22 червня – скорботна дата початку радянсько-німецької війни
1941-1945 років, що стала однією із основних складових Другої
світової.
Парадоксальність ситуації в тому, що Другу світову розпочали Гітлер і
Сталін, попередньо домовившись поділити між собою сфери впливу в
Європі. Та Кремль захотів більшого, аніж домовлялись і почав готуватись
до удару по своєму "камарадові" першим. "Камарад" вирішив випередити
зухвалого "партнера" й влучивши слушний момент, таки вдарив першим. Так
почалася радянсько-німецька війна, в якій Україні приділялось чільне
місце, адже хто володів Україною, той міг розраховувати на роль світової супердержави.
В цій нав’язаній війні Україні було відведено роль жертви, що
бореться за своє життя з двома диктаторами одночасно. Двічі ця війна
прокотилась українською територією. На її теренах воювали і червоні
партизани і бійці УПА.
Сталін вмів і воював тільки числом, він навіть розмінування проводив
за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни сам Жуков. Тому
Україна понесла такі важкі жертви в цій війні. Із 16 млн солдатів та
офіцерів, яких СРСР втратив на фронті, 4 млн були вихідцями з України.
До рідних домівок інвалідами повернулися 1,7 млн українців. Це неповна
українська ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного
населення, промисловості, сільського господарства, культури,
депортованих в Німеччину та вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде
неповною.
За додатковими даними тільки на території України
німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 млн мирних жителів, понад 2,2
млн вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з переписом
населення 1941 року, в Українській РСР проживало 41,7 млн осіб, а
наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України поменшало на більш як 14 млн. Значить, не всі жертви цієї війни ще пораховано.
Окрім людських, були й матеріальні втрати, адже війною зруйновано
700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів, близько 33 000 шкіл і
технікумів, більше 18 000 лікарень та інших медичних установ. Все це
складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР.
До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії
призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу чотирьох українських фронтів.
Також в Україні Сталіним широко практикувався так званий достроковий
призов юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх призвали 265
тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових військкоматів.
За мужність, виявлену в боях, 2,5 мільйона українців були
нагороджені медалями й орденами, 2700 – удостоєні звання героя
Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі. Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької армії.
Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в
Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали
українського походження очолювали більше половини з 15 радянських
фронтів.
Ставлення сталінської влади до українців було явно упередженим та
ворожим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій території,
зараховували до штрафних підрозділів. Їх, ще не переодягнених у
військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту
на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки
одиниці повертались з такого "бою". Таким способом Сталін нищив генофонд української нації.
Фашисти також нищили наш генофонд безжалісно. Так, за підтримку
партизан тільки в одному українському селі Корюківка понад 7 тисяч
чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у чеському селі
Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині – 149.
Саме українець Олексій Берест очолив групу
розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно
встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завитки до геройського
вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали
можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі
вже скінчилася, війська 2-го українського фронту взяли участь у
розгромі Квантунської армії Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.
У читальній залі №2 розташована книжкова виставка "Трагічне літо 41-го".
Немає коментарів:
Дописати коментар