"Тихе полювання" ... на людей

Збирання грибів – не лише відпочинок, а й напружена праця, під час якої потрібно бути зосередженим та уважним.

Збираючи гриби, завжди пам’ятайте, що серед їстівних грибів зустрічаються також отруйні. Слід знати, що можна отруїтися не лише отруйними, а й їстівними грибами, якщо вживати перестиглі, гнилі, червиві плодові тіла, будова і колір яких ще не чітко виражені: їх можна сплутати з подібними отруйними.

Аналіз випадків отруєнь грибами в Україні свідчить, що більшість отруєнь обумовлено вживанням пластинчатих отруйних грибів (насамперед, блідої поганки), які помилково сприймаються за їстівні печериці та сироїжки. Проте отруєння можуть спричинити і їстівні гриби, які не пройшли належної термічної обробки або виросли на забруднених територіях чи вздовж швидкісних трас.

Щоб запобігти отруєнню грибами:

• Купуйте гриби тільки у відведених для їх продажу місцях (магазинах, теплицях, спеціалізованих кіосках).
• Збирайте і купуйте тільки відомі вам їстівні гриби.
• Не збирайте гриби, які ростуть поблизу транспортних магістралей, на промислових пустирях, колишніх смітниках, у хімічно та радіаційно небезпечних зонах.
• Уникайте невідомих грибів, особливо з циліндричною ніжкою, в основі якої є потовщення «бульба», оточене оболонкою; з пошкодженою поверхнею, старі, в’ялі, червиві або ослизлі; не збирайте пластинчаті види, оскільки отруйні гриби маскуються під них; уникайте «шампіньйонів» та «печериць», у яких пластинки нижньої поверхні капелюшка білого кольору.
• Не куштуйте сирі гриби на смак.
• Викидайте забруднену нижню частину ніжки гриба. Гриби промивайте, у маслюків та мокрух знімайте з капелюшка слизьку плівку.
• Дикорослі гриби підлягають кулінарній обробці у день збору, інакше в них утворюється трупна отрута.
• На початковому етапі обробки кип’ятіть гриби у воді 7-10 хв., після чого відвар злийте. Лише тоді гриби можна варити або смажити.
• Обов’язково вимочуйте або відварюйте умовно їстівні гриби, які збираєтесь засолювати (грузді, вовнянки та інші, котрі містять молочний сік), щоб позбутися гірких речовин, які уражають слизову оболонку шлунка.
• Не давайте гриби дітям, літнім людям та вагітним жінкам.
• Деякі гриби (зеленушка, синяк-дубовик та ін.) містять отруйні речовини, які у шлунку не розчиняються. Водночас отрута розчиняється у взаємодії з алкоголем, що призводить до сильного отруєння.
• Значна кількість грибів, які досі вважались їстівними, містять мікродози отруйних речовин. Якщо вживати їх декілька днів підряд, також може статись отруєння.
• Неправильно приготовлені консервовані гриби можуть призвести до дуже тяжкого захворювання – ботулізму.
• Гриби, які довго зберігалися, обов’язково прокип’ятіть 10-15 хвилин. 

 

Спеціально до грибного сезону у читальній залі №1 знаходиться пізнавальна виставка ""Тихе полювання" ... на людей".

Іван Драч: "Поезії ловлю на невід"

Іван Федорович Драч (нар. 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС (1959—1990). Перший голова політичної партії "Народний Рух України" (1989). Герой України (2006).

На початку 60-х років його рання поезія знаменувала бунт кращої частини української молоді. На сьогодні творчою візиткою Івана Драча є твори, які захоплюють читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

 

Іван Драч є також автором сценаріїв кінофільмів, що давно стали класикою українського кіно: «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Пропала грамота».

До 80-річчя Івана Драча бібліотека підготувала книжкову виставку у читальній залі №2 Іван Драч: "Поезії ловлю на невід", а також сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Художнику немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі...".

Збережемо тую славу

День захисника України ніколи не буде традиційним святом з масовими гуляннями та веселими дійствами. Це свято пам’яті про наших гордих предків, які пером і словом, вогнем і мечем виборювали право на незалежність рідної держави; свято вшанування козацької доблесті та звитяги; свято вдячності ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю. І, нарешті, це день усіх героїв сьогодення, які хоробро боронять кордони України від зазіхань північного сусіда-агресора, та усіх тих, хто поклав своє життя на Сході країни в ім’я суверенності та єдності нашої держави.

Цей день обрали не випадково. Споконвіків на свято Покрови наші пращури вшановували воїнів-захисників. Традиція ця дуже давня і походить ще з часів Київської Русі. Козаки вважали Покрову своєю заступницею.

На Січі була церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Збираючись у похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки. Повернувшись щасливо з походу, дякували Їй за збережене життя.

Оберігає Пресвята Богородиця і теперішніх оборонців державних кордонів. Вони разом з усією країною прохають у Всевишнього миру для України. З такими молитвами 14 жовтня, у велике православне свято, звертатимуться до Господа і священнослужителі та віряни кожного храму.

День захисника України — свято не тільки військових. Це свято нескорених, свідомих громадян, які вболівають за долю нашої країни, день усіх небайдужих, які своєю професійною діяльністю, сумлінною працею, волонтерською роботою забезпечують Україні захист — економічний, гуманітарний, інформаційний.

 

З нагоди свята бібліотека провела культурно-просвітницький захід, підготувала книжкові виставки а також віртуальну виставку "Збережемо тую славу".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нехай Свята Покрова своїм омофором оберігає вас, ваші родини від негараздів, береже наших воїнів – героїв, допоможе здолати ворога, принесе перемогу, мир і спокій нашій країні!

Національно-патріотичне виховання молоді як стратегічний напрям діяльності бібліотеки

Сьогодні розпочала свою роботу Всеукраїнська науково-практична конференція "Національно-патріотичне виховання молоді як стратегічний напрям діяльності бібліотеки". Організатори конференції - Державна бібліотека України для юнацтва а також Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О. Гончара. Перший день конференції проходив на базі Полтавського університету економіки і торгівлі.

 

 

 

Нашу бібліотеку на конференції представляла завідувач сектором культурно-просвітницької роботи - Ганжа Катерина Вікторівна, яка розповіла про національно-патріотичне виховання студентської молоді в соціокультурній діяльності бібліотеки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конференція пройшла цікаво і насичено. Дякуємо організаторам за можливість поспілкуватися з колегами і за цікаві доповіді, а також окрема подяка співробітникам бібліотеки ПУЕТ за екскурсію всіма відділами бібліотеки.

Осінь нас чарує

Щороку у другу неділю жовтня майстри пензля відзначають День художника України. В цей день, звичайно ж, прийнято говорити про роль образотворчого мистецтва в культурному розвитку всього людства. Цей досконалий і неповторний вид творчості є одним з головних у сучасному світі. За допомогою своїх робіт художники передають внутрішні переживання, красу і недоліки навколишнього світу, намагаються достукатися до людей, несучи їм свої ідеї.

Історія українського живопису дуже багата. Безліч художників України в своїй творчості досягли світового визнання. Вони є майстрами графіки, пластики, абстракції, проявляючи себе у різних напрямках цього мистецтва.

День художника в Україні можуть по праву відзначати люди, чиї твори стали невід'ємною частиною світового фонду живопису. Потенціал сучасних художників країни також вартий уваги, адже багато з них організовують свої виставки не тільки на Батьківщині, а й за кордоном — у найвідоміших виставкових центрах. При цьому вони залишаються впізнаваними й самобутніми.

 

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Осінь нас чарує" присвячену Дню художника.

Міцний, як дуб, українець Піддубний

Піддубний Іван Максимович - український спортсмен-борець; шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк) прийшов у світ 26.09 (08.10) 1870 р. у с. Красенівці (Богодухівці) Черкаської обл. у багатодітній родині селянина. Козацький рід батька славився силачами, а материні прадіди Науменки – довгожителями. У 18 років пішов на заробітки, щоб одружитися з дочкою заможного селянина Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі в фірмі "Лавас", у 1895 році фірма переїхала до Феодосії. Там Іван дізнався від земляків, що Оленку батько видав за багатія.

У старовинній Кафі Піддубний вперше вийшов на килим цирку і почав працювати. Тут 27-річний силач закохався у 40-річну акробатку Емілію, але досвідчена мадярочка кинула його заради багатого купця. З 1898 року повернувся Іван до Севастополя, вступив до трупи місцевого цирку Труцці, виступав у цирках як атлет-гирьовик і професійний борець (російська боротьба на поясах). Закохався у повітряну гімнастку Машу Дозмарову, посватався. І знову удар "під дих": на його очах Маша упала з трапеції та розбилася. Довго не міг опанувати собою Піддубний.

Виступав у київському цирку Якима Нікітіна, захопився класичною французькою боротьбою; об'їхав із гастролями багато міст України, Поволжя, Кавказу, Сибіру.

Вступив до Петербурзького атлетичного товариства, брав участь у чемпіонаті світу в Парижі, де програв Раулю ле Буше, який вдався до заборонених прийомів. Наступного року на Міжнародному чемпіонаті в Москві в цирку Генізеллі блискуче переміг Рауля де Буше. За 4 роки (1905-1909) шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. Перший раз став ним у Парижі в 1905 році. Потім Італія, Алжир, Бельгія, Німеччина. У 1906 – 1907 рр. в Галичині відбулися маневри царської гвардії, після чого були влаштовані спортивні змагання, на які запросили й Івана Піддубного. Він переміг усіх силачів-гвардійців. Великий князь Ніколай Ніколаєвич запитав борця, який орден він бажав би отримати від царя.

- Орден Тараса Шевченка, Ваша Високість, якщо такий є.

Після цього Іван Піддубний поїхав до рідного села, одружився з красунею-акторкою Антоніною Квітко-Фоменко, купив 200 га землі, невеликий будинок і зайнявся сільським господарством. На жаль, через три роки він розорився, тому знову пішов на килим. Війна, революція, окупація, а він гастролює. У 1919 р. в Одесі Антоніна кинула чоловіка й поїхала з денікінським офіцером, прихопивши два пуди золотих нагород Івана.

Великий спорт знову покликав атлета. Він переміг у змаганнях у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі. За 40 років Піддубний не програв жодного чемпіонату, побував у гастролях за кордоном у 50 містах, 14 країнах світу. Один поєдинок із Василем Куценком зафіксував "нічию". Подолянин із с. Петрашівки виступав у цирках Бельгії, Італії, Туреччини. До його програми входили такі номери: людина-міст, коли по платформі, яку він тримав на собі, проїздили вантажні та легкові авто з пасажирами. На грудях Куценка молотобійці розколювали кам'яні брили масою до 50 пудів. У 70 років Куценко ще згинав підкови пальцями, а прожив 90. У 1939 році Іван Максимович удостоївся звання "Заслужений артист РРФСР". Піддубний не залишав спорту, суворо дотримувався режиму тренування, за будь-яких умов сповідував чесність і справедливість у двобоях.

З 1922 року Піддубний одружився вдруге. Марія Машоніна, вдова, молодша за Івана на 9 років. Нарешті у нього була справжня родина, власний будинок у Єйську. У його помешканні над канапою висів олійний портрет Шевченка, обрамлений лавровим вінком, а під ним на полиці стояли різні видання "Кобзаря". На запитання, навіщо йому стільки, він відповідав:

- Я вірю в Бога, а святих не знаю, тож замість них "Кобзаря" тримаю.

1937 року Івана Максимовича злапало НКВС у Ростові, як він казав "за паспорт". Піддубний отримав паспорт, у якому прізвище було записано через "о", а не через "і", написано "русский". Борець попросив зробити зміни, але отримав відмову. Не довго думаючи, власноруч написав "І" замість "о", замість "русский", написав "українець". Піддубного довго допитували із застосуванням електропаяльника, вимагаючи адреси закордонних банків і номери рахунків. Адже НКВС було відомо, що, гастролюючи в США, 57-річний українець удостоївся звання переможця конкурсу чоловічої краси та нагороди у півмільйона доларів. От тільки не знали в СРСР, що умовою отримання нагороди було прийняття громадянства США, від чого Піддубний відмовився.

Під час війни борець зустрів німця – начальника порту, свого давнього шанувальника. З того часу йому привозили додому обід із офіцерської їдальні, влаштували Івана Максимовича працював маркером у більярдній. Тому радянські "добродії" сигналізували "куди треба", що Піддубний брав подачки від фашистів. Останні роки Іван Піддубний переслідувався за українську свідомість, провів у тяжких матеріальних умовах, по кілька днів голодував.

8 серпня 1949 р. у Єйську від голоду помер чемпіон чемпіонів. Довгий час на могилі українця не було жодного пам'ятника. Нарешті за допомогою влади США було поставлено скромний надгробок Івану Піддубному. Офіційний напис: "Здесь русский богатырь лежит" перекреслили слова "Хахол, Петлюровец"…

До 145-річчя від дня народження Івана Піддубного сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Міцний, як дуб, українець Піддубний".

Поет-вигнанець

У грудні 1933 р. в одному з номерів львівського журналу «Вісник» з’явився сонет «Кортес». У філігранно викарбуваних рядках відчувалася рука майстра, який підписався Юрієм Кленом. Незабаром читачі дізналися, що за цим псевдонімом стояв Освальд Бургардт — відомий літературознавець, автор перекладених на українську мову «Залізних сонетів» Й. Вінклера, один з київських «неокласиків». Юрію Клену судилося продовжити традицію репресованих друзів: стати живим мостом між ними і художниками Західної Україні і діаспорою.

Народився Юрій Клен — український поет, перекладач, літературний критик на Поділлі, в Сербінівці на Поділлі, 4 жовтня 1891 р. в родині німецького купця.

Виховували його в атмосфері поваги рідної мови і звичаїв і разом з тим — любові до України, яка стала для них другою батьківщиною. Юрій Клен не уявляв себе без Києва, який став альфою і омегою його життя, втрату якого не могло компенсувати ніщо, навіть благополучне німецьке середовище, пізнане в роки рееміграції.У Києві поет закінчив із золотою медаллю Олександрівську гімназію і університет св. Володимира, в якому навчалися Зеров, П. Филипович, хоча вони не знали тоді ще один одного. Тут на здібного студента звернув увагу професор історії та теорії літератури В. Перетц, він благословив його першу наукову спробу «Нові горизонти на території дослідження поетичного стилю (Принцип Е. Ельстер)».

Тут Юрій Клен формувався як вчений, художник і громадянин. Повернувшись до Києва з непривітної Архангельщині, з Мар’їної гори, куди його разом з тридцятьма молодими німцями заслали в роки першої світової війни. Поет закінчив аспірантуру при дослідному інституті УАН (1923), викладав у залізничному технікумі, в кооперативній школі, Голосіївському кооперативному інституті , Київському ІНО, Київському інституті лінгвістичної освіти. Така насичена педагогічна діяльність (перемежеванная з наукової), до речі, була притаманна всім «неокласиків». Особливо теплі стосунки склалися в О. Бургардта з Зеровим, з яким йому випало працювати в Баришівської соціально-економічному технікумі та трудовій школі (1920-1923), куди їх запросив директор М. Сімашкевич.

За короткий час, як згадував Юрій Клен, Баришівка, жартівливо названа Зеровим «Лукрозой», «стала культурним центром, який випромінював свій світ на всю округу, який досягав навіть Києва». Проте творча атмосфера затьмарилися несподіваним безпідставним арештом Бургардта (Зеров, на щастя, був відсутній), якого разом з Баришівськими вчителями, запідозреними у «буржуазному» походженні, Пирятинська міліція відвезла до Полтави. Хто знає, як би склалася доля в’язня, якби не клопотання письменника-гуманіста В. Короленка, який протестував проти державного терору. Баришівський період перевернув уявлення Бургардта про українську поезію, яка здавалася йому до тих пір безнадійно провінційної і неперспективною.

Саме Зеров допоміг Юрію Клену розвіяти цей примітивний міф, позитивно ставився до його збагачення української літератури перекладами, до власної творчості. Надзвичайно самокритичний, український поет в 20-і роки не відразу зважився писати українською мовою (перед цим писав вірші російською).

При порівнянні себе з «неокласиками», перш за все, з Зеровим, Рильським, Юрій Клен сумнівався в доцільності змагання з такими яскравими постатями, вважав, що його робота стане значно корисніше в галузі художнього перекладу (збірка «Залізні сонети», 1925; переклади з П. Шелл і, Е. Верхарна та ін), наукових досліджень. Тому поет дозволив собі опублікувати тоді в періодиці лише три вірші: «На переломі», «Жовтень. 1917 »(Червоний шлях. 1924; № 7; 1925; № 9) і« Сковорода »(декламатор« Сяйво », засновник Зеров, 1929). Пізніше до складу збірки «Каравели» (1944) увійде лише сонет «Сковорода», в якому відображено близький світовідчуттям «неокласиків» самозаглиблений пантеїзм, тяжіння до гармонії та душевної краси. Це був період інтенсивного духовного формування Бургардта в атмосфері бурхливих циркуляцій інтелектуальних та естетичних ідей українського ренесансу 20-х років. Естетична концепція «неокласицизму» виявилася для Юрія Клена єдино близькою.

Позиція «неокласиків» не вписувалася в «ландшафт» непримиренної класової боротьби на території літератури, тому вони постійно відчували на собі політичні звинувачення на ідеологічній основі в дусі примітивно естетичних, швидше спекулятивно класових смаків вульгарної критики (Б. Коваленко, Я. Савченко, В. Ківш та ін.) Дамоклів меч, про який писав Филипович в «Епітафії неокласику» з приводу резолюції ЦК ВКП (б) від 18 червня 1925 р. «Про політику партії в галузі художньої літератури», зокрема четвертого пункту («… уже й не припиняється у. Нас класова боротьба взагалі, так само вона не припиняється і на літературному фронті … »), висів над ними постійно.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Поет-вигнанець", а також сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Маловідомий Юрій Клен" .