27 березня світова театральна громадськість відзначає Міжнародний
день театру, який був заснований на IX конгресі Міжнародного інституту
театру при ЮНЕСКО у Відні в 1961 році.
Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли
воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах.
З 11
століття відомі театральні вистави скоморохів.
У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри
маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові
інтермедії.
У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у
Львові. У Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі —
в 1809, в Полтаві — в 1810.
Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами
Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві, та Григорія
Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській
літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та
гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя
академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський
театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї
українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко
Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру
належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під
сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і
Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й
був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру
того часу була Марія Заньковецька.
Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Театр як синтез мистецтва".
Немає коментарів:
Дописати коментар