Життя – у праці для людей

 

У першу неділю листопада на Україні, згідно з Указом Президента України від 13.04.1999 № 374/99 відзначають День працівника соціальної сфери.

Це свято є свідченням високої оцінки державою ролі працівників, які щодня забезпечують реалізацію державної політики з питань соціального захисту, зайнятості, організації оплати і безпеки праці, трудових відносин.

Соціальному працівнику доводиться стикатися з різними сферами життя людини і суспільства: фізичним і психічним здоров'ям, особистими і груповими конфліктами, плануванням сім'ї, з проблемами працевлаштування, професійної і соціальної адаптації різних категорій населення, профілактикою асоціальної поведінки, здійсненням правосуддя і багатьма іншими. В умовах властивої Україні соціальної динамічності стає гострою проблема правового захисту кожного громадянина, обгрунтування правової доцільності його побутової поведінки, професійної політичної та інших видів діяльності.

Соціальна робота - це мистецтво налагоджувати зв'язки між людьми. День працівника соціальної сфери - професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не тільки зі службового обов'язку, а й за велінням совісті та покликом душі.

Сьогодні в соціальній сфері України працює близько 150 тисяч чоловік. Вони дарують людям надію на краще, вчасно подають руку допомоги тим, хто цього потребує. Для багатьох з них слова Івана Франка - «Життя людини до тих пір має цінність, поки людина може допомагати іншим» - стали сенсом життя.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Життя – у праці для людей".

Як зробити урок цікавим? (на допомогу учителю фізики)

Знати свою науку вчителю, звичайно, необхідно, але, крім цього,

потрібно ще володіти ключем до розуму і серця своїх вихованців.

І хто не володіє цим даром природи, той повинен його шукати

в сучасній педагогіці й методиці.

 (К. Лейбніц)

Кожного разу, готуючись до уроку, вчителі вирішують різні проблеми: чому навчити учнів і як це зробити, як сформувати їхній духовний світ.

Пріоритет в організації освітнього процесу надається особистості учня, його вмінню самостійно здобувати знання.

Тому завдання викладача полягає в тому, щоб заохочувати до активної пізнавальної діяльності учня, створювати умови для виявлення зацікавленості, стимулювати до висловлювань без побоювань помилитися, формувати прагнення учнів знаходити свій спосіб роботи, вчитися аналізувати та виявляти учнівську ініціативу, самостійність у самовираженні. Успішність навчально-виховного процесу, висока якість уроку досягається саме завдяки використанню нестандартних технологій.

Тому запрошуємо зо читальної зали №3 переглянути цікаву книжкову виставку "Як зробити урок цікавим? (на допомогу вчителю фізики)".

Життєвий шлях Т.Г.Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.

У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.

24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.

У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.

Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".

Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.

Бібліотекою розпочато цикл виставок "І хоч минула сотня літ він завжди з нами буде". Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Життєвий шлях Т.Г. Шевченка".

Джеймс Кук: той що тричі об'їхав навколо світу

Джеймс Кук (27 листопада 1728 - 14 лютого 1779) – славетний англійський мореплавець, який здійснив три кругосвітні експедиції, був капітаном воєнного флоту Великої Британії та членом Королівського товариства.

В 1768 році Джеймс Кук в чині лейтенанта на кораблі «Індевор» очолив свою першу кругосвітню експедицію і направився на південь Тихого океану. 8 жовтня 1769 року він досяг Нової Зеландії, яку досліджував більше трьох місяців і пересвідчився, що це два великих острови, розділені протокою, якій пізніше дали його ім’я.

Далі Кук перший вийшов до східного узбережжя Австралії, яке він дослідив, наніс на карту, і оголосив володінням англійської корони. Також Кук перший дослідив Великий Бар’єрний Риф, на один із рифів якого корабель Кука наскочив 11 червня 1770 року, через що 8 тижнів прийшлося витратити на ремонт. Після цього Кук з командою вийшли до острова Ява, і обігнувши мис Доброї Надії, повернулися додому. Експедиція пройшла досить вдало, завдяки розробленій Куком дієті навіть ніхто з членів команди за весь час подорожі не захворів цингою. Це перше кругосвітнє плавання Кука тривало більше трьох років, а після повернення лейтенанту Джеймсу Куку було присвоєно звання капітана І рангу.

Друга кругосвітня експедиція Кука відбулася в 1772-1775 роках і мала за мету дослідження Нової Зеландії та також пошуки Південного материка (Антарктиди). У січні 1773 року вперше в історії мореплавства Джеймс Кук перетнув Південне полярне коло, ставши першим антарктичним мореплавцем, але Антарктиди не знайшов. Дослідники вважають, що якби Кук пішов західніше від тієї точки, що він досяг, то він би зміг побачити Антарктиду. Пізніше в цьому ж році він ще двічі намагався відшукати Південний материк, але відмовився від цієї ідеї через велику кількість льодів, через які вважав неможливим подальше просування на південь. Кук перший зустрів і описав плоскі айсберги, назвавши їх «льодяними островами». Капітан Кук, вирішивши, что існування Південного материка – це міф, повернув назад і в 1774 році відкрив ще кілька груп островів в Тихому океані.

Третя кругосвітня експедиція Кука відбулася в 1776-1780 роках і була направлена на пошук Північно-Західного проходу через Північний Льодовитий океан, а також пошук нових земель для колонізації. Кук відкрив кілька островів в північній частині Тихого океану, в тому числі і Гавайські острови. Він пройшов на північ до Берингової протоки, але далі зустрів суцільний лід, і тому повернувся на Гавайські острови, де хотів перезимувати і потім продовжити експедицію. Але в сутичці з місцевими жителями Джеймс Кук був убитий, а його тіло аборигени віддали по шматках тільки після застосування англійцями сили. Знаменитий капітан був похований у морі, а його експедиція повернулася до Англії в жовтні 1780 року.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути виставку "Джеймс Кук: той що тричі об'їхав навколо світу".

День Організації Об'єднаних Націй

 

День Організації Об'єднаних Націй, також День ООН — це день народження Організації Об'єднаних Націй.

24 жовтня 1945 року, після того, як більшість держав-засновників ратифікували договір про створення всесвітнього органа, була офіційно створена Організація Об'єднаних Націй. У 1971 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій вона рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято. Традиційно в цей день у всьому світі проводяться зустрічі, дискусії та виставки, присвячені цілям Організації та її досягненням.

Традиційно в День Організації Об'єднаних Націй в залі Генеральної Асамблеї проводиться міжнародний концерт. Іноді влаштовуються спеціальні заходи, на яких Організація Об'єднаних Націй за допомогою електронних засобів комунікації зв'язується з різними містами світу.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Об’єднані нації – об’єднаний світ".

180 років від дня народження Альфреда Нобеля

Альфред Бернхард Нобель (швед. Alfred Bernhard Nobel 21 жовтня 1833, Стокгольм, - 10 грудня 1896, Сан-Ремо, Королівство Італія) - шведський хімік, інженер, винахідник динаміту.

Заповів свій величезний стан на заснування Нобелівської премії. У його честь названий синтезований хімічний елемент Нобелій. На честь Нобеля названий Нобелівський фізико-хімічний інститут в Стокгольмі.

Нобелівська премія

Помилкова публікація в 1888 році некролога Нобеля (газетярі переплутали винахідника з його старшим братом Людвігом, померлим 12 квітня у Каннах) в одній з французьких газет з осудженням винаходу ним динаміту вважається тією подією, яка підштовхнула Нобеля до вирішення залишити після своєї смерті якусь більш цінну спадщину.

27 листопада 1895 року в Шведсько-норвезькому клубі в Парижі Нобель підписав свій заповіт, згідно з яким велика частина його стану повинна була піти на заснування премії, що присуджується незалежно від національності. Фонд Нобелівської премії склала сума в 31 мільйон крон.

Після оголошення заповіту в залі запанувала напружена тиша. Родичі великого винахідника, одного з найбагатших людей на планеті, марно намагалися зберегти самовладання. Мовчання порушив невисокий пан у чорному сюртуку ("Зведений брат покійного, промисловець, проживає у Фінляндії", - легко пригадав Арвін), який вигукнув: "Це нечувано!" і рішуче вийшов геть. За ним потягнулися інші. Коли зал спорожнів, нотаріус дістав листок і знову уважно перечитав текст, прикидаючи в думці, на підставі чого спадкоємці могли б заперечити заповіт, - а в тому, що саме так вони і вчинять, бувалий юрист не сумнівався.

"Все моє рухоме і нерухоме майно, - писав Нобель, - повинно бути обернене моїми повіреними в ліквідні цінності, а зібраний у такий спосіб капітал поміщений у надійний банк. Ці кошти повинні належати фонду, який щорічно буде вручати доходи від них у вигляді премій тим, хто за минулий рік вніс найбільш істотний внесок у науку, літературу чи справу миру і чия діяльність принесла найбільшу користь людству ". Суму доходу необхідно було розділити на п'ять частин, і кожну з них у вигляді премії щорічно присуджувати кращим вченим в галузі фізики, хімії, медицини і літератури, а також найвидатнішим миротворцям. Здобувачем премії, яку скоро весь світ стане називати Нобелівською, міг стати будь-хто - національна чи расова приналежність документом не обмовлялася.

 

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути виставку "А. Нобель: ім’я, що на вустах у світу".

Пилип Орлик: провісник української конституційної державності

Орлик Пилип Степанович (* 11 (21) жовтня 1672[1], Косута, Ошмянський повіт, Віленське воєводство, тепер Вілейський район, Мінська область, Білорусь — † 24 травня 1742, Ясси, Молдавське князівство, нині Румунія) — український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710–1742), поет, публіцист.

Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично — козацького суспільного договору.

Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Науковий абонемент підготував книжкову виставку "Пилип Орлик: провісник української конституційної державності".