Васи́ль Андрі́йович Симоне́нко (* 8 січня 1935, с. Біївці — † 13
грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.
Поезiя Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужностi
народу, з його горя i героïчноï боротьби. Не судилося його таланту
розкритися повнiстю, але те, що вiн створив, житиме вiчно. Простотою,
щирiстю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезiя В.
Симоненка. Чита ючи його твори, вiдчуваєш дух патрiотичноï самопожертви
i непокори, могутнiй вибух пристрастi i гнiву, любовi i ненавистi.
Одержимий любов'ю до матерi-Украïни, вiн i нас закликає любити Вiтчиз ну, дорожити нею:
Не шкодуй добра, менi, людинi,
Щастя не жалiй моïм лiтам
- Все одно тi скарби по краплинi
Я тобi закохано вiддам.
Художня палiтра поета багатюща. Вiн смiливо випробовував себе в
рiзних жанрах. У його творчому доробку є i твори громадянськоï лiрики, й
iнтимнi по езiï.
Василь Симоненко - тонкий лiрик. Його поезiï - звернення до вiчних
цiн ностей людства: кохання, дружби, подружньоï вiрностi. ïх значущiсть у
тому, що кожен знаходить у них своє, близько до серця приймає долю
лiричних героïв.
Iз-пiд пера поета вийшли i дошкульнi сатиричнi епiтафiï, i твори
такого улю бленого народом жанру, як байка. Вiн також писав вiршованi
жарти i казки для
дiтей. Творчий дiапазон В. Симоненка досить широкий, про що свiдчить i по езiя, i художня проза.
Мудро сказав про мiсце i роль В. Симоненка в лiтературi, про значення
його поезiï Олесь Гончар: "Серед лiтераторiв трапляються й такi, без
яких ïхня доба могла б спокiйно обiйтись, нiчого iстотного не втративши.
А є такi, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм i
борiнь, вiдтворюють у
собi самий дух епохи..." Саме до таких митцiв i належить Василь
Симоненко. Його творчiсть давно стала часткою нашого буття, часткою
повiтря, яким ми ди хаємо, i тих ландшафтiв, що нас чарують, i помислiв,
якими живемо.
Не змеркла з лiтами зоря майстра поетичного слова. Є у його творчiм
дороб ку i те, що справедливо можна назвати класикою. Уся його творчiсть
просякну та
життєствердним настроєм:
Здрастуй, сонце, i здрастуй, вiтре!
Здрастуй, свiжосте нив!
Я воскрес, щоб iз вами жити
Пiд шаленством весняних злив.
За життя вийшла лише одна збірка поезій
В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі
збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства»
(1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну
Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році
Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г.
Шевченка.
Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Він любив життя і свій народ".
Немає коментарів:
Дописати коментар