24 серпня, 2015

Моя Україна – єдина і вільна


День незалежності України — державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною радою УРСР «Акта проголошення незалежності України», що прийнято вважати датою утворення держави Україна в сучасному вигляді.
Історію України прийнято відраховувати, як правило, з моменту створення Київської держави в IX столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства, що його супроводжував, в XVII столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII століття, після чого, аж до XX століття, незалежної української держави не існувало.
Після Жовтневої революції 1917 року на Україну позначився підйом національного руху, що оформився в «Третій Універсал» Центральної Ради 20 листопада 1917 року і оголосив Українську Народну Республіку — УНР. В Універсалі було оголошено про свободу слова, друку, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари.
Після відмови українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради Народних Комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська на Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, почалася українсько-більшовицька війна. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР призвати на допомогу Німеччину.
З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких і українських військ на територію захоплену більшовиками. До квітня того ж року вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак, по факту опинилася в німецькій — Німеччина привела до влади збройним шляхом свого ставленика. За цим послідкувала громадянська війна і череда інтервенцій, які завершилися в березні 1919 року в Києві. На Всеукраїнському з'їзді Рад прийняттям конституції «незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР)».
28 грудня 1920 між УРСР і РРФСР був підписаний «Робітничо-селянський союзний договір про військове і господарське співробітництво», який закріпив залежність УРСР від РРФСР. Наступний шанс на незалежну українську державу представився лише в кінці 20 століття, після розпаду СРСР.
Вперше День незалежності України був відзначений 16 липня 1991 року в пам'ять про те, що рік тому 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». Також 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:
«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».
Згодом, 18 червня 1991 року, були внесені відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого в переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня — День незалежності України».
Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:
«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:
1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність».

 


Вітаємо всіх з Днем Незалежності України і запрошуємо до бібліотеки переглянути книжкові виставки.

19 серпня, 2015

Про свято Спаса

Ця подія відбулася на горі Фавор, куди Ісус Христос прийшов помолитися зі своїми апостолами — Петром, Яковом та Іоанном. Під час молитви Христос преобразився. Обличчя його засяяло, як сонце, одяг став білим, як сніг, і блищав як світло. До нього приєдналися Божі пророки — Моїсей та Ілля. Коли апостоли побачили свого вчителя у Славі Божій, вони надзвичайно зраділи. Ця радість втілена в святі Преображення.
В Україні святкують Спаса в серпні. 14 серпня - медовий Спас або Маковея. 19 серпня - яблучний. 29 серпня - горіховий.
14 серпня на Перший Спас, за звичаєм, у церквах святили воду і букети з колосків, польових квітів і головок маку.
Яблучний спас завжди відзначали в народі з великою урочистістю, недаремно його називали Великим Спасом, святом врожаю. У цей день 19 серпня в церквах освячували фрукти, овочі, мед і квіти. Особливо чекали, коли освятять яблука, так до цього дня їсти їх було заборонено.
Третій Спас – горіховий, отримав таку назву, бо до цього часу дозрівали горіхи.
В українській народній обрядовості особливо відчувається радість селянина від плодів своєї діяльності. На Спаса літо зустрічається з осінню, і природа надзвичайно щедро показує свою красу і багатство. У цей день в церкві святять яблука, груші, мед, калачі з борошна нового врожаю.
На це свято люди пригощаються фруктами, медом, відварами цілющих трав та квітів.

15 серпня, 2015

Дослідники загадкової минувшини


Археологію вважають прикладною наукою, яка вивчає традиції і коріння, основи ремесла, житло і культуру. Тобто все, що представляє собою цивілізація. Завдяки археологам ми маємо можливість вивчати речові джерела, розкриваючи для сучасного світу нові знання з області минулого.
В Україні завжди шанували історію, віддаючи належне таким фахівцям, як археологи. Саме тому в 2008 році було прийнято рішення відзначати це професійне свято на державному рівні. Адже збереження культурної спадщини відіграє велику роль не тільки в сьогоденні, але і в майбутньому.
І в холод і в спеку археологи завжди в дорозі. Їх експедиції мають під собою наукову мету: дослідження пам'яток минулого. Професія археологів - одна з найромантичніших і загадкових. А ще вона завжди пов'язана з фактами, з якими, на відміну від письмових джерел, не посперечаєшся.
Знахідки археологів знаходяться в музеях та в приватних колекціях, представляючи високу історичну та культурну цінність. Протягом сотні років було проведено безліч археологічних розвідок, в ході яких здійснювалися розкопки, розкриваючи нову суть конкретної історичної епохи.
Багатьох археологів цей святковий день застане в подорожах, на розкопках якогось поселення. І це факт, оскільки археолог знаходиться в пошуку нових досліджень, завдяки яким ми можемо дізнаватися те, що було приховано століттями.

 

Запрошуємо д наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Дослідники загадкової минувшини".

11 серпня, 2015

Життя оповите легендами


Вісім разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За все кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства.
Україна — Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина — в 60—70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові.
Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі. Відзначаючи ці якості, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим.
На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава. Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам'ять пов'язала саме з цим легендарним кошовим.
На всесвітньовідомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтворено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко — адже до нас не дійшла іконографія героя. Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він приходить героєм історичних романів, повістей, п'єс, оповідань, поем і віршів.


Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Життя оповите легендами".
Також бібліотека підготувала тематичний список "Іван Сірко - легендарний кошовий отаман Запорозької Січі".

10 серпня, 2015

Майстер психологічної новели



Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі (фр. Guy de Maupassant, 5 серпня 1850, замок Міроменіль поблизу Турвіля-сюр-Арк, Приморська Сена — 6 липня 1893, Париж) — французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий в основному завдяки своїм новелам. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики.
Найбільш відомі збірники: "Заклад Тельє" (1881), "Мадмуазель Фіфі" (1882), "Дядечко Мілен" (1883), "Міс Гарріет" (1884). Тематична і структурна складність мопассанівської новели, її філософська глибина і художня досконалість викликали захоплені відгуки Г. Флобера, І. Тургенєва, А. Чехова. Романи Мопассана "Любий друже" (1885), "Пьєр і Жан" (1888), продовжуючи тематику новел, містять властиві творчості письменника тверезість і гостроту соціального аналізу, різке неприйняття гендлярства, обману і з лицемірства, що призводять до деградації особистості і втрати духовності.

 
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Майстер психологічної новели".

03 серпня, 2015

Cписок найкращих українських художніх книг за останні десять років


Оприлюднено список найкращих українських художніх книг за останні десять років. Загалом перелік найкращих книг останнього десятиліття складається з 80 творів. Про це повідомляється у Facebook-спільноті «Вся Україна читає – дітям».
Ініціатором складання такого рейтингу стала жителька Краматорська, засновниця конкурсу «Зимові читання» та «Літні читання» Оксана Проселкова.

СПИСОК НАЙКРАЩИХ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНІХ КНИГ ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ (2005-2015):

рекомендовані учасниками читацького марафону
1. Володимир Рутківський «Потерчата» (дитяча література)
2. Леонід Кононович «Тема для медитації»
3. Василь Портняк «У снігах»
4. Софія Андрухович «Фелікс. Австрія»
5. Василь Шкляр «Залишенець», «Елементал», «Маруся», «Ключ»
6. Сергій Жадан «Ворошиловоград», «Месопотамія», «Життя Марії», «ДепешМод»
7. Галина Пагутяк «Слуга з Добромиля», «Королівство», «Магнат»
8. Ліна Костенко «Записки українського самашедшего»
9. Олег Лишега «Зима в Тисмениці», «Снігові і вогню», «Великий міст»
10. Володимир Лис «Соло для Соломії»
11. Любов Якимчук «Абрикоси Донбасу»
12. Леонід Кононович «Тема для медитації»
13. Василь Голобородько «Летюче віконце»
14. Марія Матіос «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки», «Нація»
15. Тарас Прохасько «БотакЄ», «Лексикон таємний знань», «Хто зробить сніг» (Мар’яна Прохасько)
16. Василь Герасим’юк «Кров і легіт», «Космацький узір», «Папороть»
17. Юрій Горліс-Горський «Холодний Яр»
18. Дара Корній «Гонихмарник», «По той бік світла», «По той бік темряви»
19. Юрій Андрухович «12 обручів», «Екзотичні птахи і рослини», «Лексикон інтимних міст»
20. Володимир Діброва «Андріївський узвіз»
21. Макс Кідрук «Бот»
22. Світлана Талан «Розколоте небо», «Коли ти поруч», «Оголений нерв»
23. Юр Логвин «Танці Шайтана»
24. Брати Капранови «Кобзар 2000»
25. Сергій Оксеник «Лісом, небом, водою» (дитліт)
26. Віталій Жежера «Господні комарики»
27. Тетяна Белімова «Вільний світ»
28. Володимир Єшкілєв «Три кути трикутника. Автографи часу. Апокриф мандрів Григорія Сковороди».
29. Любов Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки»
30. Оксана Забужко «Музей покинутих секретів», «Диригент останньої свічки», Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», «З мапи книг і людей»
31. Михайло Бринних «Шидеври світової літератури». Хрестоматія доктора Падлючча. Т.1
32. Володимир Лис «Століття Якова», «Країна гіркої ніжності», «Маска»
33. Володимир Арєнєв «Душниця» (дитяча література)
34. Юрій Винничук «Танго смерті»
35. Ольга Слоньовська «Дівчинка на кулі»
36. Ірванець «Сатирикон XXI»
37. Позаяк. Вірші
38. Юрон Шевченко «Бермуди»
39. Ксенія Харченко «Історія»
40. Руслан Горовий «Руслана і Барселона»
41. Андрій Кокотюха «Червоний», «Справа отамана Зеленого»
42. Василь Кожелянко «Діти застою»
43. Кость Москалець «Мисливці на снігу»
44. Тимофій Гаврилів «Де твій дім, Одіссею?»
45. Богдан Жолдак «УКРИ»
46. Марина Гримич «Острів Білої Сови»
47. Таня Малярчук «Біографія випадкового чуда», «Звірослов»
48. Надія Мориквас «Корнелія»
49. Мойсей Фішбейн «Ранній рай»
50. Сергій Осока «Небесна падалиця»
51. Наталка Сняданко «Фрау Мюллер не налаштована платити більше»
52. Дзвінка Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль»
53. Степан Процюк «Бийся головою до стіни», «Під крилами Великої Матері», «Десятий рядок»
54. Іван Андрусяк «Книга трав, дерев і птахів», «Серця приручений рослин»
55. Тарас Федюк «Халва»
56. Павло Вольвач «У Києві» (поезії)
57. Андрій Курков «Пікнік на льоду»
58. Вадим Денисенко «Кілька історій про кохання»
59. Оксана Думанська «Дитя епохи»
60. Кость Бондаренко «Історія в профіль»
61. Тетяна Вергелес «Моя грішна журналістка»
62. Олексій Чупа «10 слів про Вітчизну»
63. Марія Дзюба «Укриті небом»
64. Наталка Доляк «Чорна дошка. Велика, страшна і голодна правда»
65. Олена Печорна «Грішниця»
66. Мельничук «Князь роси» (поезія)
67. Оксана Кузів «Адамцьо»
68. Любко Дереш «Культ»
69. Олександр Михед «Астра»
70. Люко Дашвар «Село не люди», «Молоко з кров’ю»
71. Володимир Даниленко «Сон із Дзьоба стрижа», «Грози над Туровцем», «Капелюх Сікорського»
72. Ганна Осадко «Сарматське Море»
73. Ярослав Мельник «Далекий простір»
74. Вікторія Гранецька «Тіло ТМ»
75. Ярослав Мельник «Далекий простір»
76. Мирослав Дочинець «Криничар», «Вічник»
77. Таня Шамрай «Я житиму у цьому вітрячку»
78. Борис Гуменюк «Вірші з війни»
79. Юрій Щербак «Час смертохристів»
80. Роман Іванничук «Вогненні стовпи»