«Я, гетьман усієї України, на протязі семи
з половиною місяців докладав усіх сил,
щоб вивести край з того тяжкого становища,
щоб вивести край з того тяжкого становища,
в якому він опинився.
Бог не дав мені сил справитись із цим завданням.
І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися,
і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади»
Бог не дав мені сил справитись із цим завданням.
І нині я, з огляду на умови,які тепер склалися,
і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади»
З тексту зречення П. Скоропадського від влади
Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український
державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України
(1918 р.).
Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду
Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі
роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на Полтавщині.
Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після
передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в
Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей
вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але
й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із
придворною службою.
Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий
гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і
російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П.
Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку,
а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою
шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був
удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав
чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної
бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м
армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася
українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував,
побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на
вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся
виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус
залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка
стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П.
Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі.
До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення
якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до
Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі
сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й
підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин,
що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної
влади.
29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна
була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським.
Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній
Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та
крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим
благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено
молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши
дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією,
Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а
загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта,
орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала
Гетьманську державу.
З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана
протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й
донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два
державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150
українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та
інші навчальні й культурні заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони
Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та
розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність
становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім
того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у
селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через
залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди
вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру,
відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників
різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт,
невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних
військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з
поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та
відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися,
примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.
Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час
перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом
двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна.
Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох
країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено
Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Останній Гетьман".
Немає коментарів:
Дописати коментар