29 березня, 2018

Вчений з гетьманською булавою


Кирило Григорович Розумовський (18 (29) березня 1728, Лемеші, Козелецька сотня, Київський полк, Гетьманщина — 9 (21) січня 1803, Батурин, Чернігівська губернія, Російська імперія) — український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Гетьман Глухівського періоду в історії України. Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.
Коли в 1750 році Кирила Григоровича призначили на посаду гетьмана, він навіть засмутився, оскільки сильно звик до столичного життя і не хотів залишати Петербург.
Однак, як і його брат Олексій, Кирило все ж був в душі українцем і на новій посаді хотів хоч щось спробувати зробити для своєї землі. Взявшись за справу, він зробив по суті неможливе. По-перше, велика частина податків тепер залишалася для потреб України. По-друге, українські справи стали вирішуватися в іноземній колегії, а не в Сенаті. По-третє, реформував козацтво, що стало добре підготовленою військовою сило з єдиною уніформою та сучасною зброєю. По-четверте, він заборонив робити селян кріпаками. По-п’яте, завдяки відновленню старшинських рад, він був в курсі про всі справи на українській землі. Через це у гетьмана почалися серйозні тертя з російською аристократією (не з Єлизаветою, що була покровителькою Розумовського), адже фактично Україна стала політично і економічно віддалятися від імперії. До того ж, гетьман отримав контроль над землями Запорізької Січі – великоїю родючою територією, на яку давно мали види найвищі кола російської аристократії.
Невідомо як би склалася ситуація далі, але в 1762 році імператриця Єлизавета помирає. Кирило Розумовський взяв участь у палацовому перевороті, завдяки чому, замість імператора Петра III на трон зійшла Катерина II.
Його гетьманство нащадки назвали «оксамитовою осінню української державності», особа досі викликає суперечки і дискусії – з одного боку він був відданим імперії, але з іншого – він зробив спробу відродити гетьманщину в повній її самостійності, незважаючи на абсолютну владу російського монарха.
До 290-річчя від дня народження Кирила Розумовського сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Вчений з гетьманською булавою".

28 березня, 2018

Рафаель: володар мистецтва


Рафаель Санті (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; 28 березня чи 6 квітня 1483, Урбіно — 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.
Композиції, створені художником, славляться витонченістю, гармонією, плавністю ліній і досконалістю форм, з якими можуть змагатися лише полотна Леонардо і твори Мікеланджело. Недарма ці великі майстри складають «недосяжну трійцю» Високого Відродження.
Рафаель був надзвичайно динамічним і діяльною людиною, тому, незважаючи на коротке життя, художник залишив після себе багату спадщину, що складається з творів монументального і станкового живопису, графічних робіт та архітектурних досягнень. За життя Рафаель був дуже впливовим діячем культури і мистецтва, його твори вважалися еталоном художньої майстерності, проте після передчасної смерті Санті увага переключилася на творчість Мікеланджело, і аж до XVIII століття спадщина Рафаеля перебувало у відносному забутті. Творчість і біографія Рафаеля Санті діляться на три періоди, основними та найбільш впливовими з яких є чотири роки, проведені художником у Флоренції (1504-1508 рр), і залишок життя майстра (Рим 1508-1520 рр.).
До 535-річчя від дня народження Рафаеля Санті сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Рафаель: володар мистецтва".

27 березня, 2018

Її величність – Мельпомена


27 березня відзначається Всесвітній день театру (World Theatre Day).
Це свято встановлене в 1961 році IX конгресом Міжнародного інституту театру (International Theatre Institute, ITI) і щорічно 27 березня відзначається Центрами ITI і міжнародними театральними товариствами.
Діяльність Міжнародного інституту театру, згідно з його статутом, спрямована на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх театральних діячів світу». Перше міжнародне послання на честь Всесвітнього дня театру було написано в 1962 році французьким письменником і художником Жаном Кокто (1889-1963).
Сьогодні Міжнародний інститут театру при ЮНЕСКО – найбільша в світі неурядова організація, що займається виконавським мистецтвом. Національні центри, регіональні ради і комітети представлені в майже 100 країнах світу.
Слово «театр» походить від давньогрецького слова theatron (θέατρον), що означає «місце, де дивляться». Традиційно в театрі грають два найбільш популярних жанри – комедію і трагедію, символами яких стали театральні маски.
Згадка про першу театральну постановку датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті, сюжетом послужили образи єгипетської міфології – історії бога Осіріса. Це було зародженням довгої і міцної зв’язку між театром і релігією. У стародавній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. Давньогрецькі театральні вистави також використовували міфологічні образи.
Міжнародний день театру – це не просто інтернаціональний професійне свято майстрів сцени і всіх працівників театру, це свято мільйонів небайдужих глядачів. І, звичайно ж, з нагоди цього чудового Дня в театрах багатьох країн світу проводяться різні театральні фестивалі, святкові постановки і покази кращих вистав, а чиновники і представники громадськості не скупляться в цей день на привітання і компліменти, адресовані працівникам театрів і художніх колективів.
Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Її величність – Мельпомена".

Бібліотека отримала дарунок в рамках соцпроекту "Кошик"


Сьогодні до нашої бібліотеки завітав голова Полтавського обласного осередку ВМГО “Студентська республіка” Олег Слизько. Прийшов він не з порожніми руками, а з дарунком - випусками журналу "Музыкальная жизнь" за 1967 рік.

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/178/1.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/178/12.jpg

Дані журнали було викуплено в рамках соцпроекту "Кошик" – він покликаний допомогти літнім людям, які через замалу пенсію потребують додаткових грошей. Долучилися до ініціативи волонтери – роблять рекламу різноманітних речей та смаколиків, що їх власноруч виготовляють пенсіонери, а також допомагають із доправленням товарів покупцям у різні куточки України.
Журнали "Музыкальная жизнь" виставила на продаж пенсіонерка Валентика Григорівна Пендюра з села Пальчиківка, Полтавського р-ну. Все її життя було пов'язане з музикою, тому ці видання зберігалися дуже старанно. Благодійники з Києва викупили їх і після ознайомлення вирішили передати молодим педагогам.

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/178/5.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/178/6.jpg

Директор бібліотеки Валентина Орєхова подякувала пану Олегу, Валентині Григорівні, а також меценатам за дарунок.

26 березня, 2018

Комбінаторні уроки з математики


Комбінато́рика (Комбінаторний аналіз) — розділ математики, присвячений розв'язанню задач вибору та розташування елементів деякої, зазвичай, скінченної множини відповідно до заданих правил. Кожне таке правило визначає спосіб побудови деякої конструкції із елементів вихідної множини, що зветься комбінаторною конфігурацією. Тому на меті комбінаторного аналізу стоїть дослідження комбінаторних конфігурацій, алгоритмів їх побудови, оптимізація таких алгоритмів, а також розв'язання задач переліку.
Найпростішими прикладами комбінаторних конфігурацій є перестановки, розміщення, комбінація та розбиття.
Комбінаторика пов'язана з багатьма іншими розділами математики.
Термін «комбінаторика» ввів Лейбніц, який у 1666 році опублікував свою працю «Міркування про комбінаторне мистецтво».
Іноді під комбінаторикою розуміють більш широкий розділ дискретної математики, що включає теорію графів.
Під комбінаторикою звичайно розуміють розділ дискретної математики, присвячений розв'язанню задач про вибір та розміщення елементів скінченної множини згідно із заданими правилами. У результаті створюються необхідні комбінаторні об'єкти чи конфігурації. Характерними властивостями цих об'єктів є те, що вони відповідають деяким обмеженням щодо них, і тому завжди можна розпізнати дозволений комбінаторний об'єкт, який відповідає правилам його побудови, і недозволений, який не відповідає цим правилам.
З комбінаторикою мають справу хіміки при вивченні різних можливих типів зв'язків атомів у молекулах; біологи, наприклад, у процесі знаходження послідовностей амінокислот у білкових сполуках; кібернетики при розв'язанні задач кодування й побудові обчислювальних пристроїв, математики — при розв'язанні багатьох різних задач, особливо в теорії ймовірності. Також комбінаторику використовують у своїх моделях фізики, архітектори, економісти й представники багатьох інших наук.
Співробітники читальної зали №3 підготували цікаву книжкову виставку "Комбінаторні уроки з математики".

Подвижники краєзнавчої справи


Сьогодні в Полтавському національному педагогічному університеті, в рамках тижня історичного факультету, проведено круглий стіл "Провідні краєзнавці Полтавщини".


Зі вступним словом до учасників круглого столу звернулася Діптан Ірина Іванівна. Виступали Петренко Ірина Миколаївна і Бабенко Людмила Леонідівна.


До заходу бібліотека підготувала книжкову виставку "Подвижники краєзнавчої справи".

22 березня, 2018

Цікава новинка - "Імперіум" Крістіана Крахта


Фонд нашої бібліотеки поповнився новинкою - українським виданням роману швейцарського письменника Крістіана Крахта "Імперіум". Переклад роману здійснив доцент кафедри англійської та німецької філології нашого університету - Богдан Стороха, який і є дарувальником.
Роман вийшов 2012 року і був відзначений премією Вільгельма Раабе.
"Роман «Імперіум» – антиутопія, побудована на реальній життєвій історії реальної людини. Автор розповідає про німецького аптекаря, письменника, вегетаріанця, нудиста, філософа, плантатора, засновника квазірелігійного ордену Сонця Августа Енґельгардта (27 листопада 1875, Нюрнберґ –6 травня 1919, Кабакон, Папуа Нова Гвінея). Він на початку ХХ століття перебрався до Німецької Нової Гвінеї задля того, щоби втілити свою заповітну мрію про ідеальне суспільство. Авґуст Енґельгардт купує острів Кабакон з великою кокосовою плантацією і пробує створити колонію, мешканці якої мали б існувати за законами природи, у гармонії із собою та навколишнім світом, сповідуючи нудизм, вегетаріанство. Основним продуктом і харчування, і промисловості стають кокоси, які Енґельгардт вважає найбільш досконалими і найбільш наближеними до Бога. Здавалося б, є вже все задля щастя та рівноваги, та, очевидно, життям утопія не передбачена: щоденне існування виявляється далеким від ідеалізму, як і мотивація нових членів ордену. Та й людство, як виявилося, готувалося зовсім не до глобального переселення на утопічний Кабакон – світ дихав Першою світовою.
Оповідь Крістіана Крахта динамічна, сповнена алюзій, гумору, іронії, гротеску та натуралізму. Та попри це головний герой не може не зворушувати своєю наполегливістю, вірою у власну справу. Він нагадує «дитя квітів», і здається, що Love Generation та весь їхній рух зародився не у 60-х роках ХХ століття у Сан-Франциско, а значно раніше – із голови Авґуста Енґельгардта, якого можна назвати іконою гіппі-стилю."
Інга Кейван, PR-менеджер «Видавництва 21»


Дякуємо пану Богдану за цінний дарунок і бажаємо творчого натхнення, а всіх охочих запрошуємо до нашої бібліотеки ознайомитися з новинкою.

Визначний поет українського бароко


Сьогодні в читальній залі №2 відбудеться публічна лекція Віри Мелешко присвячена творчості Івана Величковського, яка є продовженням серії публічних лекцій "Науковці про історію та сучасність доступною мовою" Полтавського історичного товариства.
Іван Величковський (близько 1630 (1651) — 1701 (1726)) — український письменник, поет, перекладач,теоретик літератури, культурний і громадський діяч, священик. Іван Величковський належить до маловідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. У 1660 роках навчався в Києво - Могилянській колегії.
Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.
Щодо літературної спадщини Івана Величковського, то в повному обсязі вона не розглядалась ще в нашій науковій літературі. Але більшою мірою нам відомі так звані «Вірші про Дедала», складені у 1687 році на честь гетьмана Самойловича, та збірник дрібних поезій в рукописі Києво-Софіївського собору № 362, який В.М. Перетц назвав «Антологією 1670 – 1680-х років».
Найважливіші поетичні досягнення Величковського: польський панегірик «Lucubratiuncula» на пошану Лазаря Барановича і два слов'яно-українські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко» XVII ст., до нашого часу не були предметом наукових досліджень літературознавців.
Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI – XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських школах і школах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.
До заходу співробітники читальної зали підготували книжкову виставку "Визначний поет українського бароко".
Тож запрошуємо всіх бажаючих до читальної зали №2, початок о 17-00, буде цікаво!

21 березня, 2018

Поезія – це прекрасна мудрість


Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»…
Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей.
Саме 21 березня рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО був призначений Всесвітній день поезії. Це свято відзначається з 1999 року. Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.
Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.
Немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. Поезія залишається загадкою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить: “Не люблю віршів всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Поезія – це прекрасна мудрість".

Сонячні діти

 

"Сонячні діти" - так називають людей з синдромом Дауна за їх доброзичливість, відкритість і наївність. Вони по-іншому дивляться на речі, інакше сприймають світ: він здається їм добрішими.
День проведення Міжнародного дня людини із синдромом Дауна вибраний не випадково, це двадцять перший день третього місяця пов’язаний з 3-ма копіями 21-ї хромосоми.
Уперше цей День почали щорічно відзначати з 2006 року – він був заснований на VI міжнародному симпозіумі з питань синдрому Дауна, проведеному в Пальма де Майорка, за ініціативою правлінь Європейської та Всесвітньої асоціацій Даун-синдром.
Пацієнти з синдромом Дауна навчаються і, за умови застосування відповідних методик можуть розвиватися в інтелектуальному плані.
Народжені з синдромом Дауна діти можуть навчитися не тільки самообслуговуванню, а й читати, рахувати та писати, їм доступні і спеціальні знання. Коефіцієнт інтелекту (IQ) людей з синдромом Дауна коливається від 20 до 75 (нормою вважають IQ більше 70).
Свою інтелектуальну відсталість люди із синдромом Дауна компенсують своєю приголомшливою душевністю, відкритістю і наївністю.
Щороку асоціація Down Syndrome International закликає друзів з усіх країн приєднатися до всесвітнього флешмобу й показати, яку важливу роль відіграють люди з синдромом Дауна в нашому суспільстві. Зробити це можна просто розмістивши більш детальну інформацію про синдром Дауна або фотографії, повідомлення, цитати друзів в соціальних мережах, використавши при цьому хеш-теги #MyFriendsMyCommunity та #WDSD.
До цього дня ми підготували віртуальну виставку "Сонячні діти" і тематичний список "День сонячних людей і кольорових шкарпеток".


Цією віртуальною виставкою ми приєднуємося до флешмобу і закликаємо всіх почати з малого - просто не відвертатися від «сонячних дітей», а сприймати їх як рівних.

20 березня, 2018

Мелодії Шевченкового слова


Сьогодні до нашого університету завітали полтавські школярі, щоб взяти участь у конкурсі виразного читання - «Мелодії Шевченкового слова».
На святі пролунали вірші Тараса Шевченка «Доля», «За сонцем хмаронька пливе», «Дівичії ночі», «Мені тринадцятий минало», уривки з поем «Сон», «І мертвим, і живим...», «Марина» та багато інших у виконанні учнів 5 - 11 класів Полтавської гімназії № 21 і Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів № 27 Полтавської міської ради Полтавської області» та студентів-першокурсників, які саме тепер вивчають набуток великого поета.


Переможців було визначено шість: І місце - Ворощук Єлизавета (6-Б, гімназія № 21), ІІ місце - Ісаєв Марк (10-А, гімназія № 21), Арестова Анастасія (10 кл., школа № 27), ІІІ місце - Чернявська Анастасія (11 кл., гімназія № 21), Завора Яніа (5-А кл., школа № 27), Бондаренко Вікторія (5-А кл., школа 27).
Кожен учень отримав сертифікат учасника конкурсу та невеличкий солодкий подарунок, переможці - дипломи, а вчителі - подячні грамоти за підготовку учнів до конкурсу та примірники альманаху «Рідний край».


До заходу співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку "Вічне і живе Шевченкове слово".

Безсмертна спадщина Генріка Ібсена


Генрік Ібсен (норв. Henrik Johan Ibsen; 20 березня 1828, м. Шієн — 23 травня 1906, Крістіанія, тепер Осло) — норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр.
Ще за життя Ібсена його драматургія визнавалася новаторською. Із повним правом він був проголошений творцем аналітичних п'єс, які відроджували традиції античної драматургії. Композиційні принципи драм Ібсена пов'язували з побудовою «Царя Едіпа» Софокла. Уся дія цієї трагедії присвячена розкриттю таємниць — з'ясуванню подій, які колись відбулися. Поступове наближення до розкриття таємниці й створює сюжетну напругу п'єси, а остаточне її розкриття — розв'язку, яка визначає справжню передісторію головних персонажів і їхню подальшу долю.
У п'єсах Ібсена драматизм ситуації полягає в тому, що виявляється повна протилежність між видимістю життя і його справжньою природою. Розкриття показаного в п'єсі світу починається найчастіше вже в ході дії — в деталях, в окремих і, здавалося б, випадкових репліках, у кінці ж п'єси відбувається повний крах ілюзій і з'ясування істини.
Ібсенівська аналітичність відмінна від аналітичності античної трагедії, глибоко зануреної в міфологічну стихію. Недаремно для дії «Царя Едіпа» так важливі прорікання оракула. У Ібсена ж долі протистоїть детермінованість законами природи і суспільства, а також внутрішніми законами людської душі. У «новій драмі» Ібсена саме інтелектуальний діалог є способом розв'язання сюжетних колізій. Саме логіка дії приводить героїв до необхідності осмислити своє життя, себе самих, своїх близьких, своє середовище, а іноді й усе те суспільство, в якому вони живуть, а також прийняти рішення, оскільки далі жити так, як жилося раніше, більше не можна.
Інтелектуально-аналітична будова «нових п'єс» Ібсена поєднана з прагненням зберегти природність і достовірність сценічної дії, життєвість персонажів. Із цим пов'язана і своєрідність мовної тканини його п'єс, яка створюється за допомогою надзвичайної економії і стилістичної лаконічості. Джерела такої художньої економії — в традиціях давньої ісландської саги з її стриманістю в зображенні почуттів.
Приховані смисли роблять структуру діалогу багатошаровою. В окремих фрагментах тексту містяться вказівки на те, що вже відбулося або ж повинно відбутися, на те, що незрозуміле самим персонажам. Велика й роль пауз. Виникає особливий підтекст — система значень, які не дані відразу, в діалозі, але існують приховано, усвідомлюються лише в міру розгортання дії, але інколи так і не розкриваються до кінця.
Але особливо визначальні все ж таки п'єси Ібсена, в яких і сюжетна аналітичність, й інтелектуальне осмислення зосереджені в останніх сценах твору, в його розв'язці, де в діалозі, який межує з дискусією, відбувається справжнє переосмислення персонажами свого попереднього життя і самих себе. Такі п'єси і є класичними інтелектуально-аналітичними п'єсами Ібсена, в яких зовнішня дія повністю підкорена інтелектуально-аналітичному началу.
До 190-річчя з дня народження Генріка Ібсена сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Безсмертна спадщина Генріка Ібсена".

17 березня, 2018

День відкритих дверей в університеті

 

Сьогодні Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка гостинно відкрив двері перед майбутніми студентами.

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/177/08.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/177/29.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/177/37.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/177/19.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/177/14.jpg

Бібліотека імені М. А. Жовтобрюха підготувала книжкову виставку на якій презентувала видання про наш університет а також наукові і творчі здобутки викладачів університету.
Співробітники бібліотеки також роздавали абітурієнтам інформаційні листівки про бібліотеку і запрошували вступати до нашого університету.

15 березня, 2018

Сміливі гіпотези


Гіпотеза (з грец. hypothesis — підстава, припущення) — умов­не, імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища або припущення, в якому передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості, поведінки тощо. Наукова гіпотеза — це теоретичне твердження про передбачуваний зв’язок двох чи декількох явищ. У гіпотезі передбачається наявність причинно-наслідкового зв’язку між групами фактів. З одного боку, гіпотеза — це ймовірнісне знання, що вимагає емпіричного підтвердження, а з другого — гіпотеза формулює нове знання. Тому вона має задо­вольняти вимозі бути і теоретично, і емпірично істинною.
Гіпотеза виражається у вигляді гіпотетичного твердження — припущення, яке може бути як істинним, так і хибним. Напри­клад, «Можливо, вранці буде хороша рибалка», «Можливо, що в печері сховано скарб». Після уточнення і перевірки гіпотези вона може отримати конкретну істиннісну оцінку, тобто вважатися або істинним, або хибним знанням.
Оскільки гіпотеза містить імовірнісне знання, вона з логічної точки зору не може кваліфікуватися як істинна або хибна доти, доки не буде перевірена на практиці чи логічними методами. Власне логічним методом обґрунтування гіпотези є її виведення з інших положень, істинність яких уже встановлена. З логічної точки зору гіпотеза являє собою умовно-категоричний умовивід за формулою «якщо... то...» (А^В). Гіпотеза може виражатися й в інших формах, наприклад, у формі «чим... тим...». У такому ви­падку вчений ставить у можливу залежність два явища (процес) і встановлює між ними кількісний причинно-наслідковий зв’я­зок: «Чим вище добробут нації, тим швидше зростає чисельність її населення».
Логічний метод пізнання, котрий полягає в дедукції вис­новків із гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано, назівається гіпотетико-дедуктивним. Висновки у відповідності до гіпотетико-дедуктивного методу міркувань ма­ють імовірнісний характер. Звичайно гіпотетико-дедуктивний метод застосовуються до засновків, які є гіпотезами і емпірични­ми узагальненнями, істинність яких ще слід з’ясувати. Якщо з цих засновків робляться висновки, що суперечать добре відомим фактам і вже обґрунтованим твердженням, тоді, застосовуючи метод приведення до абсурду, здобуваємо спростування цих засновків. Тому одним із критеріїв обґрунтованої гіпотези є її не- суперечливість наявним даним. Гіпотеза має узгоджуватися із законами науки, науковими теоріями і т. д., які стосуються того класу явищ, щодо якого висувається гіпотеза
Друга необхідна вимога до обґрунтування гіпотези — її перевірюваність. Гіпотеза має в принципі допускати можливість ствердження чи спростування. Коли ці вимоги не задовольня­ються, гіпотезу не можна вважати ефективною.
Третім способом теоретичного обґрунтування гіпотези є її пе­ревірка на застосовність не лише до вузького кола тих об’єктів, для з’ясування яких вона висувається, а й до більш широкого класу об’єктів, які підлягають вивченню у відповідній галузі науки. Та­ким плідним був запропонований Н. Бором принцип додатковості, який став одним із фундаментальних принципів не лише для тео­ретичної фізики, а й для всієї сучасної теорії пізнання.
Оскільки гіпотези висуваються під час досліджень нових явищ, може статися так, що вони суперечать існуючій системі наукових поглядів. У разі експериментального ствердження така гіпотеза призводить до фундаментальної перебудови відповідної наукової дисципліни.
Роль гіпотез у науковому пізнанні неможливо переоцінити. Гіпотези — стрижень наукової теорії. У широкому розумінні гіпо­теза — це запитання, побудоване відповідно з науковими прави­лами. Коли на запитання отримана певна відповідь, гіпотеза або стає невід’ємною частиною наукового знання, або відкидається. Отже, існують два способи підтвердження гіпотези: емпіричний і теоретичний. У першому випадку гіпотеза одержує право на існу­вання, в другому — визначаються її місце, функції і роль у системі наукового знання. Слід мати на увазі, що в науковому пізнанні фіксуються не тільки підтверджені, але й відкинуті після перевірки гіпотези: знання негативного результату вважається корисним хоча б для того, що «не наступати двічі на одні й ті ж самі граблі».
Існують дуже тісні зв’язки між гіпотезою і теорією. Теорія з певного погляду є системою колишніх гіпотез. Гіпотези — голов­ний елемент теорії на стадії її формування і перевірки. Перевіря­ючи теорію при виникненні нових проблем, вчений перевіряє насамперед її гіпотези, які можуть бути обмежені в їхній істин­ності під кутом зору раніше не відомих фактів. Гіпотеза вва­жається логічно істинною, коли вона виводиться дедуктивно з теорії. Вона емпірично істинна, коли відповідає фактам. Але логічно істинне твердження може бути в той же час емпірично помилковим. Установлюючи істинність гіпотез, вчений установ­лює істинність самої теорії.
Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Сміливі гіпотези".

13 березня, 2018

Макаренківська концепція підготовки вчителів в контексті вітчизняних та світових тенденцій розвитку педагогічної освіти

 

Сьогодні, в день народження Антона Семеновича Макаренка,  в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка розпочала свою роботу ХVІІ міжнародна конференція "Макаренківська концепція підготовки вчителів в контексті вітчизняних та світових тенденцій розвитку педагогічної освіти".

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/176/13.jpg 
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/176/12.jpg 

До конференції співробітники бібліотеки підготували книжкову виставку присвячену Антону Семеновичу Макаренку, а також праці викладачів кафедри педагогічної майстерності та менеджменту імені І. А. Зязюна.

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/176/08.jpg

На конференції з доповіддю виступила директор бібліотеки імені М. А. Жовтобрюха Орєхова Валентина Володимирівна, яка розповіла про інформаційний портал "Макаренкіана", який розташований на сайті нашої бібліотеки.

http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/176/25.jpg
http://lib.pnpu.edu.ua/images/gal/176/29.jpg

Увагу учасників конференції привернули численні світлини, а також рідкісні видання.

Через серце і розум – до істини


Антон Семенович Макаренко (1888-1939) - видатний український педагог і письменник. Його соціально-педагогічні погляди – суттєвий внесок у розвиток соціальної педагогіки як науки.
Народився 13 березня 1888 р. в с. Білопілля (нині Сумська обл.) у сім’ї робітника залізничних майстерень. Закінчив міське чотирьохкласне училище в Крюкові (поблизу Кременчука) і педагогічні курси при ньому.
Вчительську діяльність розпочав у 1905 році з роботи у Крюківському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914 – 1917 рр. навчався у Полтавському учительському інституті. Знову учителював у Крюкові і Полтаві. У 1920 р. Макаренку доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі він створив принципово нову систему виховання, а сам заклад став відомим у всій країні. У 1921 р. колонії присвоїли ім’я Горького.
У 1927 р. Макаренко брав участь в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. У 1985 році залишив комуну. Його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. З 1937 р. переїхав до Москви, де займався літературною роботою та читанням лекцій на педагогічні теми для вчителів, батьків і громадськості. Помер видатний педагог 1 квітня 1939 року.
Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, сценарії, науково-педагогічні статті). Найбільш відомими є "Педагогічна поема", "Книга для батьків", "Методика організації виховного процесу" та ін.
Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка, внутрішні переконання, громадянське і політичне виховання та знання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, активного громадянина, який повинен отримати освіту, бажано середню кваліфікацію, бути політично розвинутим, дисциплінованим із розвинутим почуттям обов’язку і поняттям честі, господарем і організатором.
Стрижнем педагогіки Макаренка є соціально-педагогічне вчення про колектив.
Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, яке об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю із досягнення цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності.
Крім цих суттєвих ознак колективу важливою умовою його існування називає контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку.
Для правильної організації колективу важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути багатоваріантною і динамічною.
Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називає первинний колектив. Первинний колектив це соціальне мікросередовище, яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному, діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку. До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитись у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку).
У комуні ім. Дзержинського первинні колективи-загони організовувались за принципом об’єднання дітей різного віку. Така організація давала більший виховний ефект. У старших піклування про молодших і відповідальність за них виховувало необхідні для радянського громадянина якості: увагу до людини, великодушність, вимогливість, якості майбутнього сім’янина та багато інших.
Організація первинних колективів здійснювалась у формі виробничих загонів. У структурній побудові колективу Макаренко важливе місце відводив організації його керівництва. Це питання він вирішував перш за все через розвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких була їх регулярна дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоврядування: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій.
А.С. Макаренко приділяв значну увагу розвитку у вихованців громадянських якостей, що простежується навіть у його роздумах про особливості роботи в колективі. Зокрема, він відзначає:
"В перший рік я, як педагог-початківець, зробив звичайну помилку. Я звертав увагу на особу, що випадала з колективу. У мене був неправильний погляд, спрямований у найнебезпечніші місця, і я за ці небезпечні місця брався. Природно, що моєю особливою увагою користувався той, хто крав, той, хто хуліганив, хто йде проти колективу, хто хоче втекти, тобто те, що випадало з колективу...
Протягом останніх років я змінив такий тон. Я побачив, що найнебезпечнішим елементом у моїй роботі є не той, що привертає до себе мою особливу увагу, а той, хто від мене ховається.
Чому мені спала думка про це? Тому що вже зробив 15 випусків, і я стежив за цими випущеними і бачив, що багато хто з тих, яких я вважав найнебезпечнішими та поганими, в житті поводяться активно, по-радянському, іноді роблять і помилки, але загалом вони задовольняли мене цілком як продукт виховання. А ті, хто ховалась від мене й були непомітні в колективі, у житті іноді поводяться зовсім як міщани: рано одружуються, заводять "сімейку", влаштовуються з допомогою всіляких способів на роботу, з комсомолу виходять, втрачають усякий громадський обов’язок, перетворюються на сіренькі істоти..." .
А.С. Макаренко намагався кожну дитину переконати, що він не стільки педагог, скільки навчає, щоб вона була грамотною, працювала на виробництві. Найменше Антон Семенович намагався показати вихованцеві, що він лише вихованець, тобто явище тільки педагогічне, а не суспільне й не особисте. Його підопічний це перш за все громадянин, а він, педагог, керує життям з його ж, вихованця, допомогою.
У своїх закладах Макаренко запровадив методику паралельної педагогічної дії. Сутність даної методики полягає не в прямому впливові вихователя на особистість вихованця, а через первинний колектив, до якого цей вихованець входить. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою.
А.С. Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями розвитку, виділяючи при цьому наступні чотири стадії:
  • перша колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі "диктатора";
  • друга виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень;
  • третя колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування;
  • четверта кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.
Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав "закон руху вперед". Цей закон означає те, що виховну роботу треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива віра в завтрашню радість, середня перспектива проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива майбутнє вихованця чи майбутнє закладу.
Велике значення у згуртуванні колективу Макаренко віддавав традиціям, які дають змогу зберегти досвід минулих років і здійснити наступність поколінь. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу, як діяти. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.
Соціальні педагоги можуть використати на сучасному етапі ідеї А.С. Макаренка стосовно подолання негативних соціальних явищ, виправлення девіантної поведінки підлітків. Ним рішуче переслідувалися хуліганство і насилля над слабкішим. У таких випадках використовувались моральні форми осуду. У разі крадіжки, і в разі пияцтва загальні збори колективу могли винести ухвалу про затримання випуску із закладу до певного строку, про занесення до особистої справи. Проте в окремих випадках за крадіжки вихованців віддавали до суду. І негайно заарештовували.
Макаренко попереджав, "за правило треба взяти таке: жоден вчинок вихованців не повинен бути непомічений. У навчально-виховній частині треба постійно реєструвати всі порушення дисципліни".
Соціальний педагог в особі Макаренка проявляється у його глибокому переконанні, що в його країні "вихованню підлягає не тільки дитина, не тільки школяр, а кожен громадянин на кожному кроці. Підлягає вихованню або в спеціально організованих формах, або у формах широкого суспільного впливу. Кожна наша справа, кожна кампанія, кожний процес у нашій країні завжди супроводжується не тільки спеціальними завданнями, але й завданнями виховання".
А.С. Макаренко приділяв увагу вихованню громадянських якостей дітей у сім’ї. Він наголошує на тому, що у сім’ї росте майбутній громадянин, майбутній діяч, майбутній борець. Треба ясно усвідомлювати свої власні батьківські бажання. А.С. Макаренко застерігає батьків, що якщо вони виховають погану людину, горе від цього буде не лише їм, але й багатьом людям і всій країні. Соромно повинно бути давати суспільству поганих або шкідливих людей.
У "Книзі для батьків" міститься багато корисних порад щодо виховання працелюбства у сім’ї, здійсненні статевого виховання, формування культурних навичок тощо.
Досвід А.С. Макаренка як соціального педагога, унікальний. Мало хто в історії соціальної педагогіки зумів так вдало втілити свою теорію в практику і добитись вражаючих результатів, маючи справу з важкими підлітками. Є статистика: за 15 років своєї роботи (1920-1935 рр.) через колективи, створені Макаренком, прийшло біля 3000 правопорушників і безпритульних, що стали гідними людьми, кваліфікованими спеціалістами. Возвеличення Макаренка почалось ще в 30-ті рр., і довгий час він вважався одним з найбільш видатних вітчизняних педагогів. Його ім’я і праці широко відомі за кордоном. У кінці 80-х 90-х років ХХ ст. окремі погляди Антона Семеновича піддавались критиці. Були опубліковані критичні статті Г.Ващенка з приводу діяльності А.С. Макаренка. Проте здобутки виховної системи Антона Семеновича є незаперечними, а соціально-педагогічні ідеї актуальні на сучасному етапі, коли загострились соціальні проблеми суспільства.


На сайті нашої бібліотеки розміщено інформаційний портал "Макаренкіана", який постійно поповнюється новою інформацією, в репозитарії університету є окремий фонд "Макаренкіана" з повнотекстовими документами.
Також запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Через серце і розум – до істини".

12 березня, 2018

Геній науки і наукової просвіти


Володимир Іванович Вернадський (28 лютого [12 березня] 1863, Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 січня 1945, Москва, Російська РФСР, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, вчення про біосферу, космізм. Академік Петербурзької АН (з 1912 року), професор Московського університету.
Один із засновників Української академії наук, дійсний член та її перший голова-президент (з 1918 року). Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). З 1921 року знову працює у Москві. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929 року; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН). Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).
Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський поставив питання генезису мінералів:
« Мінералогія є хімією земної кори. Вона ставить завдання вивчення як продуктів природних хімічних процесів, так званих мінералів, так і самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в різних природних умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) і закономірності в їх утворенні. »
Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.
« Геохімія — наука двадцятого століття,— Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення. »
Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.
« Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично, і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу. »
Вернадський також став творцем нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію:
« Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія і біогеохімія. »
Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині 20 сторіччя створив учення про ноосферу (від грец. νόος — розум і σφαῖρα — куля, тобто сфера розуму), в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин.
Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Геній науки і наукової просвіти".

09 березня, 2018

Вічне і живе Шевченкове слово



Борець за волю чи геніальний мислитель, поет чи прозаїк, живописець чи скульптор, актор чи режисер, філософ чи просвітитель? Ким був громадянин світу і пророк української нації Тарас Григорович Шевченко
Він народився у рабській родині, ще маленьким став круглим сиротою і ріс у цілковитій бідності й тотальній безвиході. Та все ж знайшов шлях з тунелю кріпацтва, став відомим на весь світ, створював нев'янучі світові шедеври в різних жанрах, закохував у себе аристократок і навіть викликав на себе увагу самого російського царя.
Із 47 років його земного буття 24 роки - рабство, 10 років - солдатська служба в Мангишлаку, а лічені роки відносно спокійного життя - це роки боротьби і просвіти, пошуку правди і творення вічного в мистецтві. Сьогодні, 9 березня, народився Тарас Григорович Шевченко.
Його називають нашим пророком і символом, Великим Кобзарем і українським генієм. Останнім часом усе більше уваги дослідники і просто цікаві шукають у його біографії "невідоме" і "пікантне", а саму біографію ще більше переплітають міфами, легендами і домислами. Його талант - безмежний і багатогранний, а шлях у безсмертя - це шлях, як тепер модно називати, - успіху. Еспресо спробувало з'ясувати, хто він насправді - символ, пророк, геній чи людина серед нас і чим цікавий Шевченко для наших сучасників, особливо підростаючого покоління.
Осягнути постать Тараса Григоровича непросто хоча б тому, що в його постаті поєднана величезна кількість іпостасей, його таланти - воістину незмірні, а короткий життєвий шлях - короткий лише за кількістю років, але дуже довгий, коли його міряти його діями і вчинками. Він не вписувався в рамки свого часу, тому що завше ішов попереду його. Не мав страху і не запобігав перед авторитетами, не плазував, не просив.
Сьогодні - день народження людини, яку знає і любить світ і яка любила нас, свій народ, і зробила все можливе для того, щоб ми утвердилися як велика сильна нація. Людина - кріпак і академік, людина з надлюдськими обдаруваннями і надлюдською силою, яку він витратив винятково на свій народ, так і не створивши власної родини. Його родиною були ми всі, його діти, нащадки, спадкоємці. Він - більше, ніж українець, а по-праву - пророк і геній.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Вічне і живе Шевченкове слово".

07 березня, 2018

Уславлені світом жінки


Дуже символічно, що жіноче свято припадає саме на початок весни.
Чарівна пора, коли прокидається і розквітає все навколо. Коли розквітають і жінки – як ніжні весняні квіти, як найпрекрасніше творіння Всевишнього, найкраще, що є на Землі.
Любі наші мами і дружини, доньки, сестри і бабусі, колеги!
Нехай цей весняний день подарує вам море квітів, добрі посмішки, увагу близьких і радість нових зустрічей. Творіть радість на землі, кохайте і будьте коханими!
Зі святом весни! З 8-м Березня!
Також до свята співробітники читальної зали №1 підготували книжкову виставку "Уславлені світом жінки".

03 березня, 2018

Наталена Королева: життя як авантюрний роман


Наталена Королева (ісп. San Pedro de Cardeña, 3 березня 1888, монастир Сан Педро де Карденья, Кастрільйо-дель-Валь, провінція Бургос, Іспанія — 1 червня 1966, Мельник, Чехословаччина) — українська письменниця, графиня.
Спадщина письменниці не вивчена, частина її творів ще не видана, але і те, що свого часу побачило світ і доступне нині для прочитання, свідчить, що Н. Королева — видатне явище в історії української літератури. Вона внесла в українську прозу нові теми з античного і європейського світу, успішно продовживши традиції Лесі Українки. В цьому найбільша її заслуга. Опрацьовуючи історичні та біблійні теми, письменниця свідомо обходила теми української історії, але намагалася бодай якимись невидимими гранями пов’язати світ стародавніх Скіфії, Русі і України з світом античності й середньовіччя. Вона обновила деякі прозові жанри в українській літературі: довела до класичної віртуозності жанр історичної повісті, розкувала жанр літературної легенди, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський і староруський світи з біблійним, християнським. В традиційний стиль і образну мову української прози влився свіжий струмінь європейського письма. Лексика, фразеологія, точність образу і вислову, навіть синтаксичні конструкції речень відрізняють її художній текст від суто українського.
Н. Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов’янського стилів. Як вчений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори на світові теми, Н. Королева зовсім не переслідувала пізнавальні і популяризаторські цілі. В центрі її уваги — людина, її духовний світ. Герої творів письменниці — люди непересічні, біблійні, античні і міфологічні постаті, лицарі, винахідники, яких об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів Н. Королевої ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства, чистоти і шляхетності.
До 130-річчя від дня народження сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Наталена Королева: життя як авантюрний роман".

02 березня, 2018

Життя за законами педагогіки добра

 

Зязюн Іван Андрійович (3 березня 1938, с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область — 28 серпня 2014, с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область) — директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії педагогічних наук України, Заслужений працівник вищої школи УРСР, доктор філософських наук, професор.
Іван Андрійович Зязюн започаткував новий напрям «Педагогічна майстерність» у педагогіці, розвинувши його спочатку в Полтавському педагогічному інституті, яким керував, а потім поширивши цей напрям по всьому колишньому Радянському Союзу. Під його керівництвом уперше в Україні й у СРСР був створений курс «Педагогічна майстерність», підготовлені відповідні навчальні посібники, які одержали визнання й популярність спочатку в СРСР, потім у Японії, країнах Східної й Центральної Європи. Згодом відповідні курси були прийняті в усіх педагогічних вузах СРСР. Саме з посади ректора Полтавського педагогічного інституту його було призначено першим Міністром освіти і науки України.
Учений – автор понад 500 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основы педагогического майстерства» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).
Івану Андрійовичу Зязюну були притаманні найкращі людські якості: ерудиція, гуманізм, порядність, чесність, принциповість. У 1998 році американський біографічний інституту обрав Івана Зязюна «Людиною року».
Своєю відданістю професії, наполегливою працею, життєдайною енергією та оптимізмом, він впливав на долі багатьох людей. Вагомим є особистий внесок педагога-науковця в розбудову системи професійної підготовки науково-педагогічних кадрів у нашій державі. Академік І.А. Зязюн – фундатор нового напряму педагогічної науки і засновник наукової школи з проблем педагогічної майстерності, яка виховала не одне покоління вчених України.
До 80-річчя з дня народження Івана Андрійовича Зязюна сектор культурно-просвітницької роботи підготував тематичний список "Життєтворчість Івана Зязюна", а також запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Життя за законами педагогіки добра".