Наукові здобутки наших викладачів (кафедра загальної фізики та математики)

Бібліотекою започатковано цикл виставок "Наукові здобутки наших викладачів".

Мета виставок - ознайомити читачів з численними працями викладачів Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути наукові здобутки викладачів кафедра загальної фізики та математики, тематика виставки - фізика.

З наступаючим Вас Новим роком!

Різдвяно-новорічні передзвони

Новий Рік і Різдво Христове – найдавніші, найвеселіші і найпопулярніші свята, які протягом століть відзначають у багатьох країнах світу.

В нашій бібліотеці вже панує дух Новорічних свят. В читальних залах представлені виставки з новорічною тематикою, а читальну залу №4 прикрашає незвична ялинка із книг.

Як святкують новий рік у світі

При всьому розмаїтті, новорічні свята в різних країнах мають спільні риси: це прощання зі старим роком, сподівання, що неприємності залишаться в минулому, а в новому році все зміниться на краще. Але, незважаючи на це, кожна країна дотримується своїх традицій.

У Румунії в новорічні пироги прийнято запікати маленькі сюрпризи – монетки, порцелянові фігурки, каблучки, стручки гіркого перцю. Знайдена в солодощах каблучка має принести багато щастя. А стручок перцю розвеселить тих, кому він не дістався.

У Франції під Новий рік запікають у пряник біб (на щастя). А традиційний новорічний подарунок у сільській місцевості – колесо.

У Шотландії напередодні Нового року підпалюють смолу в бочці і котять її по вулицях. Шотландці вважають це символом спалення старого року. Після цього дорога Новому рокові відкрита. Перша людина, що ввійшла в будинок після настання Нового року, приносить щастя або невдачу. Темноволосий чоловік з подарунком – на щастя.

В Уельсі, відправляючись у гості на зустріч Нового року, варто захопити шматочок вугілля і кинути його в розпалюваний у новорічну ніч камін. Це свідчить про дружні наміри гостей. Рівно опівночі потрібно розчинити навстіж двері, щоб випустити Старий і впустити Новий рік.

 

 

 

   

В Японії переддень Нового року називають “золотим тижнем”. У цей час не працюють установи й фірми, урядові організації, великі універмаги. Навіть банки зачиняються о 12-й дня 31 грудня і відпочивають перші три дні Нового року. Обов’язковим є звичай проводів Старого року, що включає організацію прийомів і відвідування ресторанів. У момент настання Нового року японці починають сміятися. Вони вірять, що сміх принесе їм удачу. У храмах відбивають 108 ударів у дзвін. З кожним ударом, як вважають японці, йде все погане, що не повинно повторитися в Новому році. Щоб відігнати злих духів, японці вішають пучки соломи перед входом у будинок. У будинках на видному місці кладуть рисові коржі, поверх них – мандарини, що символізують щастя, здоров’я і довголіття.

На Кубі в Новий рік годинник б’є тільки 11 разів. Оскільки 12-й удар приходиться саме на Новий рік, годиннику дають відпочити і спокійно зустріти свято разом з усіма. Опівночі кубинці вихлюпують воду через відчинені вікна на вулицю, бажаючи, щоб Новий рік був таким же світлим і чистим, як вода.

В Італії напередодні Нового року прийнято викидати старі речі й купувати замість них нові. А якщо старих речей немає, то доводиться викидати нові, інакше щастя обійде дім стороною.

Жителі Греції, йдучи в гості святкувати Новий рік, беруть із собою камінь, який залишають біля порога будинку, куди прийшли. Якщо камінь важкий, говорять: “Нехай багатство хазяїна буде важким, як цей камінь”. А якщо камінь маленький, то бажають: “Нехай негаразди в домі господаря будуть такими ж незначними, як цей камінь”.

У Бірмі й Таїланді Новий рік святкують у найбільшу спеку, тому люди при зустрічі поливають одне одного водою. Це своєрідне побажання щастя в Новому році.

Болгари, зібравшись на Новорічне торжество, на кілька хвилин гасять світло. Ці хвилини називають хвилинами новорічних поцілунків, таємницю яких зберігає темрява.

У Монголії Новий рік зустрічають біля ялинки, щоправда, монгольський Дід Мороз приходить до дітлахів у костюмі пастуха. У новорічне свято проводяться спортивні змагання, ігри, перевірка спритності та сміливості.

Служителям Феміди

Указом Президента від 08.12.2000 № 1318/2000 15 грудня в Україні встановлено щорічне професійне свято - День працівників суду.

В систему судових органів України входять:

Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення норм Конституції і законів України;

Суди загальної юрисдикції, які утворюються, як правило, за територіальним принципом і які розглядають всі цивільні і кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення;

Арбітражні суди, які розглядають справи стосовно господарських правовідносин.

Згідно зі ст. 124 Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини в державі. Конституція України підкреслює неприпустимість створення надзвичайних та особливих судів, які діяли б поза межами конституційно встановленої системи судів.

Вищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Голова Верховного Суду обирається на посаду та звільняється з неї шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України.

Ст. 127 Конституції встановлює до кандидатів у судді певні вимоги. Вони повинні мати відповідну освіту, належний стаж юридичної роботи, проживати в Україні не менше десяти років і володіти державною мовою. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Народу України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Конституція України дає можливість продовжити реформування судово-правової системи України в напрямі створення надійних гарантій для забезпечення прав і свобод людини.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Служителям Феміди".

Він любив життя і свій народ

Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці — † 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Поезiя Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужностi народу, з його горя i героïчноï боротьби. Не судилося його таланту розкритися повнiстю, але те, що вiн створив, житиме вiчно. Простотою, щирiстю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезiя В. Симоненка. Чита ючи його твори, вiдчуваєш дух патрiотичноï самопожертви i непокори, могутнiй вибух пристрастi i гнiву, любовi i ненавистi.

Одержимий любов'ю до матерi-Украïни, вiн i нас закликає любити Вiтчиз ну, дорожити нею:

Не шкодуй добра, менi, людинi,

Щастя не жалiй моïм лiтам

- Все одно тi скарби по краплинi

Я тобi закохано вiддам.

Художня палiтра поета багатюща. Вiн смiливо випробовував себе в рiзних жанрах. У його творчому доробку є i твори громадянськоï лiрики, й iнтимнi по езiï.

Василь Симоненко - тонкий лiрик. Його поезiï - звернення до вiчних цiн ностей людства: кохання, дружби, подружньоï вiрностi. ïх значущiсть у тому, що кожен знаходить у них своє, близько до серця приймає долю лiричних героïв.

Iз-пiд пера поета вийшли i дошкульнi сатиричнi епiтафiï, i твори такого улю бленого народом жанру, як байка. Вiн також писав вiршованi жарти i казки для

дiтей. Творчий дiапазон В. Симоненка досить широкий, про що свiдчить i по езiя, i художня проза.

Мудро сказав про мiсце i роль В. Симоненка в лiтературi, про значення його поезiï Олесь Гончар: "Серед лiтераторiв трапляються й такi, без яких ïхня доба могла б спокiйно обiйтись, нiчого iстотного не втративши. А є такi, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм i борiнь, вiдтворюють у

собi самий дух епохи..." Саме до таких митцiв i належить Василь Симоненко. Його творчiсть давно стала часткою нашого буття, часткою повiтря, яким ми ди хаємо, i тих ландшафтiв, що нас чарують, i помислiв, якими живемо.

Не змеркла з лiтами зоря майстра поетичного слова. Є у його творчiм дороб ку i те, що справедливо можна назвати класикою. Уся його творчiсть просякну та

життєствердним настроєм:

Здрастуй, сонце, i здрастуй, вiтре!

Здрастуй, свiжосте нив!

Я воскрес, щоб iз вами жити

Пiд шаленством весняних злив.

За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Він любив життя і свій народ".

Краще гір можуть бути тільки гори

Краще гір можуть бути тільки гори,

На яких ще не бував ...

В. Висоцький.

Міжнародний день гір (International Mountain Day), який відзначається 11 грудня, був встановлений за рішенням 57-ї Генеральної Асамблеї ООН у 2003 році.
Генеральна Асамблея ООН закликала міжнародне співтовариство організовувати в цей день заходи на всіх рівнях з метою пропаганди значення стійкого розвитку гірських регіонів.
Гори займають близько 1/4і поверхні планети і є домівкою майже 10% населення. Це - заповідник для багатьох унікальних видів рослин і тварин, джерело води всіх основних річок землі.
В Україні гори займають 5 % території держави. Українські (вони ж Східні ) Карпати - частина великої Карпатської системи . Їх висоти коливаються від 1200 до 1600 м. Найвища частина Українських Карпат - масив Чорногора з кількома вершинами, що перевищують 2000 м. Найвища точка Українських Карпат - гора Говерла ( 2061 м).
Кримські гори займають крайній південь Кримського півострова. Протяжність із заходу на схід - 180 км . Тут виділяються три гірські пасма: Головне ( з висотами 1200-1500 м) , Внутрішнє ( з висотами 400-600 м) і Зовнішнє ( з висотами 250-350 м). На гірському масиві Бабуган - яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір - гора Роман- Кош ( 1545 м).
Запрошуємо до абонементу наукової літератури переглянути книжкову виставку "Краще гір можуть бути тільки гори".

Урок інформатики це мистецтво?

Інформатика один з найсучасніших предметів в шкільній програмі і зазвичай є найцікавішим для учнів. Проте цікавість дитини до предмету повинна залежати не лише від інформації, що викладається на уроці, а й від методики викладання інформатики, яку використовує вчитель у своїй щоденній роботі. 

 

Елементи гри або навіть змагання можуть значно підвищити зацікавленість учнів в навчальному процесі і повинні бути включені в методику викладання інформатики у школі. Це може бути, наприклад, невеличкий конкурс серед учнів класу на найшвидше виконання завдання. Заохоченням для дітей не завжди є лише оцінка, а й визнання збоку однокласників та вчителя, отже звання «найкращий» може мотивувати не гірше, ніж 12 в шкільному щоденнику.

Методика викладання інформатики повинна також включати цікаві наочні матеріали, адже дітям зазвичай важко уявити та осягнути роботу такого складного пристрою як комп’ютер. Різноманітні навчальні фільми та мультфільми допоможуть учням засвоїти матеріал краще, а також глибше ознайомитися з роботою комп’ютера та операційної системи.

Не слід забувати, що інформатика молода наука, що розвивається дуже швидкими темпами. Вона твориться руками сучасників сьогодні. Обговорення певних цікавих тенденцій, новинок може заохотити учнів до навчання більше, ніж матеріал з підручника.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути цікаву виставку "Урок інформатики це мистецтво?".

150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка

150 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка (1863–1910).

Український письменник, учений-мовознавець, педагог, бібліограф, фольклорист, етнограф, перекладач і видавець, громадсько-політичний діяч, учитель шкіл Слобожанщини і Катеринославщини, керівник Всеукраїнської вчительської спілки, організатор і голова Київської «Просвіти», видавець книжок для народу, член правління Чернігівської громадської бібліотеки, борець за навчання українських дітей рідною мовою, автор шкільних підручників «Українська граматика», «Рідне слово», поетичних збірок, повістей, ряду п'єс, публіцистичних статей, укладач «Каталогу книг учительської бібліотеки», покажчиків «Литература украинского фольклора (1777–1900 рр.)», «Огляд української лексикографії», упорядник і видавець «Словаря української мови» (у 4 т.).

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "«Віддав себе я праці без вагання …» (Б. Грінченко)".

Свято мужності і честі

Загальне професійне свято всіх українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану з боку офіційних державних структур усіх рівнів. Цей День приурочений до дати прийняття Закону незалежної України від 6-го грудня 1991-го року «Про Збройні Сили України». Саме свято - День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.

Не дивлячись на виниклі економічні та інші труднощі, які випали на долю нової незалежної української держави з розпадом Радянського Союзу, діючому складу українських військових вдалося не лише зберегти високий професіоналізм, боєготовність і хороші армійські традиції, але і стати однією з найсучасніших і боєздатних армій на пострадянському просторі. На сьогоднішній день сили українських миротворців широко затребувані всім світовим співтовариством, що свідчить і про високі технічні можливості, і про довіру до професійної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України.

До складу української армії входять всі роди військ, які представлені Повітряними і Військово-морськими силами України, а також Сухопутними військами. У структуру Сухопутних військ входить армійська авіація і аеромобільні війська, механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, високомобільні десантні війська і Війська протиповітряної оборони. У структуру Повітряних сил включені винищувальна і штурмова авіація, розвідувальна, транспортна і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні та радіотехнічні війська.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів - в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн - надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу наших славних військовослужбовців, ветеранів і новобранців, солдатів і офіцерів, генералів та адміралів, бажаємо їм міцного фізичного здоров’я, успіхів у бойовій та тактичній підготовці, надійних тилів, кохання і всіх благ! Божих благословень Вам і Вашим родинам! Зі святом!

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Свято мужності і честі".

Творчий шлях Т.Г. Шевченка

 

Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим, сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що “малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур відноситься і Т.Шевченко.

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

Довго те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи не голе.

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду

Або “Три царіє со дари”.

Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця” красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини – матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

“Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь силить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, тіль не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!” (Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843 р.). Такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва.

Дослідники вважають, що композиція картини побудована з дотриманням настанов академічного мистецтва.

Вона являє собою рівнобедрений трикутник (постать Катерини), вписаний в овал, до якого входить зображення москаля – вершника, собачки, цариного діда, стовбура та гілок крислатого дерева. Чітко простежуються традиційні для академічних композицій діагоналі. Постать знеславленої дівчини – не лише композиційний, а й смисловий центр твору. Модельована теплими фарбами, вона різко контрастує із силуетно зображеною постаттю москаля на коні зліва та затіненій частині картини. Порівняно з величною постаттю Катерини він виглядає мізерним, іграшковим. Таке зображення зумовлене не лише вимогами перспективи, воно давало змогу художникові передати контрастність образів. Холодний, зеленкувато-синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, її сумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда. Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде життя.

Прагнучи до посилення емоційного звучання твору, автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На дівчині святковий одяг: біла з довгими пишними рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух з прикрашеної вінком голівки спадають, розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

Шевченко творив свою картину далеко від рідної України, тому не мав змоги малювати з натури. Але національний український одяг дівчини, характерний краєвид надають картині виразного національного колориту.

На мотив поеми “Слепая” Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів. На малюнку “Сліпа з дочкою” Оксана спить, поклавши голівку матері на коліна. Мати ніби завмерла, боїться порушити спокій дитини. Смуток, утома, біль і тривога на обличчі жінки. Критики вважають, що на малюнку зовнішність жінок (матері і дочки) зображено ідеалізовано. Реалістичніше сліпу та її доньку зобразив на ескізах, виконаних олівцем. У центрі зображено героїню щасливою, але в постаті її є щось скорботне. На ескізі, виконаному сепією, ми бачимо палаючі палати, постаті божевільної Оксани та її матері. Ще один ескіз “Жінка на підлозі” має літературне підґрунтя. Вважають, що він співзвучний з поемою “Марина”, в якій зображено дівчину – месницю.

Митці всіх віків прагнули оспівати природу, яка давала їм силу і натхнення. Шевченко ніби був створений для того, щоб виразити словом і фарбами усю красу навколишнього. Тривалий час він жив за межами України, але марив нею, згадував рідну Черкащину, Київщину.

“... я хочу рисовать нашу Україну ... Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію ... В год буде виходити 10-ть картин” (Лист Т.Шевченка до О.Бодянського від 6-7 травня 1844 р.).

Шевченко - художник не компонував свої пейзажі, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок дерева, бур’янів, хат, церков.

За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села (“Удовина хата”, “Селянське подвір’я”, “На околиці”, “Хата біля річки”, “Хата над ставком”). Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу. Особливо улюблені пейзажні мотиви Шевченко – зображення мальовничих околиць та куточків сіл, містечок, берегів тихих степових річок, ставків, урочищ тощо (“Повінь”, “Комора в Потоках”, “Андруші”, “Урочище Стінка”, “Хутір на Україні”, “У Вюнищі”, “В Решетилівці”). Ці твори сповнені справжньої поезії, в них лагідна, мрійлива українська природа знайшла свого натхненного співця. Майстерні вони і з боку малярської техніки.

“Якби мені бог допоміг докінчить те, що я тепер зачав, то тоді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного” (Т.Шевченко, лист до М.А. Цертелєва). Однією з перлин української національної графіки є “Живописна Україна”. Це альбом офортів Шевченка. Офорт – це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.

Шевченко прагнув видавати по 12 естампів кожного року, але через брак грошей цей грандіозний задум здійснити не зміг. Вдалося видати лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів замість запланованих дванадцяти: “У Києві”, “Видубецький монастир”, “Судна рада”, “Свати”, “Казка”, “Дари в Чигирині” (1649 р.). Ось офорт “У Києві”. На передньому плані – крутий берег Дніпра, що густо поріс розкішними вербами, а внизу – Дніпро, димить невеличкий пароплав. На тлі природи люди: жінки одягаються, після купання, граються діти на березі, старенький дідусь сперся на ціпок, радіє, що може погрітися на сонечку.

Треба згадати, що Шевченко створив галерею портретів. Серед них портрет поміщика П.В.Енгельгарда, виконаний на досить високому рівні. Перед нами гора людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов’язано ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

“Голова жінки” – твір досконаліший. Вважається, що тут майстерно, засобами світлотіні змодельовано обличчя, обрамлене красивими гофрованими пасмами кучерів. Однак у плані характерності образу цей твір поступається перед портретом П.В.Енгельгарда.

“Я начал рисовать акварельные портреты … Я больше придерживаюсь Соколова – Гау мне нравится – притерно сладкий” (Т.Шевченко, “Художник”).

“Портрет невідомого” тривалий час вважався портретним зображенням українського письменника Є.П.Гребінки, і лише зовсім недавно, завдяки детальному вивченню цього твору, виявилося, що така його атрибуція помилкова. Невідомий зображений на портреті у фас, він сидить на стільці й уважно дивиться на глядача виразними, трохи сумовитими очима. Перед нами розумна, серйозна і разом з тим добра, чуйна людина. Це перший портрет Шевченка, в якому людину зображено в сидячій позі. Згодом така композиція в його портретній творчості набуде поширення. Цікавою деталлю, що урізноманітнює композицію портрета, є вишуканий жест опертої на спинку крісла руки в якій портретований тримає чубук. Художник застосував у ньому різноманітні технічні прийоми: найдрібнішими мазками написані обличчя і рука, більш широкими й вільними волосся, а ще ширшими, власне, витриманими в різним світлотіньових граціях широкими кольоровими площинами – одяг. Все це надає образові необхідної життєвої переконливості.

З жіночих зображень наймайстерніший портрет Катерини Абаж, в якому вражає виняткова чарівність створеного художником образу молодої жінки, граціозної, з цнотливим виразом обличчя. Особливої привабливості портретові надають легкі, прозорі, надзвичайно ніжні сріблясто-блакитні тони, в яких цей твір виконано.

 

Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю. Слід відмітити багато спільного у живописних і поетичних творах, але й відзначити те головне, що ці види мистецтва відрізняє. Якщо поетичне слово, максимально насичене змістом і асоціативними зв’язками будить уяву читача, який уже сам домальовує сцену, події, тоді у живописному полотні схоплено лише один якийсь момент, застиглу дію, але глядач також домислює, розширює видноколи полотна. На глядача діє передусім композиція, кольорове наповнення, світло, але розглядаючи живописне полотно, підсвідомо згадуємо поетичні рядки. Така вже сила зв'язку поетичного слова і живопису.

Бібліотека продовжує цикл виставок "І хоч минула сотня літ він завжди з нами буде". Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Творчий шлях Т.Г. Шевченка".

Міжнародний День інвалідів

В 1992 році наприкінці «Десятиліття інвалідів Організації Об'єднаних Націй» (1983-1992 роки) Генеральна Асамблея проголосила 3 грудня «Міжнародним днем інвалідів».

Пізніше Асамблея призвала держави-члени проводити заходи на відзначення Дня, маючи на увазі подальшу інтеграцію в житті суспільства осіб з інвалідністю.

Мети, заради яких цей день був проголошений - повне й рівне дотримання прав людини й участь інвалідів у житті суспільства. Ці мети були поставлені у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1982 році.

Кожна десята людина у світі є інвалідом, багато хто з яких рік у рік живуть у чотирьох стінах, не маючи ні найменшої можливості брати участь у суспільному житті. Генеральна Асамблея ООН звернулася до держав-членів ООН із проханням проводити різні заходи в День інвалідів з тією метою, щоб кожна обмежена у своїх можливостях людина, могла без яких-небудь проблем інтегрувати в житті суспільства.

 

В Україні проживає близько 2,5 мільйони інвалідів, які становлять 5% населення. При цьому спостерігається тенденція до збільшення кількості людей, яким необхідно створити належні умови для життєдіяльності й інтеграції в громадське життя. Вони хочуть жити повноцінним життям, вільно пересуватися, не відчувати дискримінації в працевлаштуванні, мати можливість відвідувати поліклініки, бібліотеки, кінотеатри, концерти.

Рівень цивілізованості суспільства, внутрішня культура людини багато в чому визначаються його відношенням до проблем людей з обмеженими можливостями.

У всіх країнах миру живуть інваліди. Але не скрізь до них ставляться, як до рівноправних громадян. А відношення це має першорядне значення, відзначають психологи.

У багатьох країнах інваліди - одна з найбільш вразливих категорій населення, вважають борці за їхні права.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Діти з особливими потребами".

Про ВІЛ/СНІД: вкотре і відверто

Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила 1 грудня Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Ця подія змусила людей робити кроки щодо поси-лення усвідомлення необхідності поширення профілактичної інформації про СНІД у суспільстві, поліпшення якості допомоги, що надається особам, інфіко-ваним ВІЛ, і про боротьбу з запереченням існуючої проблеми та дискримінаці-єю ВІЛ-інфікованих.

Сьогодення вимагає від суспільства особливої уваги до проблем ВІЛ/СНІДу і, лише разом, спільними зусиллями ми здатні вплинути на загрозу епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.

Бібліотекою підготовлено книжкові виставки:

• науковий абонемент "СНІД! Не залишаймося байдужими!";
• читальна зала №4 виставка-квілт "Про ВІЛ/СНІД: вкотре і відверто". Мозаїка квілту краще всяких слів доводить, що СНІД може торкнутися кожного, незалежно від національності, віку або способу життя. Читаючи відомі імена Фредді Мерк’юрі, Рудольф Нурієв, Айзек Азімов, Мішель Фуко, Офра Хаза, мало хто здатний залишитися байдужим.

Виставки закликають кожного відповідально ставитися до власного здоров’я та наголошують на неохідності соціальної терпимості до хворих на СНІД.

«Всевидяще око України» - І. Нечуй-Левицький

175 років від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького (1838–1918).

Український письменник, публіцист, перекладач, етнограф, педагог, поборник розвитку національної школи в Україні, упровадження української мови в школах усіх типів, викладач російської мови, літератури, історії та географії у Полтавській духовній семінарії, у гімназіях польських міст Каліша та Седлеця, у Кишинівській чоловічій гімназії, член Південно-Західного відділу географічного товариства, НТШ у Львові, «Руського педагогічного товариства», творець підручника «Граматика української мови (у 2 ч.), автор статей з педагогіки «Російська народна школа на Україні», «Школа повинна бути національна», «Педагогічна проява в народній школі», історичного роману «Князь Єремія Вишневецький», драми «Маруся Богуславка», повістей із життя селянства, міщанства, заробітчан, дрібної шляхти, духовенства, інтелігенції, зокрема «Дві московки», «Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Старосвітські барюшки і матушки» та ін.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "«Всевидяще око України» - І. Нечуй-Левицький".

Жіночі права крок за кроком

Сьогодні, 25 листопада, світ відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками.

Це найпоширеніше порушення прав людини в світі. Жорстоке поводження забирає більше життів і набагато частіше перетворює жінок у інвалідів, ніж онкологія, малярія, дорожньо-транспортні пригоди та військові дії разом узяті, повідомляє Радіо ООН.

17 грудня 1999 Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем ​​боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Історичною передумовою Дню стала подія, що відбулася в 1961 році в Домініканській Республіці. За наказом домініканського диктатора Рафаеля Трухільо (Rafael Trujillo) були по-звірячому вбиті три сестри Мірабал (Mirabal sisters), які були політичними активістками.

У червні 1991 року Центр жіночого глобального лідерства та учасники Форуму з питань жінок, насильства та прав людини з 20 країн світу запропонували щорічно з 25 листопада по 10 грудня проводити акцію 16 Днів проти гендерного насильства. З того часу понад 1000 організацій та осіб з понад 100 країн щорічно проводять акції в рамках однойменної кампанії, закликаючи до припинення усіх форм насильства проти жінок. З 2000 року цю ініціативу підтримує і Україна.

Символом проти всіх форм насильства над жінками є біла стрічка.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Жіночі права крок за кроком".

День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій

День пам'яті жертв голодомору й політичних репресій щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада. 2011 року ця субота випала на 26 листопада.

Спочатку Президентом України від 26 листопада 1998 року в четверту суботу листопада в Україні оголошувався День пам'яті жертв голодомору, а 31 жовтня 2000 року цей день був перейменований на День пам'яті жертв голодомору і політичних репресій.

Своїм указом від 28 листопада 2006 року Президент України Віктор Ющенко визнав голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українського народу.

У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 роки, 1932-1933 роки, 1946-1947 роки, однак другий був найбільш масовим і жорстоким.

У 20-х роках причиною смерті мільйонів людей став неврожай від посухи.

Що ж до голодомору 30-х років, то навіть Сталін визнавав, що врожай зерна 1932 року перевищував минулорічний.

7 серпня 1932 року був прийнятий закон про охорону кооперативного майна, що отримав у народі назву "закон про три колоски".

За розкрадання державного, колгоспного або корпоративного майна призначався розстріл, за пом'якшувальних обставин - позбавлення волі на десять років. Амністії засуджені не підлягали.

Таким чином, розстріляти могли за вкрадені три колоски, качан капусти або курку.

Приблизні підрахунки показали, що за законом про три колоски було засуджено близько 200 тис. українців.

Систематична конфіскація продуктів харчування державою призвела до того, що на 1 особу в середньостатистичній родині припадало 1,7 кг зерна на місяць.

Радянський Союз усіляко приховував сам факт голоду в країні, більшість документів було знищено, а люди, які вели перепис населення - вбиті. За приблизними розрахунками, жертвами голодомору 1930-х стали від 3 до 6 млн. українців.

У читальній залі №2 розміщено книжкову виставку "Трагедія жахлива, пам'ять – вічна (1932-1933)".

Провісниця українського модернізму

О́льга Юліа́нівна Кобиля́нська (* 27 листопада 1863, м. Ґура-Гумора, повіт Сучава, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (нині м. Гура-Гуморулуй, Румунія) — † 21 березня, 1942, Чернівці) — українська письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині.

Ольга Кобилянська – непересічна постать в українській літературі. В житті вона шукала ідеал, боролася за свою людську гідність, за право розкривати й утверджувати власні духовні сили, служити своїм талантом людям.

Нелегкий був шлях, яким письменниця, вихована в онімеченому середовищі, пройшла до свого народу, пройнялася його болями і надіями. Вона, долаючи зневіру, позбавлена особистого щастя, самотужки шукала стежки до свого знедоленого люду, щоб самовіддано, до останнього подиху служити йому. Свої мрії й поривання палкої душі Ольга Кобилянська виливала в літературних творах. Паперові виповідала письменниця найзаповітніше, маючи надію, що хто-небудь скористається з її писання, що вона пробудить у людських душах тугу за світлими ідеалами, запалить на боротьбу за краще майбутнє. Сумніви, зневіра не раз бентежили душу, але не писати Ольга Кобилянська не могла. З кожним новим твором ширшає світогляд письменниці, глибше і глибше пізнає вона людську душу.

Однією з проблем, які глибоко хвилювали Ольгу Кобилянську, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Героїні її творів спрямовують свій погляд у чарівний світ музики, до сяйва далеких зірок, дикої краси природи. Їхній поклик до казкового щастя дещо безпорадно-дитячий.

Відповіді на болючі питання навколишнього світу, на свої тривоги, сумніви письменниця шукає в книгах. Це – єдина розрада в її житті.

Ольга Кобилянська називала себе просто і скромно – “робітницею свого народу”, але для української літератури вона стала окрасою, бо твори її, пройняті глибоким ліризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнім літературним скарбом.

Кожен твір письменниці вражає поетичністю і глибиною зображення характерів, зокрема жіночих. Недарма їх називають енциклопедією жіночої душі. Коли читаєш її твори, починаєш разом з письменницею перейматися внутрішнім життям героїнь, захоплюєшся ними, сумуєш, радієш, співчуваєш... Але ніколи не залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Ольги Кобилянської.

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути виставку "Провісниця українського модернізму".

Участь у методичному семінарі

Сьогодні працівники нашої бібліотеки взяли участь у методичному семінарі "Книжкова виставка як засіб рекламної діяльності бібліотеки", який проходив у Полтавському національному технічному університеті імені Ю. Кондратюка.

 

 

 

  

 

 

 

На семынарі відбулася презентація методичного посібника "Особливості організації книжкових виставок, який підготувала  Н.І. Ландарева, завідувач науково-методичного відділу бібліотеки ПНПУ.

Досвідом проведення виставкової роботи у своїх бібліотеках поділилися наші колеги з ПНТУ, УМСА, ПУЕТ. Від бібліотеки нашого університету на семінарі виступила Ганжа Катерина Вікторівна - зав. сектором культурно-просвітницької роботи з доповіддю, у якій розповіла про книжкові виставки які організовує наша бібліотека. Доповідь була доповнена змістовною презентацією.
Висловлюємо вдячність організаторам семінару за можливість поспілкуватися з колегами а також за наданий методичний посібник.

Всесвітній день дитини

Щорічно, 20 листопада світова спільнота святукує Всесвітній день дитини. Саме в цей день 1989 року резолюцією 44/25 Генеральної асамблеї ООН була прийнята Конвенція про права дитини.

Ця конвенція є основним міжнародним документом із захисту прав дітей. 193 країни, крім США та Сомалі, ратифікували конвенцію ООН про права дитини, йдеться на офіційному сайті ЮНІСЕФ.

У світі – понад два мільярди дітей, вісім мільйонів з яких – це маленькі українці. Кожен з них народжується з правами. Кожна дитина має право на освіту, право на здоров’я і належну медичну допомогу, право на ім’я та громадянство. Кожна дитина має право зростати у турботливому родинному середовищі та бути захищеною від жорстокого поводження та насильства.

Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей, зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. 27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала цю Конвенцію постановою №789XII (78912), яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках Верховна Рада України ратифікувала два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії та щодо участі дітей у збройних конфліктах.

Україна досягла стабільного прогресу щодо захисту прав дітей, у таких сферах, як зниження дитячої смертності, збільшення кількості дітей, що виховуються у прийомних сім’ях, а не в інтернатних установах, зниження кількості відмов від новонароджених, та багато іншого. Тим не менш, є ще невирішені питання, які загрожують захисту прав дітей та особливо, соціально уразливих дітей.

Але все-таки багато дітей виховується в державних установах, або навіть живуть на вулицях без піклування батьків. Діти піддаються ризику зараження небезпечними захворюваннями у зв’язку з низьким охопленням імунізацією. Ризик отримати ВІЛ/СНІД серед молоді в Україні все ще залишається високим Широко розповсюджене недостатнє споживання йоду ускладнює розумовий розвиток дітей. Діти все ще страждають від насильства і жорстокого поводження, в тому числі сексуальної експлуатації, яка є однією з найгірших форм насильства щодо дітей.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Дитина в сучасному свiтi".

Щоб навчати було цікавіше (на допомогу учителю математики)

Сьогодні урок як засіб організації навчально-виховного процесу є по суті основним стрижнем у процесі вирішення методичних і психолого-педагогічних завдань. Понад три століття існує класно-урочна система, і, не дивлячись на безліч експериментів, ніхто поки нічого кращого за урок не запропонував.

Сьогодні перед учителями стоїть важливе запитання: як учити дітей? Я, як і кожен педагог, шукаю відповідь на нього і доходжу висновку, що вчити потрібно так, щоб уроки були цікавими й при цьому діти здобували міцні знання.

"Будьте самі шукачами, дослідниками. Не буде вогнику у вас — вам ніколи не запалити його в інших," - писав В. Сухомлинський.

 

Як же зробити, щоб урок не тільки надавав учням певні знання й уміння, але й викликав у них справжній інтерес, щире залучення у навчальний процес, сформував творче начало? Щоб отримати відповідь на це запитання запрошуємо зо читальної зали №3 переглянути цікаву книжкову виставку "Щоб навчати було цікавіше (на допомогу учителю математики)".

Студентські роки – найщасливіші в житті

17 листопада має особливе значення для студентів всього світу, адже це - Міжнародний день студента. Це свято зближує та об'єднує молодих людей усього світу, бо це, насамперед, день студентської солідарності, що не має меж та кордонів.
Студенти завжди були найбільш волелюбною, незалежною та свободомислячою частиною суспільства, і ідея власного свята завжди будоражила їхні молоді душі. Ідея створення міжнародного об'єднання студентської молоді зародилася в Європі наприкінці XIX століття. У 1893 році в Женеві був скликаний Міжнародний конгрес студентів-соціалістів, що прийняв рішення: установити і розвивати зв'язки між студентами різних країн. Істотний вплив на розвиток студентського руху зробили трагічні події осені 1939 року в Чехословаччині. Тоді 17 листопада тисячі студентів міста Праги та їхніх викладачів заповнили вулиці міста, протестуючи проти гітлерівської окупації, але вони були арештовані німецько-фашистською владою і розстріляні, або відправлені в концтабори. Міжнародний день студентів був заснований у 1941 році в Лондоні на світлу пам’ять загиблих студентів Чехословаччини.
Сьогодні День студента є символічним об'єднанням студентів усіх факультетів і всіх навчальних закладів. Студенти в цей День традиційно веселяться на повну силу, забувши про майбутню сесію, заліки і "хвости". Без уваги не залишаються ні клуби, ні дискотеки, ні навіть посиденьки в гурттожитку.
В цей день бажаємо студентам здоров'я і бадьорості, щастя й успіхів у всіх їхніх починаннях!

Науковий абонемент підготував книжкову виставку "Студентські роки – найщасливіші в житті".

Гадяч - гетьманська столиця

15 листопада Полтавщина відзначить 350-річчя проголошення Гадяча гетьманською столицею.

Ця подія є визначною не лише для жителів Гадяччини, а й для всієї Полтавщини, адже не кожна область може похвалитись тим, що центр одного з її районів був колись столицею України.

Гадяч – рангове місто українських гетьманів. Від 1649 року воно було ранговим володінням українських гетьманів. 23 березня 1653 року цар Олексій Михайлович видав привілей про надання гетьману Богдану Хмельницькому у володіння міста Гадяча. 1658 року тут підписаний Гадяцький договір.
Зірковий час в історії міста Гадяча тривав із 1663 до 1668 року за гетьмана Івана Брюховецького. Тоді місто-резиденція гетьмана виконувала роль справжньої столиці. Брюховецький керував козацькою державою саме з Гадяча, що сприяло розбудові міста, зростанню його економічної та політичної ваги. У цей час місто переживало розквіт, у ньому було зведено гетьманський палац, дерев’яну церкву Богоявлення Господнього, в якій і знайшов останній спочинок Іван Брюховецький.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути цікаву виставку "Гадяч - гетьманська столиця".

Назустріч міжнародному Дню толерантності

«Толерантність - це мистецтво жити з іншими людьми та з іншими ідеями», - стверджував Генеральний секретар ООН (1997-2006 рр.), лауреат Нобелівської премії миру, дипломат із Гани Кофі Аннан. На індивідуальному рівні - це здатність без агресії сприймати думки, погляди та ідеї, які не збігаються із твоїми. Терпимість до чужого тобі способу життя, релігійної, національної й культурної належності, мови, звичаїв, цінностей, почуттів, фізичного і психічного стану, зовнішнього вигляду є головною умовою стабільності й миру в такому різноманітному сучасному світі. 16 листопада 1995 р. на XXVIII сесії Генеральної конференції держав-членів ЮНЕСКО було одностайно прийнято Декларацію принципів толерантності. За пропозицією ООН з 1996 р. цього дня відзначають Міжнародний день толерантності.

Під толерантністю в Декларації розуміється «повага, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності». Декларація проголошує «визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним становищем, мовою, поведінкою і цінностями й мають право жити в світі і зберігати свою індивідуальність».

«Взаємотерпимість, толерантне ставлення один до одного, солідарність, діалог і взаєморозуміння,- говориться в Декларації,- повинні стати нормою поведінки і дій всіх людей без винятку, груп людей, політичних партій, громадських організацій і рухів, адже толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку людей».

 Примусити когось бути толерантним неможливо, адже толерантність - це спосіб мислення, який потрібно формувати змалку. До того ж не слід сплутувати толерантну поведінку з байдужістю чи рабською терпимістю. Толерантність - не поступливість, поблажливість чи потурання, не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій. Толерантна людина не має бути терпима до всього, наприклад до порушення прав людини, маніпуляцій та спекуляцій. Те, що порушує загальнолюдську мораль, не повинно сприйматися толерантно!

Аналізуючи культурну спадщину нашого народу, можна впевнено сказати, що у сприйнятті українця толерантність співвідноситься з поняттями уваги, поваги й любові до людей.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути виставку "Назустріч міжнародному Дню толерантності".

День української писемності та мови

9-го листопада ми з Вами відзначаємо велике свято — День української писемності та мови.

Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми в 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора — послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.

Саме з нього, вважають дослідники, і починається писемна українська мова.

Мелодійна, ніжна, солов’їна — не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

Українська мова — державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами нашої держави: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах.

Тож давайте оберігати, плекати та звеличувати українську мову. Адже як сказав великий український вчений, мовознавець Іван Огієнко, «мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб».

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку присвячену Дню української писемності та мови.

Альбер Камю – письменник і філософ

Альбе́р Камю́ (фр. Albert Camus; *7 листопада 1913, Мондова — †4 січня 1960, Вільблевен) — французький романіст, філософ, публіцист, один з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму.

Лауреат Нобелівської премії з літератури 1957 року. Одна з найбільш яскравих фігур французького екзистенціалізму .

Для Камю центральна проблема філософії та літератури - виправдання бунтарської свідомості , що протистоїть « необачному мовчанню світу ».

У його творах світ знаходить сенс , тільки через бунт , спрямований на виродження абсурдності світу . Набуття сенсу і усвідомлення недосконалості світу не робить людину щасливою, але це робить людину вільною .

Творчість Камю - постійний філософський пошук , пристрасне переживання за людину, що живе в абсурдний час трагічного надлому часу та історії в 20 столітті.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Альбер Камю – письменник і філософ".

Життя – у праці для людей

 

У першу неділю листопада на Україні, згідно з Указом Президента України від 13.04.1999 № 374/99 відзначають День працівника соціальної сфери.

Це свято є свідченням високої оцінки державою ролі працівників, які щодня забезпечують реалізацію державної політики з питань соціального захисту, зайнятості, організації оплати і безпеки праці, трудових відносин.

Соціальному працівнику доводиться стикатися з різними сферами життя людини і суспільства: фізичним і психічним здоров'ям, особистими і груповими конфліктами, плануванням сім'ї, з проблемами працевлаштування, професійної і соціальної адаптації різних категорій населення, профілактикою асоціальної поведінки, здійсненням правосуддя і багатьма іншими. В умовах властивої Україні соціальної динамічності стає гострою проблема правового захисту кожного громадянина, обгрунтування правової доцільності його побутової поведінки, професійної політичної та інших видів діяльності.

Соціальна робота - це мистецтво налагоджувати зв'язки між людьми. День працівника соціальної сфери - професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не тільки зі службового обов'язку, а й за велінням совісті та покликом душі.

Сьогодні в соціальній сфері України працює близько 150 тисяч чоловік. Вони дарують людям надію на краще, вчасно подають руку допомоги тим, хто цього потребує. Для багатьох з них слова Івана Франка - «Життя людини до тих пір має цінність, поки людина може допомагати іншим» - стали сенсом життя.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Життя – у праці для людей".

Як зробити урок цікавим? (на допомогу учителю фізики)

Знати свою науку вчителю, звичайно, необхідно, але, крім цього,

потрібно ще володіти ключем до розуму і серця своїх вихованців.

І хто не володіє цим даром природи, той повинен його шукати

в сучасній педагогіці й методиці.

 (К. Лейбніц)

Кожного разу, готуючись до уроку, вчителі вирішують різні проблеми: чому навчити учнів і як це зробити, як сформувати їхній духовний світ.

Пріоритет в організації освітнього процесу надається особистості учня, його вмінню самостійно здобувати знання.

Тому завдання викладача полягає в тому, щоб заохочувати до активної пізнавальної діяльності учня, створювати умови для виявлення зацікавленості, стимулювати до висловлювань без побоювань помилитися, формувати прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, вчитися аналізувати та виявляти учнівську ініціативу, самостійність у самовираженні. Успішність навчально-виховного процесу, висока якість уроку досягається саме завдяки використанню нестандартних технологій.

Тому запрошуємо зо читальної зали №3 переглянути цікаву книжкову виставку "Як зробити урок цікавим? (на допомогу вчителю фізики)".

Життєвий шлях Т.Г.Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.

У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.

24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.

Бібліотекою розпочато цикл виставок "І хоч минула сотня літ він завжди з нами буде". Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Життєвий шлях Т.Г. Шевченка".