Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку
любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок,
прожив до болю мало — лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно
обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що
мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка... Полетіла і його
душа «в дорогу за ластівками» (так називається одна з його поетичних
збірок). Та ластівки повертаються з вирію в рідну сторону — повертається
й поет своїми віршами. Остання збірка В. Підпалого «Поезії» вийшла 1986
року.
Життя письменника — в його творах. Душа поета — у його віршах. А ось
життєпис Володимира, викладений ним власноручно. Ця сповідь подається
тут уперше.
«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен.
Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій
Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев’ятому році мати була
вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може тому,
коли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й
невтішно, повторюючи завжди одне: «Всі наймити, синочку...» Вона знала
тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них
ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і
подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на
її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата
була великим квітником...) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня
1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки
повиходили заміж і жили не з нею...
Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів
тютюн (син палить за нього і за себе) і горілку. Загинув під Києвом 1943
року. Пам’ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б
відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько
садить дерева; батько іде до армії, і т. д. В селі й до сьогодні
розповідають про те, як він співав. А я пам’ятаю дві його пісні — про
Байду та «Ой забіліли сніги». Мабуть тому, що гарне враження про ці
пісні залишив мані батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю і нині
фальш та штучність, які так згубно діють на все сценічне та вокальне
мистецтво України.
Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах.
Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних
наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року
закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був
мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом,
садами.
1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до
Київського університету на філологічний факультет (український відділ),
який і закінчив 1962 року.
Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських «Молоді України» та
«Зміни» (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963
року вийшла перша збірочка «Зелена гілка», а роком пізніше — «Повесіння»
у «Радянському письменникові». Нині підготував дві книги: «Тридцяте
літо» для видавництва «Молодь» та «Книгу лірики». Мрію написати пісню...
Працюю старшим редактором поезії у «Радянському письменникові».
Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня
1966 р.».
До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того ж року вийшла в
світ і згадувана збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В
дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно —
«Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками»
(1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В.
Підпалого та спогади про нього як поета, редактора, громадянина, людину.
З них він постає борцем за відродження української культури,
людиною-подвижником, що в нелегкі 60 — 70-і роки підтримував справжню
літературу, писав і редагував справжні твори.
У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю,
почуття любові до Полтавщини. Серед них вірші «Зірка», («Пам’ятаю: над
шляхом Лубенським:..»), «Осінній сон», «Пам’яті матері», «Вечірнє», цикл
«Григорій Сковорода» та ін.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.
До 80-річчя від дня народження Володимира Підпалого бібліотека підготувала тематичний спимок "Володимир Підпалий – поет рідного краю".
Немає коментарів:
Дописати коментар