Гіпотеза (з грец. hypothesis — підстава, припущення) — умовне,
імовірнісне пояснення причин того чи іншого явища або припущення, в
якому передбачається існування якого-небудь об’єкта чи його властивості,
поведінки тощо. Наукова гіпотеза — це теоретичне твердження про
передбачуваний зв’язок двох чи декількох явищ. У гіпотезі передбачається
наявність причинно-наслідкового зв’язку між групами фактів. З одного
боку, гіпотеза — це ймовірнісне знання, що вимагає емпіричного
підтвердження, а з другого — гіпотеза формулює нове знання. Тому вона
має задовольняти вимозі бути і теоретично, і емпірично істинною.
Гіпотеза виражається у вигляді гіпотетичного твердження — припущення,
яке може бути як істинним, так і хибним. Наприклад, «Можливо, вранці
буде хороша рибалка», «Можливо, що в печері сховано скарб». Після
уточнення і перевірки гіпотези вона може отримати конкретну істиннісну
оцінку, тобто вважатися або істинним, або хибним знанням.
Оскільки гіпотеза містить імовірнісне знання, вона з логічної точки
зору не може кваліфікуватися як істинна або хибна доти, доки не буде
перевірена на практиці чи логічними методами. Власне логічним методом
обґрунтування гіпотези є її виведення з інших положень, істинність яких
уже встановлена. З логічної точки зору гіпотеза являє собою
умовно-категоричний умовивід за формулою «якщо... то...» (А^В). Гіпотеза
може виражатися й в інших формах, наприклад, у формі «чим... тим...». У
такому випадку вчений ставить у можливу залежність два явища (процес) і
встановлює між ними кількісний причинно-наслідковий зв’язок: «Чим вище
добробут нації, тим швидше зростає чисельність її населення».
Логічний метод пізнання, котрий полягає в дедукції висновків із
гіпотез та інших засновків, істиннісне значення яких ще не з’ясовано,
назівається гіпотетико-дедуктивним. Висновки у відповідності до
гіпотетико-дедуктивного методу міркувань мають імовірнісний характер.
Звичайно гіпотетико-дедуктивний метод застосовуються до засновків, які є
гіпотезами і емпіричними узагальненнями, істинність яких ще слід
з’ясувати. Якщо з цих засновків робляться висновки, що суперечать добре
відомим фактам і вже обґрунтованим твердженням, тоді, застосовуючи метод
приведення до абсурду, здобуваємо спростування цих засновків. Тому
одним із критеріїв обґрунтованої гіпотези є її не- суперечливість
наявним даним. Гіпотеза має узгоджуватися із законами науки, науковими
теоріями і т. д., які стосуються того класу явищ, щодо якого висувається
гіпотеза
Друга необхідна вимога до обґрунтування гіпотези — її
перевірюваність. Гіпотеза має в принципі допускати можливість
ствердження чи спростування. Коли ці вимоги не задовольняються,
гіпотезу не можна вважати ефективною.
Третім способом теоретичного обґрунтування гіпотези є її перевірка
на застосовність не лише до вузького кола тих об’єктів, для з’ясування
яких вона висувається, а й до більш широкого класу об’єктів, які
підлягають вивченню у відповідній галузі науки. Таким плідним був
запропонований Н. Бором принцип додатковості, який став одним із
фундаментальних принципів не лише для теоретичної фізики, а й для всієї
сучасної теорії пізнання.
Оскільки гіпотези висуваються під час досліджень нових явищ, може
статися так, що вони суперечать існуючій системі наукових поглядів. У
разі експериментального ствердження така гіпотеза призводить до
фундаментальної перебудови відповідної наукової дисципліни.
Роль гіпотез у науковому пізнанні неможливо переоцінити. Гіпотези —
стрижень наукової теорії. У широкому розумінні гіпотеза — це запитання,
побудоване відповідно з науковими правилами. Коли на запитання
отримана певна відповідь, гіпотеза або стає невід’ємною частиною
наукового знання, або відкидається. Отже, існують два способи
підтвердження гіпотези: емпіричний і теоретичний. У першому випадку
гіпотеза одержує право на існування, в другому — визначаються її місце,
функції і роль у системі наукового знання. Слід мати на увазі, що в
науковому пізнанні фіксуються не тільки підтверджені, але й відкинуті
після перевірки гіпотези: знання негативного результату вважається
корисним хоча б для того, що «не наступати двічі на одні й ті ж самі
граблі».
Існують дуже тісні зв’язки між гіпотезою і теорією. Теорія з певного
погляду є системою колишніх гіпотез. Гіпотези — головний елемент теорії
на стадії її формування і перевірки. Перевіряючи теорію при виникненні
нових проблем, вчений перевіряє насамперед її гіпотези, які можуть бути
обмежені в їхній істинності під кутом зору раніше не відомих фактів.
Гіпотеза вважається логічно істинною, коли вона виводиться дедуктивно з
теорії. Вона емпірично істинна, коли відповідає фактам. Але логічно
істинне твердження може бути в той же час емпірично помилковим.
Установлюючи істинність гіпотез, вчений установлює істинність самої
теорії.
Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Сміливі гіпотези".
Немає коментарів:
Дописати коментар