Тодось Осьмачка, Осьмачка Теодосій Степанович (4 (16) травня 1895,
Куцівка на Черкащині — 7 вересня 1962, Нью-Йорк, США) — видатний
український письменник, поет, прозаїк, що творив у дусі символізму та
неоромантизму. Перекладач (переважно В. Шекспір). Член Асоціації
Письменників (Аспис) та «Ланка» (МАРС). Жертва сталінського терору
(зокрема психіатричного).
Осьмачка Теодосій Степанович — автор збірок «Круча» (1922), «Скитські
вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет»
(1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох
повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда
душогубців» (1956).
Поет прагне образно простежити історичний шлях України — пройти «по
шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як
буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні
передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах.
Та він зберігає віру в можливість утримання рівноваги завдяки
утвердженню сильного «Сьогодні». Однак те «сьогодні» накочується на
нього страшними звістками із рідного села Куцівки від батька, який
просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а вози з мертвими риплять
сільськими дорогами, як журавлі. Осьмачка-студент також голодний і
обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських
шкіл, вимітає цвілі крихти хліба з шухляд, і прагне виповісти гірку
пісню рідного села:
А ті ж крихти, в ногах живі,
З стола небес
Хай рідний вітер на папір
Мені зідме!
Разом із побратимами з «Ланки» Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу
за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не
раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить «взяти у торбину
запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре,
сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером». На останній
закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав
йому за помітне «позичання» в нього образів. 1922 року Тичина записав:
«Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я — не в тім річ».
Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській
Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал
підготовки процесу над українською інтелігенцією — Спілкою Визволення
України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу
творчості, до абсурду були розпалені літературні суперечки.
У цій збірці Осьмачка друкує вірш «Деспотам», в якому звертається до
закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на
заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому
падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із
городів». Осьмаччині книжки підтвердили прогноз Сергія Єфремова про
нього, як про «одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного
молодняку. Після Шевченка, він вище за будь-кого іншого підняв у поезії
могутній і трагічний образ українського селянства, що було найбільшою
рушійною силою революції, а потім стало найбільшою її жертвою… Цій
трагедії він надав космічних вимірів.
На творчість Феодосія Степановича Осьмачки значно вплинув символізм і
експресіонізм. У пізніх поетичних збірках помітно вплив неоромантизм. У
своїх творах Феодосій Степанович Осьмачка особливу увагу приділяв
українським народним традиціям, етнографії.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Тодось Осьмачка (1895-1962) Дух вільного літання".
Немає коментарів:
Дописати коментар