Нові надходження літератури до бібліотеки

Нові надходження літератури до бібліотеки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка за травень-липень 2015 року.

150 років від Дня народження Андрея Шептицького

У цей день 150 років на Львівщині народився митрополит та предстоятель Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький.

До 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького бібліотека підготувала тематичний список "З його духа печаттю".

Найцікавіші факти з життя Андрея Шептицького

Факт 1. Походив з однієї з найбільш знаних у Львові родин - графів Шептицьких

Родина Шептицьких - це одна з найдавніших українських боярських родин, яка дала нашій країні багато відомих імен у розвитку греко-католицької та польської римо-католицької Церков. (Серед них Варлаам, Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи Львівські).

"Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам'яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами", - пригадував сам Андрей Шептицький.

Атанасій та Лев Шептицькі були засновниками собору Св.Юра у Львові, де їх статуї сьогодні прикрашають фасад.

Батько Андрея, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством.

Факт 2. Разом з Папою Римським реформував УГКЦ

У Андрея Шептицького була юридична освіта, відтак батьки бачили саме у цьому велике майбутнє сина. Втім, сам майбутній Митрополит серйозно роздумував про чернецтво і через це вирушив у Рим до Папи Лева ХІІ. У родини Шептицьких було багато зв'язків за кордоном, особливо у римо-католицькому середовищі, тому зустріч з Папою не була проблемою для Андрея. Саме Папі Римському Шептицький розповів про своє бажання йти у монастир Василіянського Чину. Папа у той час мав грандіозні плани щодо УГКЦ і тому благословив рішення Шептицького піти у монастир.

У 1900 році Папа оголосив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким, і відтоді розпочався новий етап в розвитку Греко-католицької церкви в Україні, зокрема у Галичині.

Факт 3. Як політик дбав про українську державність

Митрополит Андрей Шептицький був членом Палати панів австрійського парламенту і депутатом Галицького сейму, де захищав та відстоював права українців у Австро-Угорщині.

У 1918 році Шептицький виступив з промовою, де захищав права кожної нації у імперії, яка, за його переконанням, мала право на самовизначення.

Під час Другої світової війни Андрей Шептицький очолив Українську Національну Раду. Він негативно ставився до німецького окупаційного режиму та виступав за створення уряду Української держави.

У Митрополита було особливе ставлення до патріотизму - він вважав, що воно нероздільно з християнством, а отже, не повинно нести у собі жодного насильства.

"Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!", - вважав він.

Факт 4. Уникав спалахів фотокамер

Митрополит Андрей Шептицький не любив фотографуватись і його оточенню, зокрема братові - блаженному Климентію Шептицькому, доводилось докладати значних зусиль, щоб зробити постановочну світлину, а навіть і вдаватися до маленьких хитрощів - зненацька впіймати момент.

Однак попри важкі роки підпілля УГКЦ, нищення документів та архівів, усе ж збереглось досить багато світлин родини Шептицьких-Фредрів, дитячі фотографії майбутнього глави УГКЦ, світлини з різних періодів життя Андрея Шептицького.

Факт 5. Ненавидів нацистів та рятував євреїв

Він був чи не єдиним українцем, що не боявся відкрито засуджувати Голокост і особисто врятував 150 євреїв, переважно дітей, від знищення німцями.

У своїх посланнях Митрополит виступав проти переслідування і знищення євреїв, відкрито писав про це і нацистському керівництву. За ініціативи владики євреям видавали фальшиві документи, аби ті могли втекти.

Крім того, Митрополит організував таємні групи людей, які допомагали звільняти й переховувати євреїв. Це були добровольці, а також монахи-Студити під проводом ігумена Унівського монастиря Климентія, брата Митрополита. Були розроблені спеціальні маршрути, якими таємно переправляли євреїв на Закарпаття в Угорщину, де було безпечніше. Митрополит Андрей звертався до усієї української громади всяко допомагати євреям, чинити це в ім'я Христової віри та справедливості.

Після ліквідації гетто у Львові 1943 року, Шептицький підтримував зв'язки з біженцями, цікавився їхнім становищем, а після повернення 1944 року більшовиків, він сам проконтролював, щоб єврейські діти повернулися до своєї громади.

Факт 6. Був справжнім бізнесменом, а не лише церковиним діячем

УГКЦ не один раз намагалась створити свій банк. Але їй це не вдавалось, аж поки цим не зайнявся владика Шептицький. Для початку він створив українське страхове товариство "Дністер", яке надавало послуги усім релігійним об'єднанням. Відтак, коли у "Дністрі" накопичився певний капітал, Шептицький перетворив страхову компанію у банк, який не лише успішно працював, але й збільшував свої фінансові можливості.

Завдяки злагодженому менеджменту та розумному керівництву Шептицькому вдалося зробити неймовірне - створити фінансові гілки у селах та районах, довести людям, що, вкладаючи гроші, вони згодом отримають від цього блага у своєму повсякденному житті.

Митрополит Шептицький фінансував господарство, закуповував нову техніку кооперативам, бо розумів, що економічний розвиток багато у чому залежить від продуктивності та швидкості праці.

Факт 7. Таки став "Праведником світу"

В Ізраїлі за клопотанням Давида Кагане розглядалося питання про присвоєння Шептицькому звання "Праведник світу". Але, коли дійшло до голосування , з 13 членів комісії двоє утрималися, 5 висловилися за присудження звання, 6 були проти.

У результаті звання присвоєно не було. Серед причин відмови були вказана ... підтримка дивізії СС "Галичина", звинувачення у начебто ідеологічній близькості Гітлеру та низка заперечень, пов'язаних із тим, що начебто митрополит міг зробити для порятунку євреїв значно більше.

Негативне рішення Яд ва-Шем викликало неоднозначну реакцію. Наприклад, в газеті "Jerusalem Post", у замітці двох польських авторів висловлюється обурення цим фактом.

В Ізраїлі наступні спроби визнати Шептицького Праведником світу зазнавали фіаско. Востаннє це питання розглядалось в Яд ва-Шем 2007 року.

Після відмови комісії Яд ва-Шем визнати Шептицького Праведником світу, єврейська громада України в травні 2008 року визнала його Праведником.

"Ми хочемо віддати належне людині, що врятувала сотні євреїв, - сказав з цієї нагоди головний рабин України Моше Реувен Асман. Маємо боротися не тільки з антисемітизмом, ксенофобією, але й пам'ятати своїх героїв, нагадувати про них підростаючому поколінню".

Факт 8. Був завзятим книголюбом

Митрополит Шептицький був справжнім мисливцем за інкунабулами, пам'ятками українського письменства та культури. Також він привозив з Європи цікаві екземпляри книг, які збирав у своїй колекції. Спеціально для своїх пергаментних скарбів, владика замовляв книжкові полиці з Італії.

Національний музей у Львові отримав неймовірну літературну спадщину від Андрея Шептицького - понад 3 тис. книг, хоча його колекція нараховувала не менше 20 тис. На жаль, у радянські часи після смерті владики більшість книг з його колекції спалили.

Факт 9. Мужньо переносив численні хвороби

Митрополит терпів і фізичні проблеми. З 1934 року він мав окремий дозвіл від Апостольської столиці правити Літургії сидячи, бо в нього був прогресуючий ревматизм ніг. Митрополит не міг підійматися. А час від часу йому паралізувало то праву руку, то ліву. Інколи він не міг писати, тому багато послань надиктовував.

Покійний владика Михаїл Гринчишин розповідав, що одного разу Митрополита  запитали, як він почувається, коли минають приступи болю. На що він відповів: у вас колись боліли зуби? Ось це в мене постійний стан, коли минають приступи болю.

Факт 10. Був надзвичайно скромним та невибагливим у побуті

Сестра Кипріяна, яка була поруч з Митрополитом, розповідала, що його улюбленою стравою була відварена картопля з підсмаженою цибулькою і горня квасного молока.
Цікаво, що митрополит ніколи не скаржився - не так щось подали абощо. І дуже цінував чужу працю.

Від язичництва до нової віри

28 липня - День Хрещення Київської Русі — України.

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.

Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше - у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків.

По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим.

По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.

Продовжити справу своєї бабусі - хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією - зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з'являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду.

Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра.

За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: "Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його". І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу - "волхви", вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір'я).

Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Від язичництва до нової віри".

Літературна спадщина Володимира Винниченка

Володимир Кирилович Винниченко широко відо­мий як видатний письменник, творець нової україн­ської прози і яскравий політичний діяч часів револю­ції та громадянської війни. Але якщо його літературні заслуги безперечні для усіх, то роль, яку він відіграв у політичній історії України, оцінюється по-різному, залежно від ідейно-політичних симпатій авторів, які про нього писали. Зрозуміло одне: уявити собі укра­їнську історію початку XX століття без його постаті неможливо.

Перший літературний твір В. Винниченка - оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Рання проза В. Винниченка суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, М. Коцюбинського та ін. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Солдатики», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо. Для новелістики В. Винниченка характерний жанр соціально-психологічного оповідання з динамічною фабулою, в основі якої лежить якась пригода, часто сповнена таємниць. Важливу роль у структурі сюжету відіграє випадок, який забезпечує динаміку дії. Зазвичай письменник ставить героя в екстремальну ситуацію вибору, показуючи парадоксальність та непередбачуваність людської поведінки, коли протягом невеличкого епізоду персонажі зазнають несподіваних метаморфоз.

З 1907 р. у творчості В. Винниченка починається новий етап. Письменник створює новели, романи та п’єси, у яких досліджує питання моралі й таємниці людської психіки. Період 1907-1912 рр. став зоряним часом драматургії В. Винниченка, коли з’явилися такі п’єси, як «Дизгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Memento» (1909), «Чужі люди» (1909), «Базар» (1910), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Гріх» (1919) та ін. Гострота п’єс В. Винниченка знаходила щирий відгук серед широкого кола глядачів, які шукали відповіді на актуальні питання часу. П’єси «Брехня», та «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» з успіхом ішли майже в усіх кращих столичних театрах Європи.

Творчість В. Винниченка розвивалася переважно в річищі реалізму, який на початку XX ст. набув нових рис під впливом модернізму. Цей стиль дістав назву «неореалізм». Неореалізму властива більша увага до глибин психології пересічної людини, коли письменника більше цікавлять внутрішні конфлікти персонажів, ніж боротьба із зовнішніми обставинами. Суттєвим чинником розкриття характеру став детальний самоаналіз персонажа, тому важлива роль в структурі неореалістичного твору відводиться внутрішньому мовленню героїв.

У Берліні в 1922-1923 рр. В. Винниченко написав «Сонячну машину», яка стала першим в українській літературі утопічним і фантастичним романом. Попри усі численні недоліки (наївність і примітивізм наукової гіпотези та прогнозів соціально-політичного розвитку суспільства, вигаданість і необґрунтованість наслідків експерименту, відсутність більш менш реальної альтернативи «капіталістичній моралі» окрім анархічних ідей зникнення держави, грошової економіки та суспільних інститутів тощо), у свій час роман мав нечуваний успіх серед читачів і витримав в Україні з 1928 по 1930 рр. три перевидання. «Сонячну машину» також загалом прихильно зустріла тогочасна українська критика (О. Білецький, М. Зеров та ін.), відзначивши такі позитивні сторони твору, як гостроту сюжету, динамізм розповіді, широту охоплення суспільних тенденцій життя, елементи кінематографічності тощо.

Окрім «Сонячної машини» В. Винниченко в еміграції також написав тритомну працю «Відродження нації» (1920), цикл психологічних оповідань зі свого дитинства «Намисто» (1921 - 1923), романи «Поклади золота» (1927), «Лепрозорій» (1938), «Слово за тобою, Сталіне!» (1950), п’єсу «Пророк» (1929) та інші твори. У цей період посилилась тенденційність та ідеологічність творів письменника, коли вони стали ілюстрацією певних авторських ідей («Сонячна машина», «Слово за тобою, Сталіне!»).

В. Винниченко вважається однією з найяскравіших постатей в українському літературному процесі XX ст. Творчість письменника суттєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові обрії нашої літератури, вплинувши на подальший розвиток прози та драматургії, ввела українську літературу до світового контексту як її реальну діючу складову.

«Винниченко у своїх творах, як мало хто з сучасників, зобразив національну й соціяльну неволю українського народу як органічну єдність його трагедії. Він створив ґалерею безсмертних персонажів, які відчули ганьбу цієї неволі й оголосили їй війну. Він умів схоплювати соціяльні контрасти й конфлікти своєї доби, розкривати її болючі рани, скидати маски з лицемірів і фарисеїв, розкривати брехню, безчесність, нелюдяність, таврувати людські пороки (занепад моралі, людської гідності, злочинство, розпуста). Він, найбільший наш людинознавець, умів, як мало хто, зобразити людські страждання, оголювати душевні рани, розкривати таємні нестерпні муки людини й бачити такі глибини трагедій і катастроф, яких наша література ще не знала. Він умів у нашому житті, у нашій літературі зосереджувати свою творчу увагу на багатьох вічних, загальнолюдських проблемах і тим витягав нашу літературу на великий світовий тракт.

Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті цілої нашої плянети, переможе добро, правда, щастя. Він пристрасно до самої смерти вірив, що людство вийде з сучасної прокажельні на радісний шлях сонцеїзму і вселюдського узгодження. Ідея людського щастя на Землі проймає всю його творчість від перших оповідань і романів до останніх і досі не друкованих ще творів».

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову виставку "Літературна спадщина Володимира Винниченка".

Глибинна психологія Карла Густава Юнга

Відомий на весь світ аналітичний психолог і тимчасовий соратник Зігмунда Фрейда Карл Юнг народився 26 липня 1875 року в Швейцарії. У 1907 році почалося його співробітництво з Фрейдом, яке тривало до 1912 року — до моменту, поки погляди двох учених на фундаментальні фрейдівські положення не розійшлися. Так, трактування лібідо у Унга передбачає опис психічної енергії із запереченням її сексуальної етіології. Карл Юнг стверджував, що психіка людини — це замкнута автономна система, яка функціонує за принципом компенсації.

Напевно, найпопулярніша наукова робота Карла Юнга — це «Метаморфози і символи лібідо», яка була опублікована в 1912 році.

Карл Юнг бачив основне завдання психотерапії у відновленні порушеного взаємозв'язку між різними рівнями людської психіки. За Юнгом, динамічна рівновага між рівнями психіки залежить від обрядів та інших культурних архетипів. Також він стверджував, що типологія характерів залежна від домінуючої психічної функції (мислення, почуттів, інтуїції, відчуттів), а також спрямованості свідомості людини на внутрішній або зовнішній світ.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Глибинна психологія Карла Густава Юнга".

Шахова азбука

Сама назва шахи (російською —шахматы) персидського походження і означає: «шах мат» — «володар помер». На території сучасної України шахи з'явилися в ІХ-Х столітті (в той час — Київська Русь).

Шахи, такими, якими їх знаємо ми, — це популярна, досить складна настільна гра. Аби зіграти партію в шахи, потрібна дошка з 64 клітинками і 32 фігури (16 — білих і 16 — чорних). Перед кожним із двох суперників стоїть основне завдання — поставити мат королю супротивника.

20 липня відзначається Міжнародний день шахів. Цього дня найпалкіші шанувальники цієї гри, найкращі гравці збираються для проведення турнірів і для визначення справжнього гройсмейстера.

Найкращим шахматистом України є Руслан Пономарьов. Він став чемпіоном у 18-річному віці, встановивши світовий рекорд. Крім того видатний українець навчився грати в шахи ще в 5 років, і йому знадобилося 13 років, аби стати чемпіоном.

Запрошуэмо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Шахова азбука".

Життя виміряне роботою (П.Т. Тронько)

12 липня виповнюється 100 років з дня нородження Тронька Петра Тимофійовича (*12 липня 1915, c. Заброди на Харківщині — †12 вересня 2011) — доктора історичних наук, професора, академіка НАНУ, завідувача відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАНУ (з 1980).

Голова правління Національної спілки краєзнавців України (1990—2011 рр.). Голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені О.Гончара (1996—2011). Заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин Києва, віце-президент Асоціації історичних міст України. Головний редактор журналу «Краєзнавство». Голова редколегій 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» та багатотомної науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Почесний головний редактор журналу «Пам'ятки України».

Автор (співававтор) понад 600 наукових праць, зокрема 17 монографій.

Серед них:

«Безсмертя юних. З історії боротьби комсомольского підпілля України в роки Великої Вітчизняної війни» (1957),

«В боях за Вітчизну (1941—1945 рр.)» (1959),

«Подвиг твоїх батьків» (1969),

«Народу сила незборима» (1969),

«Культура — всенародне надбання» (1977),

«Защищая советскую Родину» (1979),

«Летопись дружбы и братства» (1981),

«Киев социалистический» (1982),

«Краєзнавство у відродженні духовності та культури» (1994),

«З любов'ю до України» (1995),

«Тернистим шляхом до храму» (1999, співавт.),

«Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття» (2000),

«Згадаймо всіх поіменно…» (2001),

«Що ми залишимо нащадкам?» (2008) та ін.

Протягом 1950—1970-х рр. ХХ ст. учений написав низку монографій, десятки брошур та статей. Він був автором, керівником, членом редколегій кількох фундаментальних праць, у тому числі таких, як «Історія Української РСР» у 8-ми томах, 10-ти книгах, «Історія Києва», «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» у 3-х томах, збірник документів «Київщина в роки Великої Вітчизняної війни», 3-томний збірник документів «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Під керівництвом ученого розпочалася робота з підготовки «Зводу пам'яток історії і культури України». За редакцією Петра Тимофійовича вийшов каталог-довідник «Памятники истории и культуры УССР» обсягом понад 100 друкованих аркушів, а також довідник про пам'ятки Великої Вітчизняної війни «Навічно в пам'яті народній» (60 друк. арк.).

Але найбільшою гордістю П. Т. Тронька й водночас цінним скарбом української науки стала унікальна за своїм масштабом та значимістю праця — «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах, «батьком» якої його з повним правом вважають. Згадуючи, як народжувалася ця праця, аналогів якій і донині не існує в світі, Петро Тимофійович зауважував, що далеко не всі спочатку вірили в можливість реалізації такого масштабного й незвичайного проекту. За цю працю був удостоєний Державної премії СРСР в галузі науки.

Із 1992 р. він очолив також Головну редколегію багатотомної науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Повернення доброго імені безвинних жертв тоталітаризму, відновлення історичної правди П. Т. Тронько вважав одним із головних своїх обов'язків. Ідея викристалізувалася при дослідженні масових політичних репресій щодо членів Українського комітету краєзнавства. Ініціатором вивчення цього напряму став учень Петра Тимофійовича кандидат історичних наук Ю. З. Данилюк. На 2015 р., у рік 100-річчя П. Т. Тронька, символічно світ побачило 100 книг згаданої серії. І на цьому видання книг не завершується, а широко реалізовується в усіх областях України.

Більшість наукових праць П. Т. Тронька останніх десятиліть має краєзнавчу тематику: «Краєзнавство у відродженні духовності та культури», «Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття», «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень», «Українське краєзнавство в ХХ столітті: (До 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців)», «Краєзнавство України: здобутки і проблеми: (До ІІІ з'їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців)», «Національна спілка краєзнавців України: сторінки історії».

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Життя виміряне роботою (П.Т. Тронько)".

Демографічна ситуація: проблеми і рішення

Всесвітній день народонаселення (англ. World Population Day) - 1989 року «Рада керівників Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН)» рекомендувала відзначати цей день 11 липня, так як 11 липня 1987 чисельність населення Землі перевищила 5 млрд. осіб.

Мета цього Дня - привернути увагу до питань народонаселення, програмам загального розвитку, пошуку вирішення спільних проблем.

У своєму зверненні Сорайя Обейд, виконавчий директор Фонду ООН в області народонаселення (ЮНФПА), сказала: «По всьому світу, молоді люди хочуть бути почутими і брати участь. У них є ідеї, прагнення і енергія, щоб прискорити ефективні дії для зменшення бідності нерівності ... Ясно, що Цілі розвитку тисячоліття не будуть виконані, якщо молодь не буде активно задіяна у створенні та плануванні програм, якщо її голос не буде почутий, її потреби не будуть зустрінуті з розумінням і їх людські права не будуть поважатися ».

Швидке зростання населення світу став у 60-х роках предметом серйозного занепокоєння Організації Об'єднаних Націй. Населення світу з 1960 по 1999 р. збільшилося більш ніж удвічі; перейшовши в жовтні 1999 року відмітку в 6 мільярдів.

Хоча темпи зростання пішли на спад, - з 2 відсотків до 1,3 відсотка в період між 1969 і 1999 роками, - абсолютний приріст складає в даний час майже 77 млн людей на рік, причому 95 відсотків цього зростання припадає на частку країн, що розвиваються. За прогнозами Організації Об'єднаних Націй, в 2050 р. на землі будуть проживати від 7,9 до 10,9 млрд. людей, а скоріш за все - 9,3 млрд., що залежить певною мірою від ефективності програм планування сім'ї.

Загальне зростання населення важко позначається на земних ресурсах і навколишньому середовищі, часто зводячи нанівець зусилля в галузі розвитку. Організація Об'єднаних Націй різними способами аналізує співвідношення між населенням і розвитком, роблячи в останні роки особливий акцент на правах жінок і важливості підвищення їхнього статусу, оскільки, згідно зростаючому думку, ця проблема повинна стати ключовою у досягненні прогресу в соціально-економічному розвитку.

І все-таки, незважаючи ні на що, ми бажаємо кожному жителю планети Земля щасливого й радісного життя: адже кожен з нас гідний найкращого - просто тому, що народився людиною.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Демографічна ситуація: проблеми і рішення".

Щаслива родина – щаслива дитина

Український День сім'ї відносно молоде свято і став відзначатися з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам'ятних дат і професійних свят" був підписано 30 грудня 2011 року.

Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.Сім'я являє собою організовану соціальну групу, а її представники пов'язані між собою не тільки спільністю побуту, а й взаємної моральної відповідальністю, а також соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства в духовному і фізичному самовідтворенні, звідси, напевно і пішло знамените вираз: сім'я - осередок суспільства . Звичайно ж, родина належить до найважливіших суспільних і державним цінностям. Деякі наукові теорії стверджують, що саме форма сім'ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрямок еволюції основоположних макросоціальних систем.

Для дітей сім'я - це своєрідне середовище, в якій у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку.

Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.

В міжнародному співтоваристві День сім'ї заснований Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році і відзначається 15 травня.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Щаслива родина – щаслива дитина".

Архітектурні чудеса України

День Архітектора відзначати щорічно 1 липня, - у Всесвітній день архітектури.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Архітектурні чудеса України".

7 історико-архітектурних чудес України

1. Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»

Кам'янець- Подільський - одне з найдавніших міст України . Завдяки унікальному поєднанню історико-архітектурної , містобудівної спадщини , ландшафту каньйону річки Смотрич , «Старе місто (Кам'янець -Подільський) » оголошено державним історико -архітектурним заповідником. Кількість пам'яток архітектури XI -XIX століть налічує близько 200 будівель та споруд. Потужні оборонні укріплення « Старого міста», фортеця та фортечний міст , поєднання культових споруд різних релігій залишають неповторне враження. Враховуючи багату історико-архітектурну спадщину « Старого міста», національною комісією України у справах ЮНЕСКО в травні 1994 року було рекомендовано включити його кандидатом до реєстру світової культурної спадщини. Найбільша цінність - практично повністю збережений історичний центр без вкраплень архітектури XX століття. Головна міська пам'ятка - старовинна фортеця , перші споруди якої відносяться до XI- XII століть , а основні укріплення , - до XVI -XVII століть. Оборонні укріплення в Кам'янці- Подільському вважаються прекрасним зразком кращих фортифікацій Східної Європи.

2. Києво-Печерська Лавра

Києво-Печерська лавра - православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Брестово поблизу Києва...Києво-Печерська лавра - православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Брестово поблизу Києва.В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» – головного великого монастиря.У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом на Україні. Їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками на Україні, в Росії і в Білорусії.Свого часу Києво-Печервська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повести временных лет»), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело історії Києва.Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було возведено оборонні стіни (у 1240 році вони були зруйновані ордами Батия). У 1698-1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731-1744 році споруджено велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 метра.На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної - генеральний суддя українського війська В.Кочубей і полтавський полковник І.Іскра. У Спаса на Брестові церкви - засновник Москви Юрій Долгорукий.У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

3. Національний дендрологічний парк «Софіївка»

Уманський парк "Софіївка" є шедевром і зразком світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX сторіч. Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області...Національний дендрологічний парк „Софіївка” НАН України (м. Умань Черкаської обл.) є одним з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст.Сучасна „Софіївка” поєднує в собі функції в першу чергу „Історичного саду”, згідно з Флорентійською хартією, науково-дослідного інституту Національної академії наук України, центру інтродукції, мобілізації та акліматизації рослинного різноманіття Правобережного лісостепу України, навчально-виховної бази, туристичної установи, музею садово-паркового мистецтва.Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області. Заснований парк у 1796 році багатим польським магнатом Станіславом Потоцьким на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії, і був подарований їй в день її янгола у травні 1802 року.Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і грецької міфології належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти - все це можна побачити, відвідавши парк. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже протягом 200 років. Туристичний сезон в Умані триває весь рік. Потік відвідувачів не зменшується ні влітку, ні взимку.Старовинними алеями парку бродили Олександр Пушкін і Тарас Шевченко, Іван Котляревський і Сергій Волконський, Павло Пестель і Михайло Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра и Максим Рильський. Сотні наших славних земляків далекого і близького минулого відвідували цей парк.Багато легенд складено і про саму Умань, одне із старовинних міст України. Місто героїчної та багатостраждальної долі. Ним володіла польська шляхта, його палили й розгромлювали вщент татари і турки, але він знову й знову піднімався з попелу. В Умані до сих пір знаходять залишки підземельних ходів, які служили місцевим мешканцям сховищами і своєрідними укріпленнями.

4. Софія Київська

Софійський собор - всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р...Дивне відчуття охоплює кожного, хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке минуле...Софійський собор - всесвітньо відома пам'ятка архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р.Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира - хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України - "митрополією руською". Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті "посадження" на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 р. софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969 р. було встановлено пам'ятний знак (скульптор І.Кавалерідзе).Софія — свідок й безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох сторіч. Вона пережила навалу орд степових кочовиків у грізному 1240 році, періоди занепаду й відродження міста у XIV—XVI століттях, бачила національно-визвольну боротьбу українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польсько-литовських феодалів у XVII столітті.Великих збитків було завдано музею під час Великої Вітчизняної війни. Хоч сам Софійський собор не зазнав руйнування, однак були пограбовані архіви музею, вивезені цінні фрески XII століття з Михайлівського Золотоверхого монастиря, що зберігалися у храмі. Лише після війни їх повернули музею в пошкодженому вигляді.

5. Херсонес Таврійський

Місто Херсонес було засноване древньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни - одна з найвизначніших пам'яток Севастополя. Це місто-держава мало довге життя - майже дві тисячі років - і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії. Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з'являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV століття навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.Лише в 1827 році на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву - "Руська Троя". Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам'яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника "Херсонес Таврійський".Територія заповідника охоплює розташування стародавнього грецького міста - Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5 ст. до н. е.Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, рибозасолованне обладнання, колодязі та ін.Територія досліджується археологами уже 170 років. За цей час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети - присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис. експонатів.Херсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст. н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції, Риму та Візантії Херсонес був значним центром культури на Кримському півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між Візантією та Київською Руссю і був провідним центром розповсюдження християнства на східнослов'янських землях. Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам'ятками, які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації.

6. Державний історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця"

Протягом V- Х століть Хотинська фортеця використовувалася літописним племенем тиверців , і виглядало як типове Мисове городище. Споруду кам'яних укріплень Хотина прийнято пов'язувати з Галицько- Волинським князівством і з ім'ям Данила Галицького. Археологічними розкопками виявлені кам'яні стіни замку ХІІІ ст. , Залишки білокам'яного храму , сліди житлової забудови. Замок займав північну частину замкової гори , приблизно третина від сучасної протяжності цитаделі. На півдні від замку знаходився укріплений посад, оточений валами і дерев'яними стінами. Найбільшою перебудові піддався в 2-й половині ХV століття , будучи в складі Молдавського князівства. Замок значно розширений в південному напрямку , підвищено рівень двору. Замковий двір ділився на дві частини: північний двір використовувався командуванням , південний - гарнізоном. Між двома частинами замкового двору знаходиться палац коменданта , стіни якого викладені декоративної « шахматкою » з червоної цегли і білокам'яних блоків , а прорізи вікон прикрашені позднеготічним обрамленням з каменю. У 1538 р. Хотинський замок захопили польські війська , під час штурму підірвано мінами південне прясло стіни. При молдавському господаре Петре Рареша в 1541-1546 р. зруйновану частину перебудували , прясло стіни відсунули ще далі на південь , а в середині нової стіни влаштована в'їзна вежа. У травні 1600 після того , як війська правителя Валахії та Трансільванії Міхая Хороброго захопили Сучаву , господар Молдови Ієремія Мовила з родиною (дядько майбутнього київського митрополита Петра Могили) , з оточенням і колишнім правителем Трансільванії Сигізмундом Баторієм ( племінником польського короля Стефана Баторія ) знайшов притулок в Хотинської фортеці , яка в той час була під владою Польщі. Турки з 1711 р. почали широкомасштабні роботи по створенню зовнішньої лінії оборони , загальною площею в 22 гектари . Нові зміцнення побудовані з ескарпірованного камінням вала з бойовою терасою , широкого і глибокого рову і кам'яного контрескарпи . На території нової фортеці побудовано казарми , склади , мечеть.

7. Національний заповідник-острів «Хортиця»
Острів Хортиця - найбільший острів на Дніпрі , розташований у районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу , унікальний природний та історичний комплекс . Витягнуть з північного заходу на південний схід , довжина 12,5 км , ширина в середньому 2,5 км . Тут відбулося безліч історичних подій , Хортиця має величезне історико -культурне значення.

Острів до останнього часу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був заліснений лісовим господарством в північній частині, де ґрунти є піщаними. В південній частині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які збереглися тільки на острові, але в давнину зростали на всій території півдня України. На крайньому півдні острова існують плавні.