Лєрмонтов прагнув у своїм житті бути як той бентежний парус,
що прагне бурі проти затхлості й убозтва духовного життя
сатрапівсько-миколаївської Росії.
А. Малишко
«Велика, превелика радість» —таким було враження Тараса Шевченка від знайомства з поезією Лєрмонтова. Михайла Лєрмонтова недаремно порівнюють із Пушкіним. Такий же геніальний, як і його старший сучасник, він став його правонаступником, новим володарем дум свого покоління. Геніальні російські поети, втім, не були між собою схожими.
Російський письменник «срібного віку» Дмитро Мережковський писав:
«Пушкін — денне, Лєрмонтов — нічне світило російської поезії. Вся вона
між ними коливається, як між двома полюсами — спогляданням і дією.
Споглядання, відсторонення від дії для Пушкіна — порятунок, для
Лєрмонтова — загибель поета...» Якщо пафос пушкінської поезії вражає
сонячними барвами оптимізму, янгольської листоти, душевної рівноваги
та^покою, то лермон-товська поезія асоціюється з місячним сяйвом нічної
стихії, яка навіює почуття трагічної самотності, песимізму, зневіри.
На вустах героїв Лєрмонтова грає вічна усмішка диявольської непокори,
улюблений образ поета — бунтівний демон, володар ночі, самотній
вигнанець, чимось схожий на нього самого. «Демоном російської
літератури» називав Лєрмонтова Федір Достоєвський.
Творчість Михайла Лєрмонтова тривала всього 13 років, з 1828 по 1841
р., але цього часу йому цілком вистачило, щоб посісти одне з чільних
місць у російській літературі. Визначний російський поет, прозаїк,
драматург, представник романтичної і реалістичної літератури, Лєрмонтов,
не доживши до 27 років, написав близько 500 віршових творів, близько 30
поем, 6 драматичних творів та один з найвідомі-ших романів російської
літератури — «Герой нашого часу».
Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову
виставку присвячену 200-літтю з дня народження Михайла Лєрмонтова
"Бентежний парус російської поезії".
Немає коментарів:
Дописати коментар