Мистецтво перекладу

 Щорічно в останній день вересня святкується День перекладача – професійне свято всіх тих, хто володіє цією дуже популярною спеціальністю.

Сам по собі День перекладача – досить молоде свято. Адже його почали святкувати лише з 1991 року.

Тоді Міжнародна федерація, яка об’єднує в собі більше ста асоціацій товмачів з усього світу, відзначила його як Міжнародний день перекладача.

Ця професія з давніх пір вважається однією з найбільш затребуваних і шанованих. Ніхто точно не знає, де і коли з’явилися перші перекладачі. Деякі вважають, що вони, судячи з біблійним історіям, з’явилися тоді, коли сильно розгніваний бог вирішив зруйнувати Вавилонську вежу, яку люди, бундючився, вирішили побудувати до неба. Саме тоді бог позбавив людство можливості єдиного спілкування. І люди, які відразу перестали один одного розуміти, розсварилися і розійшлися по всьому світу.

День перекладача призначений на 30 вересня зовсім не випадково: в 420 році в цей день помер покровитель земних перекладачів, один з латинських отців Святої Церкви – Ієронім. Святий отець, як визнає світова спільнота, вніс незаперечний внесок у розвиток перекладу як науки.

Саме він – видатний геній свого часу, історик, письменник, першим на латинську мову переклав Біблію – Вульгата.

Цікава доля цієї людини: він весь час подорожував, здійснював паломництва на Святу Землю, кілька років прожив відлюдником в пустелі Халкіда, вивчаючи серед «скорпіонів і диких звірів» халдейський і єврейський мови. Як говорив сам Ієронім, він не раз чув труби, що передвіщають Страшний Суд.

Серед істориків є думка про те, що перші перекладачі з’явилися в Єгипті. Їх існування зафіксовано документально. Відомо, що Стародавній Єгипет завжди був великим державою, яка славиться не тільки своїми військовими походами, а й лікарями, філософами, мореплавцями і т.д. Інформацію єгиптяни черпали звідусіль, збираючи її в різних землях, у різних народів. І цілком логічно, що все це було б просто марним заняттям, якби в Єгипті не було б талановитих людей – перекладачів, які могли грамотно перекласти будь цінний манускрипт на свою рідну мову.

Велика була роль перекладачів і в Стародавній Греції, що мала у свій час досить активний торговельний обмін з східними державами. Завдяки грекам світ зміг побачити багато видань Біблії, адже значна частина Старого Завіту змогла зберегтися тільки в їх перекладах.

У Древній Русі перекладачі називалися товмачами. Спочатку їх покликанням була допомога іноземцям, які купували товари на ярмарку. А потім, вже з часів правління Петра, в штат наказу, що відповідає за відносини між державами, вони були введені як ті, хто вміє грамотно тлумачити – так, щоб іншим було зрозуміло.

Без перекладача не обходилося жодне військове дію. 21 травня 1929 указом було встановлено звання «військовий перекладач», тим самим узаконивши цю вже дуже давно існуючу професію.

А в 2000 році з ініціативи випускників Інституту іноземних мовою 21 травня був встановлений День військового перекладача, який сьогодні вважають своїм святом не тільки ті, хто носить погони, а й цивільні фахівці.

Військовий перекладач першим на фронті дізнавався про дії противника, саме на ньому лежала відповідальність за точність і правильність перекладу тих даних, від яких надалі могли залежати життя дуже багатьох людей.

А. Пушкін вважав перекладачів “поштовими кіньми прогресу”, адже їх значення в нашому житті хоч і непомітно, але дуже важливо.

Щорічно в світі День перекладача святкується під яким-небудь певним девізом, тим, який буває особливо актуальне в поточному році.

 

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Мистецтво перекладу".

Учений, політик, публіцист

 

Михайло Петрович Драгоманов (або Драгоманів; використовував псевдоніми Толмачев, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т—ов та ін.; 6 (18) вересня 1841, Гадяч, Полтавська губернія, Російська імперія — 20 червня (2 липня) 1895, Софія, Князівство Болгарія) — український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових.

Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету (1864–1875). Після звільнення за політичну неблагонадійність емігрував до Женеви, де очолював осередок української політичної еміграції (1876–1889). Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет) (1889–1895).

Брат письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, дядько Лесі Українки й Оксани Драгоманової. Його син — Світозар Драгоманов, зять — Іван Труш.

У своїх наукових і літературно-критичних працях 1870-1890-х («Література російська, великоруська, українська і галицька», 1873—1874; «Листи на Наддніпрянську Україну», 1893—1894; «Святкування роковин Шевченка в „руському обществі“», 1873; «Війна з пам'яттю про Шевченка», 1882; «Т. Шевченко в чужій хаті його імені», 1893 та ін.) вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.

Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії, яка, постійно розвиваючись, оновлюючи зміст і форму, виявляла глибоку чутливість до суспільних і естетичних потреб народу. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, М. Драгоманов вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури.

Одним із перших в українському літературознавстві звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини XIX століття.

Цікавою є концепція реалізму в естетиці М. Драгоманова, осердям якої є вимога безтенденційного, об'єктивного змалювання життя. Недооцінка переваг реалістичного способу відображення дійсності вела до того, що окремі українські письменники (наприклад, О. Стороженко) малювали абстрактні схеми, а не живих людей, захоплювалися дидактизмом, у той час як художня творчість вимагає «виводити на сцену існуючі, а не вигадані особи й становище». Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував із творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича. Займаючись порівняльним літературознавством, М. Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

З нагоди 175-річчя від дня народження Михайла Драгоманова сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Відомий і незнайомий Михайло Драгоманов" а також запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Учений, політик, публіцист".

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек

З давніх-давен бібліотека була і залишається храмом знань, берегинею літературної спадщини людства, а її вірні служителі – бібліотекарі – провідниками у чарівний світ друкованих творів.

Важко переоцінити роль книгозбірень у забезпеченні нерозривного зв’язку минулого і сьогодення, у збереженні духовних та культурних надбань поколінь.

 

 

 

 

Нині бібліотечна справа знаходиться на шляху активного впровадження новітніх технологій та пошуку нових підходів до спілкування з читачами. І, насамперед, це відбувається завдяки фаховій компетентності, відданості справі та невичерпному ентузіазму працівників бібліотек.

Бажаємо всім, хто любить і цінує книгу, міцного здоров'я, родинного затишку, творчого натхнення, особистих досягнень та нових цікавих відкриттів!

 

 

 

 

 

 

 

З нагоди свята бібліотека провела презентацію нових надходжень, яка дуже зацікавила як викладачів так і студентів.

Перший президент України

29 вересня виповнюється 150 років від дня народження Михайла Грушевського. Видатний історик та громадсько-політичний діяч – він не лише очолював український рух, а й творив саму Україну. Проте, якщо його історичний доробок є загальновизнаним, то результати його політичної діяльності оцінюють по-різному. Поширеною є думка, що історик Михайло Грушевський був значно успішніший, ніж політик та державний діяч.

У наш час Михайла Грушевського беззастережно вшановують як видатного науковця – автора фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси». Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської.

«Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її ґалльських провінцій», – доводив Михайло Грушевський у своїй статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства».

Проте оцінка політичної спадщини Михайла Грушевського, його діяльність на чолі Центральної Ради доволі неоднозначна.

Хоча радянська пропаганда зображала Михайла Грушевського духовним лідером української буржуазного націоналізму, насправді, він виступав не як самостійник, а за перебудову Російської імперії на засадах демократичного федералізму – як рівноправного союзу народів.

Показово, що з початком Першої світової війни Михайло Грушевський, який тривалий час жив і працював в австрійському на той час Львові, через нейтральні країни повернувся до Російської імперії. Утім, російська влада не вважала його благонадійним і відправила на заслання.

На той час авторитет Михайла Грушевського в українському середовищі був таким високим, що після Лютневої революції 1917-го року його не безальтернативних засадах обрали головою українського революційного передпарламенту – Центральної Ради.

Проголосивши у листопаді 1917-го Українську народну республіку, Центральна Рада наголошувала, що Україна не відокремлюється від Росії. Лише на початку 1918-го, в умовах війни з більшовиками, лідери Центральної Ради проголосили незалежність.

Ще більш неоднозначною є ситуація із Українською академією наук. Коли за гетьмана Павла Скоропадського створювали цю установу, то Михайло Грушевський відмовився там працювати. Проте він пішов на пропозицію більшовиків працювати в академії, й на початку 1924 року повернувся з еміграції до Радянської України.

 

До 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Речник української національної ідеї", а також запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Перший президент України".

Бабин Яр — трагедія всього людства

29 вересня цього року в Україні відзначають 75-ті роковини трагедії Бабиного Яру. Ця місцевість у Києві є одним з символів нацистської політики геноциду, таким, наприклад, як концтабір Освенцим.

Точна кількість жертв невідома…

Коли 19 вересня 1941 року моторизована розвідка вермахту вступала до Києва, Бабин Яр був околицею міста. Спочатку гітлерівці планували здійснити свої каральні акції у Голосіївському лісі. Вони його добре знали, бо саме звідти починали облогу Києва. Однак потім виник «варіант» із Бабиним Яром.

Першими жертвами каральної машини стали київські євреї. Гітлерівська расова доктрина передбачала знищення євреїв та ромів. Також жорсткі репресії мало бути застосовано щодо противників окупаційного режиму.

Тому під час окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів євреїв та ромів, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, підпільників, членів ОУН, душевнохворих, заручників.

Лише за два дні, 29-го та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи «С» (каральні підрозділи гітлерівської Німеччини) під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі двох батальйонів німецької поліції розстріляла в Бабиному Яру майже 34 тисячі євреїв.

Дані про це збереглись у німецьких документах. Історики вважають, що розстріли євреїв тривали до 3 жовтня 1941 року.

Також у Бабиному Яру було розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу.  

Вважається, що протягом двох років гітлерівської окупації у Бабиному Яру було розстріляно від 100 до 150 тисяч осіб.

Точна кількість жертв залишається невідомою. Люди гинули цілими сім’ями і після завершення війни було важко встановити усі прізвища загиблих. Радянська влада і не дуже цікавилася цим питанням, бо приховувала кількість жертв війни як серед військових, так і серед цивільного населення.

Напередодні відступу з Києва, восени 1943 року, гітлерівці провели роботи зі знищення могил Бабиного Яру, і це ускладнило подальше розслідування. Зокрема, нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.

Забута трагедія

Радянська влада приховувала як кількість жертв, так і характер трагедії у Бабиному Яру. Зокрема, йшлося про загальну трагедію цивільного населення, без зазначення, що переважно жертвами Бабиного Яру були євреї, яких знищували за етнічною ознакою.

Все ж окремі дії у вшануванні пам’яті жертв було зроблено на початку 70-х років. В 1974 році приблизно за кілометр від місця трагедії було споруджено монумент. Його було виконано у традиційному для того періоду стилі, який погано відображав, що жертвами були цивільні люди.

Після 1991 року, коли Україна здобула незалежність, ситуація почала змінюватися. Ближче до місця розстрілів було встановлено менору – єврейський національний символ.

Потім неподалік від виходу зі станції метро «Дорогожичі» з'явився пам'ятник вбитим восени 1941 року дітям. Вважається, що саме він зараз є найбільш символічним відображенням тої трагедії. Також було встановлено хрест у пам’ять про загиблих у Бабиному Яру оунівців.

Розмови про створення в Києві меморіалу та музею Бабиного Яру тривали ще на початку 90-х років. Проте бюрократичні перешкоди і хронічний розбрат у середовищі єврейських громадських організацій загальмували роботи в цьому плані.

На початку 2000-х років американські єврейські організації запропонували проект громадського центру, який мали побудувати в Бабиному Ярі разом з музеєм та науковим центром. Однак цей проект викликав негативну реакцію громадськості і не був реалізований через свою невідповідність трагічній темі загибелі людей.

У 2011 році київський підприємець, президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович повідомив про те, що благодійний фонд «Бабин Яр» будує на місці трагедії меморіальний комплекс. Однак цей проект також не було реалізовано через бюрократичні труднощі, брак коштів та критику з боку інших єврейських організацій.

Сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Бабин Яр".

Гра – шлях до розуму і серця дитини

Всеукраїнський День дошкілля святкується в Україні в останню неділю вересня шостий рік поспіль. Нормативним підґрунтям свята є постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 629 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року» та резолюція І Всеукраїнського зїзду працівників дошкільної освіти.

Ідея цього нового загальнонаціонального свята — допомогти суспільству звернути більше уваги на дитячий садок і на дошкільне дитинство в цілому.

 

 

Відрадно, що це свято відзначаємо задля підняття престижності професії педагога дошкільного навчального закладу, визначення та обєднання потенціалу дошкільної освіти різних регіонів України, яка стала обов'язковою з 2010 року. Згідно зі змінами до Закону України «Про дошкільну освіту», прийнятими Верховною Радою 6 липня 2010 року, до п'яти років дитина може виховуватися в родині, а як мінімум рік перед школою повинна отримувати освіту в дошкільному навчальному закладі.

 

 

Діти – наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє. Саме тому святий обовязок родини, дошкільних закладів, органів влади та громадськості подбати про всебічний розвиток інтересів та здібностей малюків, забезпечити їм належний рівень виховання і дотримання прав дитини.

Дошкільний вік — особливо важливий і відповідальний період у житті дитини, в цьому віці формується особистість, і закладаються основи здоров'я. Благополучне дитинство і подальша доля кожної дитини залежить від мудрості вихователя, його терпіння, уваги до внутрішнього світу дитини. Поряд з вихователем дошкільнята пізнають секрети навколишнього світу, вчаться любити і берегти свою Батьківщину.

 

 

З нагоди свята бібліотека презентувала цікаву виставку для студентів психолого-педагогічного факультету "Вчимося разом, вчимося граючись". А також запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Гра–шлях до розуму і серця дитини".

Всесвітній день туризму всі любителі подорожей відзначають 27 вересня. Це свято започаткували члени Всесвітньої туристичної організації. Датою заснування свята вважається 27 вересня 1979 року.

Метою свята визначена пропаганда туризму серед мешканців всіх держав. Цей напрямок для багатьох країн є бюджетоформуючим. Крім того, туризм — це запорука пізнання інших культур та посилення дружби між народами.

Свято туризму можуть відзначати не тільки люди, чий стиль життя пов'язаний з мандрівками та рюкзаком. Турист — це людина, яка прагне до знань. Навіть звичайний виїзд на природу, в далечінь від буденної метушні, для багатьох людей може стати туристичною подорожжю.

Крім цього, свято щорічно відзначають люди, які працюють у цій сфері. Вони влаштовують нам відпустки, обслуговують нас в готельних комплексах, влаштовують нам екскурсії та туристичні тури.

Цей веселий та пізнавальний день традиційно відзначають вже 37 років поспіль, проводячи спеціальні злети туристів, різні заходи і туристичні фестивалі.

Вітаємо всіх зі святом і запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Гайда у похід!".

Великий Остроградский

Остроградський Михайло Васильович (рос. Михаил Васильевич Остроградский, нар. 12 (24) вересня 1801, Пашенівка, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 20 грудня 1861 (1 січня 1862), Полтава, Російська імперія) — український математик, механік і фізик.

Належав до козацько-старшинського роду Остроградських, що походив від бунчукового товариша Івана Остроградського, який жив у XVII ст.[1]. Миха́йло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу.

Основні роботи Остроградського відносяться до прикладних аспектів математичного аналізу, механіки , теорії пружності і магнетизму, теорії ймовірностей. Він вніс також внесок у алгебри та теорії чисел.

Добре відомий метод Остроградського для інтегрування раціональних функцій (1844). У фізиці надзвичайно корисна формула Остроградського для перетворення об'ємного інтеграла в поверхневий.

В останні роки життя Остроградський опублікував дослідження з інтегрування рівнянь динаміки. Його роботи продовжили М. Д. Брашман та Н. Е. Жуковський.

Він не відмовлявся ні від якої математичної роботи, здатної принести практичну користь. Так, наприклад, з метою полегшити роботу з перевірки товарів, що поставляються армії, М. В. Остроградський зайнявся математичним дослідженням, присвяченим статистичним методам бракування і заснованим на застосуванні теорії ймовірності.

Крім наукових досліджень, Остроградський написав ряд чудових підручників з вищої та елементарної математики («Програма і конспект тригонометрії», «Керівництво початкової геометрії» тощо).

Академік

• Туринської академії наук
• Римської академії наук
• Американської академії наук
• Російської академії наук

Член-кореспондент

• Паризької академії наук

Цікаві факти

У пансіоні, де навчався маленький Остроградський, директором був І. П. Котляревський - відомий український поет.

Ім'ям Остроградського названий еліптичний інтеграл, який Михайло Васильович уперше зумів взяти в 1837 році, він повністю називається інтергралом Ерміта-Остроградського, тому що, ту ж роботу одночасно і незалежно виконав француз Шарль Ерміт. Відомий історичний анекдот про це інтегралі. Клейнміхель - голова будівництва Петербург-Московської залізниці доповів царю, що в одному місці доведеться обходити височини, тому що профіль місцевості не піддається розрахунку. Обчислення показують еліптичному інтегралу, а такі інтеграли не беруться. Російський самодержець, однак, написав на рапорті Клейнміхеля: «Наказую інтегрувати». Клейнміхель кинувся до університету, і молодий професор Остроградський через місяць дав рішення еліптичних інтегралів.

 

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Великий Остроградский".

Також до 215–річчя від дня народження М. В. Остроградського сектор культурно-просвітницької роботи бібліотеки підготував тематичний список "Великий учений, славетний земляк...".

Моя Полтава - мій край любові

Полтава – місто з багатовіковою історією. Скільки тяжких років випало на її долю, скільки знаменних дат, пов’язаних із Полтавою, увійшло в історію країни! День міста – це день пам’яті тих, хто віддав своє життя заради світлого майбутнього прийдешніх поколінь. Ми, полтавська родина, пам’ятаємо і цінуємо подвиг, який здійснили для нас герої-визволителі. Доземно вклоняємось нашим сивочолим ветеранам, безмежно завдячуючи їм за життя. Наш святий обов’язок – берегти місто, розвивати його та звеличувати. Щонайголовніше – любити рідну землю, адже будь-яка праця дає бажані плоди лише тоді, коли робиш усе щиросердно.

Полтаву не можна не любити. Погляньте довкола! Яке величне і ошатне наше місто! Недарма його називають серцем і душею України. Полтава славиться своїми культурними та історичними пам’ятками, які вже давно стали нашими особливостями. Проте, чарівність її найбільше в тому, що тут почуваєш себе затишно, комфортно – почуваєш себе вдома. І хоч би куди занесла доля, а частина серця назавше залишиться в рідній Полтаві…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До Дня міста бібліотека підготувала цікавий культурно-просвітницький захід "Полтава відома і невідома", під час якого студенти віртуально подорожували Полтавою, знайомилися з літературою про наше місто. В читальній залі №2 та абонементі художньої літератури розташовані книжкові виставки до Дня міста.

 

Також пропонуємо до вашої уваги віртуальну виставку "Моя Полтава - мій край любові".

Цар фізиків

Якби у світовій історії не з'явився такий чоловік, як Майкл Фарадей, то наше життя навряд чи була б таким, яке вона є зараз. У нас би не було комп'ютерів, не було б електрики, не було б нержавіючої сталі, не було б мідних проводів, алюмінієвих ложок і ще багато чого. Але він з'явився і зробив стільки великих відкриттів, кожне з яких могло б зробити його успішним, навіть якщо б він не відкрив більше нічого. Звідки він узявся і як прийшов у науку? Як він зміг перевернути світ з ніг на голову? З чого все почалося?

Майкл Фарадей народився в Лондоні в 1791 році. Його батько був ковалем, старший брат Майкла теж пішов по стопах батька, але Майклу була уготована зовсім інша доля. Його сім'я жила бідно, та й місцем проживання був один з найбідніших кварталів Лондона. Таке становище сім'ї не дозволило Майклу навіть закінчити середню школу.

Але це його ще більше загартувало. Він став читати все, що йому потрапляло під руку. Найбільший інтерес для нього представляли книги з фізики і хімії.

У 13 років він почав працювати - влаштувався кур'єром доставки книг і газет, але в 14 років влаштувався на більш спокійну роботу, в книжкову крамницю. У книжковій крамниці Майкл збагачував свої знання з фізики та хімії - посадові обов'язки дозволяли йому це робити. Фарадей працював палітурником книг.

Під час читання Майкл стикався з описом дослідів, які він намагався повторити в домашніх умовах, часто ці спроби закінчувалися успішно. Майкл пропрацював в книжковій крамниці 7 років, хтось міг би даремно витратити ці роки, але тільки не Майкл. За весь цей час він отримав знань набагато більше, ніж його однолітки. Сім'я заохочувала його тягу до знань, його брат навіть давав йому гроші на відвідування лекцій у філософському товаристві. Там Майкл із захватом слухав лекції з фізики та астрономії, але не тільки слухав він ще й записував те, що розповідали.

Одного разу один з відвідувачів книжкової крамниці дав Майклу квиток на відвідини лекцій Гемфрі Деві. Майкл був настільки вражений почутим, що не забув відправити свій конспект і лист професору Деві.

Час змінювати світ

Деві був здивований знаннями Фарадея і через деякий час взяв його лаборантом в Королівський університет. На дворі був 1813 рік, Наполеонівські війни підійшли до кінця, і Деві вирішив відправитися в подорож по Європі. В цю поїздку він узяв з собою Фарадея.

За два роки подорожі вони відвідали найбільших вчених континенту, побували в кращих лабораторіях Італії та Франції. Ця поїздка змінила життя Фарадея. Можна сказати, після цієї поїздки Майкл став штампувати відкриття одне за іншим.

У 1816 році Майкл став читати курс лекцій з фізики та хімії в Товаристві для самоосвіти. Цим лекціям Майкл приділяв величезну увагу, оскільки у нього в дитинстві не було можливості ходити на такі лекції, а також виробив ораторський талант. Його лекції зробили для популяризації науки більше, ніж всі попередні наукові праці.

У 1820 році Майкл прочитав про відкриття Ерстед магнітної дії електричного струму. І це його так захопило, що він витратив більше 10 років на відкриття взаємодії магнетизму і електричного струму. Але перед відкриттям електромагнітної індукції Майкл зробив ще ряд важливих відкриттів - отримав рідкий хлор (у 1824 р.) і гексохлоран (у 1825 р., гексохлоран широко використовувався в XX столітті як інсектицид). У 1823 році Майкла взяли в Королівське суспільство, незважаючи на опір Деві. У 1831 році Майкл нарешті зробив відкриття електромагнітної індукції, для цього він скористався котушкою Генрі.

Електричний струм так сильно захопив Фарадея, що відкриття електромагнітної індукції надихнуло його на подальші пошуки взаємодії різних сил. Так в 1832 році він відкрив явище електролізу - пропускання струму через розчини з виділенням цінних компонентів, зараз електроліз широко застосовується в металургії та хімічній технології.

У 1840 році здоров'я Фарадея підірвалося, і він був змушений залишити науку на цілих п'ять років. Але в 1848 році він повернувся з новим відкриттям - на цей раз він "намагнітив" світло. Це відкриття дозволило йому відкрити поляризацію світла і зв'язати магнетизм з оптикою. Відкриття, що зв'язують кілька сил, дозволили Фарадею стверджувати про походження і взаємодію сил ще задовго до відкриття закону збереження енергії. Також Фарадей передбачив відкриття хвильової природи світла, електрики і магнетизму.

Фарадей зробив стільки відкриттів, що зараз, куди не глянь, ми суцільно користуємося його відкриттями. Всі його теорії були згодом науково обгрунтовані, чого не скажеш про багатьох інших великих учених.

За його видатні заслуги Королівським товариством Великобританії була заснована Медаль Фарадея - одна з найпрестижніших нагород у науковому світі.

Секрет успіху Майкла Фарадея

• Використовуй те, що є під рукою;
• Не бійся авторитетів;
• Вчися у інших;
• Розповідай про свої відкриття;
• Намагайся докопатися до істини;
• Шукай зв'язку в незв'язаних на перший погляд явищах;
• Роби відкриття, що змінюють світ.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Цар фізиків".