Заповіді й уроки Івана Огієнка

Митрополит Іларіон (світське ім'я Іва́н Іва́нович Огіє́нко; 2 (14) січня 1882, Брусилів —29 березня 1972, Вінніпег, Манітоба, Канада) — український вчений, митрополит УАПЦ (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Брат прадіда Сергія Бубки.

Його предок козак Максим Огієнко у часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767—1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку — тепер Чорнобаївського району Черкаської області).

У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов'янської та української мов, будови, стилістики та культури української мови, питання українського правопису. Під час навчання в аспірантурі Київського університету Святого Володимира (1910–1914) впорядкував перші 6 словників навчального, історичного, правописного та термінологічного типів: «Словарь неправильних, трудных и сомнительных слов», «Словарь ударений в русском языке и правила русского ударения», «Словарь неправильных, трудных и сомнительных слов, синонимов и выражений в русской речи», «Словарь общеупотребительных иностранных слов в русском языке», «Орфографический словарь», «Словарь военно-исторических терминов».

Огієнко — автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина».
До 135-річчя від дня народження Івана Огієнка сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Історія великого життя".

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Заповіді й уроки Івана Огієнка".

Український геній неба

Сергій Павлович Корольов (родове прізвище Королів) (30 грудня 1906 (12 січня 1907), Житомир, Волинська губернія, Російська імперія — 14 січня 1966, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор. Вважається основоположником практичної космонавтики.

Академік АН СРСР (з 1958). Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів.

Сім років (1939–1945) провів в ув'язненні (ГУЛАГ, пізніше — закриті ОКБ системи НКВД). Після звільнення очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

Донька С. П. Корольова Наталія Сергіївна згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ — улюблені пісні бабусі й батька».

Пісня «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо…»

На його честь названо астероїд 1855 Корольов.

 

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Український геній неба".

Святий Петро Могила – Митрополит і учений

 

Петро́ Моги́ла (рум. Petru Movilă; 31 грудня 1596 (10 січня 1597), Сучава — 1 (11) січня 1647, Київ) — молдовський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1632 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.

Його вважають «батьком руської теології».

Петро Симеонович Могила народився у 1597 році у родині молдовського боярина князівського роду. Його батько був володарем спочатку Валахії, а потім Молдавії. Через певні несприятливі обставини його родина втрачає свою владу та змушена переїхати до Польщі, де оселилась в родині Ієремії Вишневецького, свого родича.

Петро Могила отримав православну освіту у Львівському братському училищі. Віддавши себе духовній діяльності, він вдосконалював свої знання в кращих університетах Європи. Варто відзначити, що роки його життя припали на період боротьби римської та константинопольської церкви за Україну. Свою перевагу він віддав східно-православній церкві і в 1627 році його було обрано архімандритом в Києво-Печерській Лаврі. Йому у володіння від митрополита Іова Борецького дісталась величезна бібліотека, якою він став завідувати.

Петро Могила – засновник лаврської школи, вищого училища. В ньому викладались вільні науки, грецька, слов’янська та латинська мови.

Завдяки своїй дипломатичній діяльності Петро Могила домігся від польського короля визнання православної митрополії у місті Київ та існування чотирьох легальних єпархій. Займався реставрацією старовинних церков, зокрема церкви св. Володимира Спаса і трьох Святителів. З 1635 року відкрив залишки Десятинної церкви та займався її реставруванням. Митрополит займався написанням книг, найбільш значними серед яких були – «Євангеліє Учительноє», «Евхологион альбом- молитвослов». Підготував латинською мові катехізис під назвою «Православне сповідання». «Сповідання» в перекладі з грецької було розіслане для перевірки і схвалення східним патріархам. Могилою були видані «Збори короткої науки про артикули віри православних кафолических християн».

Докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом.

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п’ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3(19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври.

Цікаво, що свого часу Петро мріяв стати військовим і навіть брав участь у хотинській битві, але швидко зрозумів, що кровопролиття йому не подобається. За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін.

До 420-річчя від дня народження Петра Могили сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Святий Петро Могила – Митрополит і учений".

А я собою був і є, і серце світиться моє!..

Ростислав Братунь (1927—1995) – знаменитий український поет. Його творчий тандем з композитором Володимиром Івасюком подарував шанувальникам багато пісень (серед них «Пісня про тебе», «Незване моє кохання», «Літо пізніх жоржин»). Свого часу на ІІ з’їзді народних депутатів СРСР саме Братунь, відстоюючи позиції незалежності сказав Михайлові Горбачову: «А Україна буде вільною!».

Ростислав Братунь народився 7 січня 1927 року в місті Любомль, що на Волині. У 1950 році закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Ще студентом видав збірку поезій. Подальші збірки — «Вересень», «Пісня про волю», «Вогонь», «Я син України», «Буйноцвіт», «Ватра», «Перехрестя», «Вітрила моєї долі», «Грані віку», «Одержимість», «Пора любові», «Цвіт жоржини» та ін. У його творчому доробку кілька книжок статей, памфлетів: «Крапка без «і», «Людина розправляє крила», «Слово гніву», лібрето опери А. Кос-Анатольського «Зарево». Здобувши авторитет, визнання, став головним редактором журналу «Жовтень» (сьогодні «Дзвін»), друкував твори заборонених режимом письменників, зокрема Антонича і Гжицького, а також публіцистику. Про мужність Ростислава Братуня і його порядність свідчить той факт, що в далекі 70-ті він відмовився бути «закритим цензором» праць українських дисидентів братів Горинів, В’ячеслава Чорновола, Ігоря та Ірини Калинців. До 1979-го очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Знайомство з Володею Івасюком стало переломним моментом його життя.

Ростислав Братунь у 1989 році був обраний делегатом ІІ з’їзду народних депутатів СРСР (перший демократичний депутат від Західного регіону України), відстоював українську національну символіку. Його позиція щодо незалежності України була категоричною: це він сказав Михайлові Горбачову «А Україна буде вільною!».

Він піднімав наш прапор на флагмані українського флоту — «Гетьмані Сагайдачному».

До 90–річчя від дня народження Ростислава Братуня сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "А я собою був і є, і серце світиться моє!..".

«Універсальна людина» Умберто Еко

Умберто Еко (італ. Umberto Eco; 5 січня 1932, Алессандрія, П'ємонт, Італія — 19 лютого 2016, Мілан, Італія) — італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики і медієвіст.

Як науковець є найбільш відомим спеціалістом нашого часу з історії середньовічної Європи. Також є філософом, хоча цим менш відомий.

Написав понад два десятки наукових праць із семіотики, лінгвістики, теорії літератури, теорії культури, естетики та моралі. Однак світову славу Умбертові Еко принесла не його наукова діяльність, а літературна. Хоча у тканину оповіді кожного роману залучені знання, здобуті ним зі своїх наукових досліджень.

Літературну діяльність розпочав 1980 року написанням філософсько-детективного роману «Ім'я троянди». Цей роман досі залишається найпопулярнішим його твором. Роман “Ім’я троянди” (1980) став першою і надзвичайно вдалою пробою пера письменника, що не втрачає своєї популярності і по сьогоднішній день, причому високу оцінку він здобув як у прискіпливих літературних критиків, так і у масового читача.

Приступаючи до аналізу роману, варто звернути увагу на його жанрову своєрідність (в цих та багатьох інших питаннях, що стосуються поетики роману, вчитель повинен звернутися до спроби автоінтерпретації під назвою “Зауваження на полях “Імені троянди”, якою Еко супроводжує свій роман).

Інші відомі романи: «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1994), «Бавдоліно» (2000), «Дивовижний вогонь королеви Лоани» (2004) і «Празький цвинтар» (Il Cimitero di Praga) (2010).

Енциклопедичні знання Еко вражають. Складається враження, що він намагається охопити весь інтелектуальний набуток європейської цивілізації і зрозуміти культурологічні процеси, які відбувалися і відбуваються у Європі. Умберто Еко є ніби сучасним втіленням ідеалу італійського Відродження — «універсальної людини» (homo universale).

До 85–річчя від дня народження Умберто Еко сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список «Універсальна людина» Умберто Еко.

Не перестану працювати, поки живу

Павло Гнатович Житецький (* 23 грудня 1836 (4 січня 1837), Кременчук — † 5 (18) березня 1911, Київ) — український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Михайлом Драгомановим.

Павло Гнатович Житецький — один з основоположників наукового дослі­дження української мови. Ще студентом написав полемічну статтю «Русский патріотизм» (опублікована в журналі «Осно­ва», 1862, № 3), в якій дав відповідь на реакційну публікацію Ломанського в газеті «День», доводячи право на повноцінне існування української мови як мови літературної і наукової. Автор першої в українському мовознавстві ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови («Очерк звуковой истории малорусского наречия», 1876).

Як палеограф П. Житець­кий виявив себе у розвідці «Описание Пересопницкой руко­писи XVI в. с приложением текста Евангилия от Луки, выдержек из других евангелистов и четирех страниц снимков» (1876). Учений докладно проаналізував мову перекладу пам'ятки, па­леографічні особливості написання окремих літер, виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, першим увів Цю надзвичайно цінну пам'ятку в науковий обіг.

Важливим внеском Житецького в розвиток вітчизняної філології стало дослідження «Очерк литературной истории малорусского наре­чия в XVII в.» (1889), де було розв'язано низку актуальних на той час мовознавчих проблем. У праці «Енеїда» Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века» (1900) першим показав значення виданої літературної пам'ятки для становлення нової українські літератури і літературної мови. П. Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства («Диалог Платона «Кратил», 1890; «Гумбольдт в истории языкознания», 1900). Дослідженню української усної народної творчості присвячено працю «Мысли о на­родних малорусских думах» (1893), в якій учений вперше дав аналіз поетичного стилю та мови українських народних дум, розглянув мову драматичних творів XVIII ст. Праця була високо оцінена І. Ягичем, М. Сумцовим, О. Пипіним. На замовлен­ня Російської АН написав статтю «К истории литературной русской речи в XVIII в.» (1903). Відома також праця «Про пе­реклади Євангелія малоруською мовою» (1905), в якій П. Жи­тецький проаналізував мову трьох основних українських пе­рекладів Святого Письма. Йому належать підручники: «Теорія твору з хресто-матією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва 1898). Протягом багатьох років збирав матеріа­ли для історичного словника української мови, брав активну участь у розробці українського правопису.

Мовознавчі дослідження та громадська діяльність ученого сприяли утвердженню української мови як мови літератури та науки. У низці його праць започатковано новий напрям укра­їнського мовознавства — історію української літературної мови. Окремі положення праць П. Житецького й понині не втратили свого значення.

До 180-річчя від дня народження Павла Гнатовича Житецького сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Не перестану працювати, поки живу".

Толкін: задумливий, мрійник, учений дивак або Лицар на білому коні

 

3 січня 1892 року народився Джон Рональд Руел Толкін - англійський письменник, лінгвіст, філолог, класик жанру фентезі, автор всесвітньо відомої трилогії "Володар перснів" та багатьох інших популярних творів у цьому жанрі.

Джон Толкін народився в Блумфонтейні, Південна Африка, в сім'ї Артура Толкіна і Мейбл Саффілд Толкін. Після смерті Артура Толкіна від перитоніту, Мейбл перебралася з 4-річним Дж.Р.Р. (В той час його називали Рональд) і його молодшим братом Хіларі в село під назвою Сейрхоул, при Бірмінгемі, Англія.

Мейбл Толкін померла в 1904 році і брати Толкіна були відправлені жити в інтернат до далекого родича сім'ї і католицькому священику в Бірмінгтон, який взяв над ними опіку. Дж.Р.Р. отримав першокласну освіту в коледжі Ексетер, в якому займався вивченням англо-саксонської і німецької мов та класичної літератури.

Він був зарахований лейтенантом в полк Ланкаширських стрільців і брав участь у Першій світовій війні, в той же час намагаючись продовжувати писати. Він пережив криваву битву на Соммі, яка принесла величезні втрати, і був звільнений від військової служби в зв'язку з хворобою. У розпал військової служби в 1916 році він одружується на Едіт Бретт.

Продовжуючи свої дослідження лінгвістики, Толкін в 1920 році починає викладати в університеті Лідса, а через кілька років стає професором Оксфордського університету.

Там він заснував письменницьку групу з назвою Інклінгі, в якій перебували такі письменники, як К.С.Лʼюін і Оуен Барфілд. Саме в Оксфорді, під час перевірки студентських робіт, він раптово написав коротке речення про «хоббіта».

Удостоєний нагород роман в стилі фентезі «Хоббіт» розповідає про Більбо Беггінса і його пригоди. Роман був опублікований в 1937 році і його приписали до дитячої літератури, хоча сам Толкін стверджував, що книга призначалася не для дітей. Також він створив понад 100 ілюстрацій для цієї розповіді.

Протягом багатьох років, Толкін створив твір, який вважається його шедевром - серію книг «Володар Перснів», що частково наповнений староєвропейськая міфами, але зі своїм власним набором карт, знань і мов.

Толкін випустив першу частину книги «Братство персня» в 1954 році; «Дві Вежі» і «Повернення Короля» в 1955 році, на цьому закінчивши трилогію.

Толкін залишив пост професора в 1959 році, опублікував есе, поетичну збірку«Дерево і Лист», і фантастичну казку «Коваль із Великого Вуттона». Його дружина Едіт померла в 1971 році, а сам Толкін помер 2 вересня 1973 року. У них залишилося четверо дітей.

До 125-річчя від дня народження Дж. Р. Р. Толкіна сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Толкін: задумливий, мрійник, учений дивак або Лицар на ілому коні...".