву пандемії ВІЛ/СНІДу, а в Україні розвивається епідемія ВІЛ/СНІДу. В країні зареєстровано понад 170 тис. ВІЛ-інфікованих, але за підрахунками експертів про свій ВІЛ-статус знає лише третина інфікованих.
Вірус імунодефіциту передається через кров – при потрапляння крові чи інших біологічних рідин, що містять кров (сперма, виділення піхви, грудне молоко) від ВІЛ-інфікованої особи до здорової людини. Найчастіше цей шлях реалізується при ін’єкційному введенні наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовувались іншими особами. Також шляхом зараження є незахищені статеві стосунки. Вірус може передаватись і від інфікованої ВІЛ матері до її дитини під час вагітності, пологів та годуванні груддю. Ризик інфікування зростає під час годування дитини груддю, при важкому перебігу хвороби у матері та складних пологах.
ВІЛ не передається: при спільному користуванні побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні; у лазні та сауні; під час поцілунків; обіймах та рукостисканні; при чханні та кашлі; через поручні, дверні ручки, столи, стільці; при укусах комарів чи інших комах.
На жаль, через високу мінливість ВІЛ створити вакцину проти СНІДу поки що не вдалося. Проте, на сьогодні створили метод ефективного лікування – антиретровірусну терапію. Метою АРТ-терапії є максимальне пригнічення розмноження ВІЛ, відновлення функції імунної системи, подовження та підвищення якості життя ВІЛ-інфікованих людей, попередження розвитку СНІД-асоційованих захворювань та передачі ВІЛ.


Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Знати, діяти, жити".

28 листопада, 2016

Сучасні підходи до вивчення інформатики


Випускники педагогічних університетів повинні вміти навчатися упродовж усього життя, уміти спілкуватися, бути здатними до самовдосконалення, запобігати конфліктам.
Вчителі всіх спеціальностей повинні вміти на сучасному рівні готувати і подавати навчальний матеріал, презентації до уроків, шукати цікавий матеріал у мережі Інтернет для використання на уроках та для самоосвіти і саморозвитку, вміти вчитися протягом усього життя , підвищувати рівні своїх професійних і загальнокультурних компетентностей, творчо підходити до своєї професійної діяльності.
Сьогодні традиційні методи навчання доповнюються новими методами, заснованими на використанні мережі Інтернет, електронно-комп'ютерних мереж та телекомунікаційних засобів.
Поряд з традиційним и технологіями навчання з'являються і розвиваються технології дистанційного навчання, використання яких дозволяє навчати і навчатися в індивідуальному режимі, незалежно від місця і часу, дає можливість вчитися все життя. У всьому світі спостерігається зростання кількості студентів, які навчаються за дистанційними технологіями, збільшується кількість вузів, де використовуються такі технології в навчальному процесі.
Від започаткування інформатики і по сьогоднішній час відбулись значні зміни у навчанні, змінилися акценти у змісті навчання. Ще у 80-тих роках минулого століття відбувся перехід від програмістського ухилу у навчанні до користувацького.
Інформатика –одна із наук, яка найбільш стрімко і динамічно розвивається.
Навчання курсу "Інформатика" орієнтоване на гармонійне, педагогічно виважене і доцільне поєднання традиційних та сучасних комп’ютерно-орієнтованих технологій навчання, зокрема і технологій дистанційного навчання.
При цьому дистанційні форми навчання можуть використовуватися як доповнення традиційних форм навчання, що значною мірою їх удосконалює і підсилює, надає навчально-пізнавальній діяльності гнучкості і динамічності, розвиває самостійність і творчий підхід до навчання і тих, хто вчиться, і тих, хто навчає.

 
Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Сучасні підходи до вивчення інформатики".