16 травня, 2018

Надано тестовий доступ до баз даних EBSCO


Бібліотеці імені М. А. Жовтобрюха надано тестовий доступ до інформаційних ресурсів компанії EBSCO Publishing, що є одним із найбільших у світі постачальників журналів в електронному та друкованому форматі.
БД EBSCO – це доступ до комплексу, реферативних та бібліографічних баз даних багатогалузевого наукового спрямування з переважно англомовними повнотекстовими документами:
Academic Search Premier
Business Source Premier
MasterFILE Premier
ERIC
GreenFILE
Health Source - Consumer Edition
Health Source: Nursing/Academic Edition
Library, Information Science & Technology Abstracts
MEDLINE
Newspaper Source
Regional Business News
Teacher Reference Center
AHFS Consumer Medication Information
European Views of the Americas: 1493 to 1750
До 10 червня 2018 року доступ до баз даних платформи EBSCO в локальній комп’ютерній мережі університету.

15 травня, 2018

Любов до Батьківщини починається з родини




Уявімо собі традиційну українську родину 100 років тому. Батько, мати, 8-10 дітей. Нема телевізора, навіть радіо ще нема. Усі працюють на полі, їдять ложками з одного казанка і старші діти виховують молодших. А тепер уявімо собі сучасну родину: кожен сидить у власному комп’ютері, а в багатих родинах навіть кожен має свою машину і можливо свій санвузол. Якщо й спілкуються, то за обіднім столом або перед тим, як розбігтися до школи й на роботу, а найчастіше – SMS-ками і смайликами. Родиною вони є лише на папері або віртуально.
Сумна статистика свідчить, що більшість сучасних дітей в Україні виховано у неповних родинах. А скільки дітей виростають соціальними сиротами?! Це при живих батьках, які змушені нелегально працювати за кордоном. Такі діти чудово забезпечені одягом, дорогими цяцьками, але позбавлені батьківської опіки та любові. Навіть найдорожчі няньки і гувернантки не можуть дати того, що зобов’язані вкласти батьки. У дитячому та підлітковому віці найбільше потрібні не матеріальні блага, а любов та увагу батьків, спілкування і правильні життєві поради на довге і успішне життя. Такі діти, ставши дорослими, самі не завжди розуміють, чому в їхньому житті все іде шкереберть? Вони не вміють любити, бути добрими і терплячими. Вони знають, що майже все можна вирішити за гроші, що найкраще належить лише їм, що бути егоїстом – зовсім непогано. Такі діти зростають споживачами, а не громадянами.
Не патріотами і не гідними людьми, а соціальним прошарком. Здавалось би, це – такі прості істини, а збагнути їх не так просто. Те, що засіваємо тепер, зросте потім – через 10-15 років. Недарма ж кажуть: «Здорова родина – квітуча Україна»!
Про це можна говорити багато. Та факти свідчать, що здорова держава може бути лише тоді, коли родина в цій державі почувається захищеною і забезпеченою. Тоді, коли батьки мають час на працю і відпочинок, коли діти більше мандрують лісами і містами, а не сидять у віртуальному світі насилля і реклами.
Зрештою, це цілком можливо і в наших непростих умовах. Важливо, коли матеріальні та духовні цінності збалансовано і коли в родинах збережено традицію. Така родина дасть собі раду із багатьма проблемами.
Міжнародний день сім’ї відзначають щорічно 15 травня з 1993 року. Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї.
На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою. З родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина.
Вітаємо зі святом і запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Любов до Батьківщини починається з родини".

Останній Гетьман


  «Я, гетьман усієї України, на протязі семи 
з половиною місяців докладав усіх сил,
щоб вивести край з того тяжкого становища, 
в якому він опинився.
Бог не дав мені сил справитись із цим завданням.
І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися,
і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади»

З тексту зречення П. Скоропадського від влади

Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.).
Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.
Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.
Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Останній Гетьман".

09 травня, 2018

В людському сумі я осамотів

Роман Васильович Андріяшик (9 травня 1933, с. Королівка Борщівського району Тернопільської області — 2 жовтня 2000, Київ) — український письменник, журналіст, лауреат Шевченківської премії (1998, за роман про Юрія Федьковича «Сторонець»).
Народився в селянській родині. По закінченні Борщівської середньої школи служив у Радянській армії. Навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету (1951—1954). У 1964 році заочно закінчив факультет журналістики Львівського університету.
Працював журналістом (1957—1968) у газетах та видавництвах.
Почав друкуватися у 1957 році. У 1966 році після виходу у світ першого роману «Люди зі страху» став членом Спілки письменників СРСР. Темі трагічної долі західноукраїнської молоді присвятив наступний роман «Полтва», опублікований у журналі «Прапор» 1969 року (№ 8—9). Цей твір був негативно оцінений тогочасною критикою, автору заборонили друкуватися, а його творчість замовчували.
У 1968—1976 роках перебував на творчій роботі, у 1976—1978 — науковий редактор УРЕ. У 1978—1993 — старший редактор прози видавництва «Український письменник».
Ізоляція Романа Андріяшика тривала до 1976 року, але й опісля її зняття атмосфера навколо творчості письменника залишалася напруженою.
Похований на Байковому кладовищі (ділянка 49а).
До 85-річчя від дня народження Романа Андріяшика сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "В людському сумі я осамотів...".

08 травня, 2018

Прочитай книгу про війну



7 травня 1945 року у французькому Реймсі начальник оперативного управління Верховного головнокомандування армійських сил Німеччини (ОКВ) генерал-полковник Альфред Йодль підписав акт капітуляції Німеччини. Але Антигітлерівська коаліція його офіційно прийняла вже 8 травня о 23:01 за берлінським часом – у той час у Москві вже було 00:01 9 травня. Відтак, більшість країн світу відзначає День Перемоги над нацизмом 8 травня (офіційна назва свята – "День перемоги в Європі"), а країни колишнього СРСР – на день пізніше, 9-го.
Крім того, з 2005 року у низці країн 8 травня відзначається проголошений Генеральною Асамблеєю ООН День пам'яті та примирення, присвячений пам'яті жертв Другої світової війни. Так, у відповідній резолюції організації, яку було ухвалено 22 листопада 2004 року, пропонується державам-членам ООН, неурядовим організаціям і приватним особам щорічно відзначати один чи обидва ці дні (8 і 9 травня) як день пам'яті всіх жертв Другої світової війни. У документі також наголошувалося, що ця історична подія підготувала умови для створення Організації Об’єднаних Націй, покликаної позбавити майбутні покоління від лихоліття війни, та було закликано держави-члени ООН об’єднати зусилля у боротьбі з новими викликами та загрозами.
З нагоди капітуляції нацистської Німеччини 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи та США було проведено велелюдні святкування. Щодо СРСР, то 9 травня до 1965 року тут відзначали не вельми бурхливо – до прикладу, в 1947 році Сталін взагалі скасував це свято, а за часів правління Хрущова вищезазначений день не був вихідним, оскільки країна ще дуже добре пам’ятала жахіття Другої світової. Також так звана "георгіївська стрічка", символізмом щодо якої сьогодні активно маніпулює російська пропаганда, під час війни з радянського боку та у період СРСР практично не використовувалася.
Як у радянські часи, так і вже у період незалежності Україна упродовж тривалого часу відзначала 9 травня як День перемоги у Другій світовій війні. Цього дня зазвичай відбувалися різні урочисті заходи та паради. Цей день в Україні відзначається і досі, проте вже не так пишно, а в європейському дусі пам’яті та примирення, оскільки до 10 мільйонів українців поклали свої життя упродовж найжахливішої трагедії XX століття. Крім того, у 2015 році в Україні з’явився День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня.
"8 травня День пам’яті та примирення ми відзначаємо в унісон із більшістю європейських країн. Друга світова – найжахливіша в історії війна, в тому числі і в українській. Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизовувати велику спільну перемогу усіх народів Радянського Союзу та країн антигітлерівської коаліції. Але й зрікатися своєї вагомої частки в подоланні нацизму – теж не будемо. Відзначаючи День пам’яті та примирення, ми перш за все віддаємо данину поваги мільйонам наших співвітчизників, які рятували від нацизму Україну, Європу та світ", – пояснював важливість цього дня президент Петро Порошенко.
Таким чином, в Україні сьогодні про трагічні події Другої світової згадують як 8-го, у День пам'яті та примирення, так і 9 травня, у День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Також пропонується використовувати термін "Друга світова війна" замість радянського "Велика вітчизняна війна", а символом пам’яті відтепер є червоний мак і під час вшанування пам'яті полеглих рекомендується не використовувати радянську символіку.
Запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкові виставки:
- читальна зала №3 "Зброя Другої світової";
- абонемент художньої літератури "Прочитай книгу про війну".

07 травня, 2018

Ганна Барвінок: близька, далека і незнана


Ганна Барвінок (насправді — Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш; 5 травня (23 квітня) 1828, Борзна або хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка, Борзнянський район, Чернігівська область — 6 липня (23 червня) 1911, Мотронівка) — українська письменниця. Ще один псевдонім — А.Нечуй-Вітер. Дружина Пантелеймона Куліша, сестра Василя та Миколи Білозерських.
Літературну діяльність Ганна Барвінок розпочала 1858 р. оповіданнями з сільського життя, опублікованими в альманахах «Хата», «Руська хата», «Рада», «Перший вінок», «Наша доля», журналах «Основа», «Киевская старина». В центрі уваги авторки — родинно-побутові стосунки, тяжка, нерідко трагічна доля жінок — селянок, зумовлена здебільшого негараздами в сім'ї та іншими побутовими обставинами. Тут вона є «повним паном форми», майстром щирої ліричної розповіді. І. Франко зазначав, що Ганна Барвінок створила «ряд прочувствованных рассказов, живописующих украинскую женщину, и снискала себе почетное имя как поэт женского горя». С. Єфремов назвав її «поетом горя і бідування жіночого»: «У неї трохи вужча (порівняно з Марком Вовчком. — Лет.) сфера творчості, обмежена психічними переживаннями жінки — селянки, але в цій сфері авторка почувала себе цілком вільно й дала низку творів чималої літературної ваги. Оповідання Ганни Барвінок — здебільшого фотографічні малюнки, мало не стенографічно записані пригоди з життя, що подають цікавий матеріал до розуміння народної психологи, звичаїв, побуту. Кращі з них — «Не було змалку, не буде й д'останку», «Перемогла», «Русалка», «Лихо не без добра», «Восени літо», «Вірна пара», «Квітки з сльозами, сльози з квітками». Так, у досить поширеному сюжеті про дівчину — сироту, яка залишилася самотня з дитиною на руках, найцікавішими, художньо досконалими є описи переживань героїні, зміна в її внутрішньому світі, в ставленні до життя і людей («Сирітський жаль», 1861). Душевні муки жінки, що терпить від знущань чоловіка-деспота, лежать в основі оповідання «Хатнє лихо» (1861).
Трагізм становища героїнь нерідко поглиблює їхня лагідна, м'яка вдача, невміння відстояти себе. Критика неодноразово наголошувала, що характери у прозі Ганни Барвінок значно менше детерміновані соціальною приналежністю, соціальним середовищем в цілому. Так, в оповіданні «Не було змалку, не буде й д'останку» лірично оповідається про кохання Зіньки, вільної козачки, та кріпака Федора — зародження його, поезію перших побачень, гіркоту вимушених розлук і радощі тихого родинного життя (сюжет близький до «Козачки» Марка Вовчка, але без його соціальної підоснови). Причиною трагічних переживань героїв Ганни Барвінок є здебільшого явища морального та естетичного плану; погляди старшого покоління на нерівний шлюб, однозначно негативне ставлення до порушення звичаїв, тяжка недоля (передчасна смерть, гірке вдівство й сирітство), а не кріпацьке, підневільне становище героїв. Згадувані в оповіданні факти гуманного, людяного ставлення панів до селянської пари радянська критика трактувала як відхід від істини, «ідилічне світло», що протиставляє прозу Ганни Барвінок «соціально-викривальному характерові прози Марка Вовчка».
З оповідань Ганни Барвінок постають виразні картини селянського (здебільшого кріпацького) життя, змальовані з широким використанням фольклорно-етнографічного матеріалу. Героїні ряду оповідань письменниці («Сирітський жаль», «Не було змалку, не буде й д'останку», «Молодича боротьба», «П'яниця», «Жіноче бідування», «Хатнє лихо») не завжди тихі й покірливі. В особливій м'якій жіночій манері вони виявляють і високу гідність, і духовну красу та волю. Такі Параска Духанівна («Хатнє лихо»), Стеха («П'яниця»), Харитина («Перемогла»), героїня «Молодичої боротьби». В ім'я родини, близьких, а особливо дітей вони здатні перетерпіти все, піти на справжнє мучеництво, на самопожертву.
Основною прикметою прози Ганни Барвінок є її народна мова, вільне володіння стихією народної творчості взагалі. Саме народні українські пісні, яких чимало записала письменниця, лягли в основу низки її оповідань, неопублікованої драми «Материнська помста».
Рукописна спадщина Ганни Барвінок зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка HAН України та Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.
До 190-річчя з дня народження Ганни Барвінок сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Ганна Барвінок: близька, далека і незнана".

04 травня, 2018

Астрономічні "цікавинки"


Міжнародний день астрономії - свято, яке народилося в Америці у 1973 році. День Астрономії зазвичай відзначається в день, коли Місяць має фазу поблизу 1-й чверті, що припадає на інтервал з середини квітня до середини травня.
Найбільший телескоп в Україні має діаметр 2,6 метра і розташований в КрАО.
7 січня 1610 року Галілео Галілей вперше в історії людства направив побудований ним телескоп на небо, а сьогодні небо умовно поділене вже на 88 ділянок - сузір’їв. У Всесвіті нараховуються мільярди галактик, що утворюють згущення, шари і ланцюжки, розділені порожнім простором.
Церера, найбільший астероїд, відомий нам, що має 940 км в діаметрі. Це перший відкритий астероїд. Він був виявлений Джузеппе Пьяцца з Палермо, Сицилія 1 січня 1801 року.
Сім зірок знаходяться в межах 10 світлових років від нас, і найближча до нас - Проксіма Центавра з системи альфа Центавра.
Астрономам відомо, що температура на Місяці коливається від -164 до +117 градусів Цельсія. Місяць завжди повернений до Землі однією стороною і здійснює повний оборот навколо Землі за 27.3 доби, Земля ж обертається навколо Сонця за 1 рік (365.24 доби).
Щоб сонячне світло досягло Землі потрібно близько 8,5 хвилин.
Світло від зірки Денеб що входить в сузір’я Лебедя подорожує до нас 800 років. На Венері доба довша за рік.
Планету Уран видно з Землі неозброєним оком. Маса Юпітера в 318 разів більша за масу Землі. Обсяг Cатурна перевищує земний в 758 разів.
У 2006 році Плутон позбавили звання планети через його маленький розмірі.
Атмосфера Марса на 95% складається з вуглекислого газу.


Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Астрономічні цікавинки".