Кирило-Мефодіївське братство — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.
Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь
Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас
Маркевич.
Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів
Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і
Мефодій, січень 1846»
Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій
Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда,Микола
Савич, Олександр Тулуб.
У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко.
Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними
слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське товариство (братство)
виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847
р. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби
вийшла українська розночинна інтелегенція.
Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття
українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і
Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці»,
написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї
українського національного відродження і панславізму.
Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням
побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом
здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських
народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності;
знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення
демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх
слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.
Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів,
бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого
реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) —
до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій
Андрузький).
Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони
поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних
документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і
поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали
з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої
погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на
відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема,
Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість
про український народ», виданий 1846 року, та ін.).
Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що
воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної
боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму
національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його
наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське
братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке
організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало
політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це
позитивно вплинуло на національну свідомість.
З нагоди 170-річчя Кирило-Мефодіївського братства бібліотека підготувала тематичний список "Провісники української ідеї".
Немає коментарів:
Дописати коментар