Феофан (Єлеазар) Прокопович (також: Теофан Прокопович; 18 червня 1681
— 19 вересня 1736) — український богослов,письменник, поет, математик,
філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ
Великоновгородський та Великолуцький.
Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко.
Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні
досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити
його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики,
філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право,
теології.
Єлеазар Прокопович народився у Києві 7 червня 1681 року в родині
крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став
дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського
Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського
колегіуму.
Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її
закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В
роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував
церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у
наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав
твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича,
його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.
1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує
продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського
уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію
й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський
володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності
молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької
академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення
католицтва серед прихильників східного православ’я.
У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім
богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких
філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Риму, засади
католицької віри та організації папської церкви, знайомився з
творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая
Коперника.
28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу
академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час
студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.
1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир,
потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і
постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про
свого дядька.
З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у
Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав
трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі.
Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки
яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та
О.Меншиковим.
1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.
1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід,
під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви
проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана
Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і
професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.
1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає
наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги
«Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків»,
«Духовний регламент» 1720.
1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.
1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва,
який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх
монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь
суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після
смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.
1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і
першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви.
Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так
звану «учену дружину» діячів культури, до якої
належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже
залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників
петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в
синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній
ієрархії.
19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.
Творчий доробок
В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки,
фізики, математики й етики, які читав Ф.Прокопович у Києво-Могилянській
Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи твори Ф.Прокоповича
були опубліковані в Москві та Ленінграді (Ф.Прокопович. Сочинения,
М.-Л., 1961). Ф.Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть
вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини,
болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов’ янських
країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» було перевидане 7
разів. Курс теології Ф.Прокоповича опубліковано латинською в
Кеніґсберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу
в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в
ХVІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника,
політика, науковця. Твори Ф.Прокоповича видавалися книжною і
літературною українською, латинською, старослов’янською, російською,
німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.
До 335–річчя від дня народження Феофана Прокоповича бібліотека підготувала тематичний список "Блаженний Феофан – імперських справ міністр" і книжкову виставку "Ім'я і праця для нащадків".
Немає коментарів:
Дописати коментар