Олександр Андрійович Іванов ( 1806 - 1858) - російський художник, творець творів на біблійні та антично-міфологічні сюжети, представник академізму, автор грандіозного полотна "Явище Христа народу".

Олександр Іванов народився в 1806 році в сім'ї художника. Навчався майбутній майстер в Імператорської Академії Мистецтв. За успіхи у малюванні ще в юнацькому віці він отримав дві срібні медалі а згодом дві золоті нагороди. Після цього Товариство заохочення художникам вирішило відправити Олександра в Італію для вдосконалення техніки живопису.

Більше 20 років тривала робота майстра над картиною «Явлення Христа народу». Історія створення її дуже цікава.

За три роки до цього художник написав полотно «Явище воскреслого Христа Марії Магдалині». Перед початком роботи над шедевром автором було виконано більше 600 етюдів. Іванов наполегливо шукав прообрази героїв картини серед друзів, випадкових перехожих на вулицях, ринках і так далі. Кожна фігура, на думку майстра, повинна була представляти цілий світ зі складною життєвою долею.

Працюючи над картиною, Іванов кілька разів змінює композицію. Він відрікся від умовностей академічного живопису. У властивій тільки йому манері художник реалістично зобразив обличчя людей, передавши їхні емоції. Великих успіхів він також домігся в передачі простору та об'єму. Велику частину часу роботи над шедевром майстер провів в Італії.

Що цікаво, картина так і не була закінчена. Цьому завадила прогресуюча хвороба очей живописця, а також зміна в його світогляді. В кінці роботи над полотном Іванов зневірився в тому, що релігійна проповідь, несуча істину за допомогою мистецтва, може сприяти перетворенню людини. Але і в такому незавершеному вигляді полотно представляє собою видатний зразок класичного монументалізму.

Трохи згодом після виставки картини художник Іванов захворів на холеру і помер. Після цього цар Олександр II за 15 000 рублів викупив полотно «Явлення Христа народу». Зараз картина зберігається в Третьяковській галереї.

 

З нагоди 210-річчя з дня народження Олександра Іванова бібліотека підготувала книжкову виставку у читальній залі №1 "Талант і відповідальність".

 

День хрещення Київської Русі-України

У 988 році князь Володимир хрестив киян у Дніпрі. Також 28 липня святкують іменини усі Володимири.

Підтримуваний боярами київський князь Володимир велів влітку 988 року люду київським пройти обряд набуття християнської віри в спокутні водах Дніпра, ослушникам пригрозив висилкою на окраїни князівства. Він став хрестителем Святої Русі, після смерті отримав ранг святого. 28 липня – це церковний день пам’яті князя Володимира. Він взявся подолати разноусобицу язичницьких вірувань, запровадив на Русі запозичене з Греції християнство, встановивши єдину державну релігію – фундамент майбутнього об’єднання єдиної Русі з ворогуючих князівств.

У 2010 році пам’ятний День хрещення Русі затверджено законодавчо.

 

До свята бібліотека підготувала книжкову виставку у читальній залі №4 "День хрещення Київської Русі-України".

Бібліотека рекомендує

Співробітники інформаційно-бібліографічного відділу бібліотеки підготували огляд журналу «Всесвіт» 2016 р. № 3-4.

Бернард Шоу: Пігмаліон свого життя

Джордж Бернард Шоу (англ. George Bernard Shaw) (26 липня 1856 — 2 листопада 1950) — англійський драматург і публіцист ірландського походження, родом з Дубліна, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1925, помер в Ейот-Сент-Лоренс, Англія.

Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.

На українській сцені вперше ставив п'єси Шоу Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948).

До 160–річчя від дня народження Бернарда Шоу бібліотека підготувала тематичний список "Бернард Шоу: Пігмаліон свого життя".

Поетка вогняних меж

 

110 років тому, 21 липня 1906-го, народилася Олена Теліга - українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.

Важливим моментом на фатальному шляху Олени Теліги до омріяного Києва було рішення «стати українкою». Вона народилася під Москвою, зростала й формувалася у російському середовищі. Її діяльність як члена ОУН, приїзд в окуповану нацистами Україну, перебування у застінках гестапо і, навіть, сама смерть від нацистської кулі були наслідками того зламу, віднайденням життєвого кредо.

У Києві Олена Теліга очолила редколегію літературного додатку до газети «Українське слово» під назвою «Літаври». Вона віддано занурилася у роботу, ретельно відбирала матеріал для свого дітища. Пронімецькі публікації не потрапляли до видання. Та «Літаври» вмовкли, так і не зазвучавши на повен голос…

12 грудня німці арештували редакцію «Українського слова», а «Літаври» заборонили. Світ побачили лише 4 номери літературного додатку. Олена Теліга ще залишалася на свободі. На початку 1942-го розпочалася друга хвиля арештів у Києві. На наполягання друзів, які просили її залишити небезпечне місто, Теліга відповіла, що вона більше не поїде з Києва. Її попереджали про можливий арешт у Спілці письменників, але вона пішла на Трьохсвятительську, бо на неї чекали там люди. Вона відповідала за них. Вона не зрадила себе… У лютому 1942-го нацисти розстріляли мужню жінку разом із її чоловіком Михайлом Телігою у Бабиному Яру.

«Коли ми, поети, пишемо про відвагу, твердість, шляхетність посвяти й цими творами запалюємо та шлемо на небезпеки інших, то як можемо ми самі цього не робити? Справжня поезія – це не видумана комбінація, це виплив душі. Як же ж чутимусь я, коли піду проти своєї поезії? Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла й як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі – це вже буде зрада мене самої!», – писала Олена Теліга.

Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи творів поетки загинули разом із нею, десь за моторошними стінами нацистського гестапо. Копії ж збереглися в учасників підпілля. Перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі» побачила світ в еміграції в 1946 році.

 

До 110-річчя від дня народження Олени Теліги бібліотека підготувала книжкову виставку у читальній залі №2 "Поетка вогняних меж" а також тематичний список "Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя".

Таємниці шахового поля

 

Починаючи з 1966 року, у всьому світі 20 липня відзначають Міжнародний день шахів.

Це свято проводиться за рішенням ФІДЕ — Всесвітньої шахової федерації (World Chess Federation, FIDE), заснованої в 1924 році.

Назва гри походить з персидського мови: шах мат — володар помер. Батьківщиною шахів є Індія. Там у V столітті з’явилася попередниця шахів — гра чатуранга. На Русі шахи з’явилися приблизно в 9 (або 10) столітті.

Шахи — це настільна гра на 64-клітинній дошці, на якій розташовуються 32 фігури (по 16 фігур білого і чорного кольору). Грають 2 партнера. Мета гри полягає в тому, щоб поставити мат королю супротивника.

 

 

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Таємниці шахового поля".

Етнодемографічна картина сучасного світу

Цей день відзначають на згадку про 11 липня 1987 року, коли чисельність населення Землі перевищила 5 млрд. осіб. Дата має на меті загострити увагу на невідкладності та важливості питань, пов’язаних із народонаселенням, зокрема в контексті планів і програм загального розвитку та необхідності пошуків розв’язання цих проблем.

Тема Дня народонаселення 2016 року – розширення прав і можливостей дівчаток-підлітків.

«У цей Всесвітній день народонаселення я наполегливо закликаю всі уряди, ділові кола та громадянське суспільство підтримувати дівчаток-підлітків і вкладати сили й кошти в їх розвиток. Кожна людина повинна мати можливість користуватися благами економічного зростання і соціального прогресу. Спільними зусиллями домагаймося, щоб життя було безпечним та гідним і забезпечувало можливості кожній людині», – зазначено в посланні з нагоди цього дня генсека ООН Пан Гі Муна.

Також цього дня радять приділити увагу довкіллю, оскільки людство весь час перебуває у тісній взаємодії з навколишнім природним середовищем, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму людини.

Згідно з останніми оцінками ООН, зробленими 2015 року, до кінця нинішнього століття населення Землі цілком у змозі досягти позначки в 17 мільярдів.

Швидке зростання населення світу стало у 60-х роках предметом серйозного занепокоєння Організації Об’єднаних Націй. Населення світу з 1960 по 1999 р. збільшилося більш ніж удвічі, перейшовши в жовтні 1999 року позначку в 6 мільярдів. Хоча темпи росту зараз пішли на спад (із 2% до 1,3% в період між 1969 і 1999 роками), абсолютний приріст становить майже 77 млн. людей на рік, причому 95% цього зростання припадає на частку країн, що розвиваються. За прогнозами Організації Об’єднаних Націй, у 2050 р. на землі будуть проживати від 7,9 до 10,9 млрд. людей, а скоріш за все – 9,3 млрд., що залежить певною мірою від ефективності програм планування сім’ї.

Протягом десятиліть Організація Об’єднаних Націй здійснює свою оперативну діяльність у багатьох країнах, що розвиваються. У результаті плідної співпраці різних підрозділів Організації створюють національні статистичні бюро, проводять переписи населення, складають прогнози і поширюють достовірну інформацію.

 

 

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Етнодемографічна картина сучасного світу".

Натхненний пророк електрики

За всю історію людства існувало тільки два генії - Леонардо да Вінчі й Нікола Тесла, так вважають деякі вчені.

Факти й нічого більше

Нікола Тесла (1856 -1943 р.) - автор 800 винаходів в галузі електро- і радіотехніки, заснованих на унікальних здібностях передбачення. Він відкрив змінний струм, флуоресцентне світло, бездротову передачу енергії, вперше розробив принципи дистанційного керування, основи лікування струмами високої частоти, побудував перші електричні годинники, двигун на сонячній енергії й багато чого іншого. Нікола Тесла створив генератор змінного струму, опираючись на принципи обертання магнітних полів Землі, і тим самим надав людству можливість широкого використання електрики.

Його лабораторію часто відвідував Марк Твен. Великий письменник допомагав Нікола під час демонстрації його винаходів. А Жуль Верн під враженням дослідів Тесла створив образ капітана Немо. Спонсорами винаходів Ніколи Тесли були сталевий магнат Дж. Морган, великий підприємець Вестінгауз. Разом з Вестінгаузом вони побудували першу електростанцію на Ніагарі на змінному струмі. На Резерфорда Тесла склав настільки сильне враження, що великий фізик назвав його пророком електричного віку.

Нікола Тесла розробив багатофазні електричні машини й схеми розподілу багатофазних струмів. Він зрозумів принципи й розробив пристрої високочастотної техніки (генератори, трансформатор і ін.). У 1893 р. Тесла одержує патент на перший радіопередавач, у 1895 р. вперше демонструє радіоприймач, а в 1897 р. одержує патент на нього.

В 1898 році створив першу конструкцію судна, керованого радіосигналами на значній відстані. Із всіх своїх винаходів він запатентував більше 300, заробивши на них 15 мільйонів доларів (у нинішніх цінах приблизно 250-300 мільйонів). Таким чином, суспільство гідно оцінило його внесок у науку.

Ідеї, проекти, відкриття

Винахід Нікола Тесли змінного струму можна зрівняти з винаходом колеса. Це прорив не тільки в науці, але у всіх сферах життя й побуту людини.

«Я не працюю більше для сьогодення, я працюю для майбутнього», - говорив Тесла.

У 1934 році «New York Times» повідомила, що Тесла відкрив «промені», здатні збити 10000 літаків на відстані 250 миль. Тесла представляє цей винахід як систему захисту від військового вторгнення іншої країни. Він був супротивником війни, однак розумів, що вона можлива, і тому серед його винаходів було чимало такого, що могло бути використаним для зміцнення оборони. Однак військові командири застосовували деякі ідеї й винаходи Тесли з метою агресії.

Що стосується відкритих їм «променів», Нікола Тесла пропонував використати їх також для бездротової передачі електроенергії. Однак, за іронією долі, саме ці проекти Теслы лягли в основу післявоєнних розробок променевої зброї в США й Росії.

Ще у 1914 році винахідник запропонував проект, згідно з яким вся земна куля разом з атмосферою повинна була стати гігантською лампою. Для цього потрібно лише пропустити по верхніх шарах атмосфери високочастотний струм, і вони почнуть світитися. Але от як це зробити, Тесла не пояснив, хоча неодноразово стверджував, що ніяких труднощів у цьому не бачить. Можливо, він побоювався, що цей його винахід людство використає собі на зло.

У 1915 р., займаючись дослідженнями великих енергій, Тесла сказав: «...Виробництво руйнівного впливу на відстані, безумовно, можливо... Впливи великої руйнівної сили можуть бути передані в будь-яку точку земної кулі, вивірену заздалегідь із великою точністю».

Рукотворні блискавки

У 1891 році Нікола Тесла створює перший високочастотний (резонансний) трансформатор. На відміну від інших трансформаторів, у ньому немає феромагнітного сердечника: потрапляючи в резонанс, котушки передають один одному струм буквально по повітрю. Коли він випробовував свій винахід, повітря в окрузі наелектризовувалося так, що світилися будь-які предмети, що перебувають у полі експерименту, і навіть люди випускали блакитнувате сяйво. Періодично виникали електричні розряди - блискавки. Вони були величезні, їхній заряд досягав кілька мільйонів вольт. Вся ця феєрія викликала здивування й страх у людей, які поки ще не були знайомі з електрикою. У 1899 р. Тесла проводив досліди за допомогою величезної котушки-вежі в Колорадо-Спрінгс (США). Із приводу цього грандіозного видовища газети в той час писали:

«Грім від вивільної енергії можна було почути за 15 миль. Люди, що йшли вулицями, були вражені, спостерігаючи іскри, що скакають між їхніми ногами й землею, або електричні вогники, що вистрибують з крана, коли хто-небудь відкручував його, щоб напитися води. Коні в збруї одержували електрошокові удари через металеві підкови. Навіть комахи були ушкоджені: метелики стали наелектризованими й безпомічно кружляли колами, їхні крила били струмками синіх ореолів Вогню Ельма».

Задоволений результатами експериментів, Тесла писав: «Я досяг успіхів у створенні розрядів, потужність яких значно перевершує силу блискавок».

Резонанс

Котушки Тесла дотепер використовуються подекуди саме для одержання штучних блискавок. У 1998 році інженер зі Стенфорда Грег Лей продемонстрував публіці ефект «блискавки за замовленням», стоячи в металевій клітці під гігантським контуром Тесла й керуючи блискавками за допомогою металевої «чарівної палички».

Нещодавно він розгорнув кампанію по збору засобів на будівництво ще двох «веж Тесла» десь на південному заході США. Проект обійдеться в 6 мільйонів доларів. Однак приборкувач блискавок сподівається повернути витрати, продавши установку Федеральному керуванню авіації. За допомогою її авіатори зможуть вивчати, що відбувається з літаками, які потрапили в грозу.

Передавати енергію в будь-яку точку Землі

Нікола Тесла народився в родині священика, і, можливо, тому з дитинства був стурбований долею всього людства. Через всі його здобутки червоною ниткою проходить думка: енергія розлита по усьому світу. Він писав у 1891 р.: «Перед нами грандіозне завдання - знайти спосіб видобутку цієї енергії».

Тесла виношував ідею передачі енергії на будь-яку відстань без проводів. Він писав, що можна й енергію, і думки брати з якогось єдиного космічного центра. Учений думав, що, якщо можна передавати змінний струм по проводам, якщо існують електричні пристрої, які передають електромагнітні хвилі, це значить, що ми можемо передати енергію в будь-яке місце. І він шукав спосіб передачі енергії без провідників.

Таким чином, з'явився найголовніший винахід його життя, який він не зміг довести до кінця, - Всесвітня бездротова система передачі інформації й енергії. Енергопередаюча станція могла б направляти електричну енергію в будь-яку точку Землі, відбиваючи її від іоносфери - верхніх шарів атмосфери, і через саму Землю.

Користуватися нею могли б усі - кораблі, літаки, фабрики, їм досить мати енергоприймаючу установку. Ця ж система могла б транслювати на весь світ сигнали точного часу, музику, малюнки, факсимільні тексти. А за допомогою звичайного телефону можна було б подзвонити в будь-яку точку світу. По суті, Тесла описав прообраз Інтернету й мобільного телефону.

Для створення такої установки Тесла переконав Моргана побудувати колосальну вежу у Варденкліфі й намагався передавати за її допомогою енергію. Але перші експерименти були невдалими, а потім почалася Перша світова війна, і, на вимогу військових, роботи були припинені.

Більшість щоденників геніального Тесли загублено або знищено. І відновити багато його проектів зараз неможливо. Хто їх знищив - залишається загадкою.

 

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Натхненний пророк електрики (Нікола Тесла)".

Чари затаєної туги...

 

Марсе́ль Пруст (фр. Valentin Louis Georges Eugène Marcel Proust, 10 липня 1871 — 18 листопада, 1922) — французький письменник, есеїст та критик, що здобув світове визнання як автор роману-епопеї «У пошуках втраченого часу» (фр. À la recherche du temps perdu), одного з найвизначніших творів світової літератури двадцятого століття.

Літературний талант виявив ще в роки навчання в ліцеї; у салоні мадам Арман Пруст познайомився з Анатолем Франсом, завдяки якому в 1896 році зумів опублікувати свою першу книгу - збірник розповідей і віршів "Задоволення і жалі". Протягом декількох наступних років переводив на французький статті й інші роботи Джона Рескина. У лютому 1907 року Пруст опублікував у газеті "Фігаро" статті, де спробував проаналізувати два поняття, яким призначено було стати ключовими в його пізній творчості, а саме - пам'ять і почуття провини. Улітку 1909 року він написав есе "Проти Сент-Бева"; згодом з цього есе виріс багатотомний роман, що Пруст писав до кінця життя. У 1913 році роман одержав назву "У пошуках утраченого часу". Перша частина цього мега-романа, "Шлях Свана", побачив світло в 1913 році. Другий роман, "У квітучому саду", одержав у 1919 році премію братів Гонкурів. До своєї смерті від пневмонії в 1922 році Пруст встиг опублікувати п'ять частин циклу; інші були опубліковані посмертно його братом Робером при участі Жака Рив'єра і Жана Польяна, директорів літературного огляду "Nouvelle Revue Francaise".

Марсель Пруст є творцем жанру модернiстського психологiчного роману. Головним його творчим методом вважається iмпресiонiзм, але у центральному в його доробку романi "У пошуках втраченого часу", що складається з семи томiв, можна знайти ознаки застосування iнших прийомiв, наприклад, поетичного символiзму.

Фiлософсько-естетичнi погляди Пруста частково спiвпадають iз вченням А.Бергсона, його свiтосприйняття грунтується на iнтуїтивiзмi, тому цей письменник зображує внутрiшнє життя як "рух свiдомостi", навiть простiр i час постають у його творах чимось суб'єктивним. Марсель Пруст, узагальнюючи власний життєвий досвiд, намагається висвiтлити недостовiрнiсть i вiдноснiсть уявлень людини про себе, свiт i суспiльство, а також непевнiсть самого суспiльства. Вiн доходить висновку про нереальнiсть суспiльного життя, неможливiсть кохання i взаєморозумiння, отже саме iснування людини, на його думку, є "втраченим часом", а єдиним реальним сенсом буття - мистецтво.

 

До 145–річчя від дня народження Марселя Пруста бібліотека підготувала тематичний список "Марсель Пруст – представник французької модерністської прози" а також книжкову виставку у читальній залі №2 "Чари затаєної туги...".

Діти як психологічне дзеркало сім'ї

Український День родини відносно молоде свято і відзначається з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят» був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.

Звичайно ж, сім’я належить до найважливіших суспільних і державним цінностям. Деякі наукові теорії стверджують, що саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрям еволюції основоположних макросоціальних систем.

Для дітей родина — це своєрідне середовище, в якому у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку. Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.

Необхідно відзначити, що в міжнародному співтоваристві День сім’ї засновано Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році і відзначається 15 травня.

 

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Діти як психологічне дзеркало сім'ї".

Бібліотека рекомендує

Співробітники інформаційно-бібліографічного відділу бібліотеки підготували огляд журналу «Київ» 2016 р. № 1-4.

У світі ідей і образів

Петро́ Йо́сипович Панч (справжнє прізвище — Панченко) народився 4 липня 1891 в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника.

Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі «На калиновім мості», було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. Та й взагалі всі члени сім’ї (мама, батько, п’ятеро дітей) були при ділі. Тож коліс у дворі Панченків було повно.

З п’ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році його мобілізовано в армію. Навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії та опиняється на фронті Першої світової війни.

Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.

Справжнє прізвище письменника — Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з’являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, «житні етюди», підписані вони були «Максим Отава». Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки («Незаможник»), що на Харківщині, він підписався «П. Пан». Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем. Чи змінило це щось в письменницькій долі поки ще літератора-початківця? Хтозна. Але до нових імен на літературному обрії додалося Петро Панч.

До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем — із ледь набубнявілими та уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом’яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926), збірка повістей «Голубі ешелони» (1928) тощо.

У цей час Панч належав до літературних угруповань «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. З початку радянсько-німецького військового конфлікту 1941-45 письменник провів в Уфі, решту — у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції «Радянська Україна». Тоді ж Петра Панча обрано членом Усеслов’янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966–1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.

Не все, що надрукував Панч, подобалося владі; так, 18 серпня 1946 року «Радянська Україна» опублікувала статтю Д.Мороза «Про „право на помилку“. З приводу одного шкідливого виступу П.Панча і Я.Городського», засуджено вимогу права письменника на творчу помилку, висунуту на нараді прозаїків П.Панчем і Я.Городським та підтриману деякими відповідальними членами Спілки радянських письменників України; зазначалося, що така позиція з точки зору ленінсько-сталінського вчення про більшовицьку партійність літератури означала вимогу розриву з цією партійністю, відходу від радянської ідеології, «протягування» чужих і ворожих радянській владі ідей.

Робота у творчих спілках, літературних об’єднаннях не заважала реалізації себе як майстра змалювання правдивих картин життя. Мистецький доробок письменника цих років — книги оповідань «Рідна земля», «Гнів матері», книги фейлетонів «Зозуля», «Кортить курці просо». 1935 року вийшов перший роман Панча під назвою «Облога ночі». 1954-го — один з найліпших творів української прози, роман «Гомоніла Україна».

«Повістю минулих літ» Петра Панча став роман «На калиновім мості». Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді з нього про дитинство письменника люблять читати діти (особливо «Три копійки»).

Творчість для хлоп’ят та дівчаток — окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд «Свистуни», а в 1924 році в журналі «Червоні квіти» з’явилося оповідання «Портрет». У 1930-х роках Петро Панч і далі пише для дітей і про дітей: «Малий партизан», «Будемо літати», «Син Таращанського полку», а також «Гиля, гуси», «Вовчий хвіст», «Будемо літати» (1935). Пізніше — «Гарні хлопці» (1959), «Для вас і про вас» (1965) тощо.

У 1938–1958 Панч жив у будинку письменників Роліт.

Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів «Відлітають журавлі» стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку.

Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

 

Запрошуємо до художнього абонементу переглянути книжкову виставку "У світі ідей і образів".

Огляд архітектурних шедеврів України

В указі Президента України № 456/95 від 17.06.1995 сказано: «Встановити День архітектури України, який відзначати щорічно 1 липня, – у Всесвітній день архітектури».

Всесвітній день архітектури заснований Міжнародним союзом архітекторів, що виник у 1946 році, після Другої світової війни, коли потрібно було піднімати з розвалин міста, відновлювати підприємства, відтворювати пам’ятники архітектури.

Багато хто мріє поїхати відпочити за кордон, замовити собі тур, відвідати і побачити такі знамениті визначні пам'ятки як Ейфелева вежа, Колізей, різні середньовічні замки, стародавні готичні костели та інше. Однак не всі навіть знають, які у нас в Україні є архітектурні шедеври. Безумовно, їх не так багато як в тій же Європі, і вони не такі відомі і популярні в усьому світі, але, тим не менш, вони змушують захоплюватися справжніх цінителів архітектури!

Пропонуємо Вам ознайомитися з архітектурними шедеврами України.

 

Луцький замок (м. Луцьк)

 

 

Луцький замок - найбільша фортифікаційна споруда Волині, є візитною карткою міста Луцьк. Замок був зведений російсько-литовським князем Любартом у 1340-1385 рр.. на руїнах попереднього фортифікаційної споруди. Коли Луцьк був столицею Галицько-Волинської держави, замок виконував роль резиденції волинських князів. Інша назва цієї кріпосної споруди - Верхній замок; він має неправильну наближену до трикутника форму, що було обумовлено рельєфом місцевості. На території замкового комплексу відкрито кілька музеїв: будівельної кераміки, живопису, зброї, дзвонів і друкарства. До цих пір ведуться археологічні дослідження та реставраційні роботи.

 

Площа Ринок (м. Львів)

 

У цьому цікавому місці я недавно і сам побував. Архітектурний ансамбль головної Львівської торгової площі почав будуватися в XIV в. за зразком середньовічних міст Європи. З усіх боків площу оточують 44 кам'яниці (будинки), різних стилів і часів побудови (ренесанс, ампір, бароко). У центрі площі розташована міська Ратуша (з чудовим оглядовим майданчиком), а в підвалах і на перших поверхах кам'яниць розташовані музеї, магазини і популярні кафе (такі як Криївка). Тут завжди дуже багато туристів, особливо в дні проведення різних фестивалів і свят.

 

Замок Паланок (м. Мукачево)

 

Мукачівський замок Паланок - один з найкрасивіших історичних пам'яток Закарпаття, належав трансільванським князям Ракоці. Замок будувався в кілька етапів на високій вулканічній горі (65м) на місці давньоруських дерев'яних укріплень. Нинішній вигляд фортеця набула в XVIII ст. Замок був побудований в дуже вигідному з точки зору географії місці: на перетині торгових шляхів через Верецький перевал. Назвою споруда зобов'язана частоколу (паланок), який був основною ланкою зовнішньої лінії оборони. З 1993 р. в приміщенні Мукачівського замку розташовується музей та картинна галерея.

 

Палац Шенборнів (м. Чинадієво)

 

Загадковий мисливський замок-палац графів Шенборнів розташований на околиці Чинадієво в 10 км від Мукачева. У 1728 році австрійський імператор Карл VI заповів архієпископу Л. Ф. Шенборну великий земельний наділ у районі Мукачевого. Графу сподобалися мальовничі урочища Берегвар і в 1890 р. він звів на місці старого дерев'яного мисливського будиночка чудовий кам'яний замок-палац . Натхненний романтичними видами французьких замків, Л. Ф. Шенборн вирішив побудувати свій палац у стилі ренесанс з елементами неоготики. На відпочинок і полювання в угіддях Шенборнів щоосені з'їжджалася знатні зі всієї Європи. Нині будівля палацу є одним з корпусів клінічного санаторію «Карпати», де лікують серцево-судинні захворювання.

 

Костел Святого Станіслава (м. Чортків)

 

Костел Святого мученика Станіслава у Чорткові був зведений на початку XX ст. в неоготичному стилі за проектом архієпископа Я. Сас-Зубжицького. Спочатку костел був частиною оборонного комплексу домініканського монастиря, оточеного стінами та вежами з бійницями, однак перед Першою світовою війною зазнав значних змін. Домініканський костел у Чорткові є найкрасивішим неоготичною спорудою в Україні. Нижня частина собору повністю виконана з каменю, а верхня - з червоної цегли. Під час радянської влади в костелі Святого Станіслава не проходили служби, він був закритий. Лише в 1989 році, коли його повернули доминиканцам, костел знову став діючим.

 

Чернівецький університет (м. Чернівці)

 

Колишня резиденція православних митрополитів Далмації та Буковини є головною визначною пам'яткою міста Чернівці, який називають маленьким Віднем. Головний архітектор університету - чеська зодчий Йосип Главка, випускник віденської академії красних мистецтв. Робота над архітектурним шедевром тривала довгих 18 років з 1863 року. Резиденція митрополитів вражає своєю зовнішньою витонченістю і багатством оформлення; в єдине ціле переплітаються готичні, візантійські та інші східні мотиви.Три корпуси будівлі утворюють просторий внутрішній двір, який від вулиці відгороджують монументальні ворота. Зараз, в будівлі розміщений головний корпус Чернівецького університету, а поруч знаходиться мальовничий парк з бюстом І. Главки. З 2011 року територія університету визнана світовою спадщиною ЮНЕСКО.

 

Кам'янець-Подільська фортеця (м. Кам'янець-Подільський)

 

Древня фортеця Кам'янець-Подільського є найвидатнішим пам'ятником фортифікаційного мистецтва України. На самому початку свого існування замок був резиденцією феодалів Коріатовичів. Стара фортеця складається з одинадцяти веж, з'єднаних оборонними стінами, за якими розташовані казарми і облоговий колодязь. Фортеця не раз піддавалася облозі з боку турецьких ханів і султанів, але тільки козаки Петра Дорошенка змогли взяти її штурмом в 1672 році. Нині в Кам'янець-Подільську проводять екскурсії, при чому навіть у нічний час. У східному бастіоні знаходиться експозиція легкої метальної зброї. Під стінами старої фортеці часто проводять фестивалі й історичні реконструкції.

 

Хотинський замок (м. Хотин)

 

Хотинський замок - один з найбільш чудових середньовічних пам'яток Буковини, та й України в цілому. Замок був зведений в XIII ст. за наказом князя Данила Галицького на місці старих укріплень. За часів правління Данила Галицького цитадель відігравала важливу роль: була форпостом всього Придністров'я. У 1621 році під стінами Хотинської фортеці відбулася знаменита битва, в якій польсько-українські війська вщент розгромили незламну 150-тисячну турецьку армію. Фортеця втратила значення як військовий об'єкт після Кримської Війни, проте дуже добре збереглася. Цим і скористалися кінорежисери, використовуючи замок для декорацій історичних фільмів таких як «Тарас Бульба». До тисячоліття фортеці була проведена реставрація, а в казармі відкрита музейна експозиція.

 

Софіївська площа (м. Київ)

 

Софіївська площа - одна з головних і найкрасивіших площ Києва. Якщо Майдан Незалежності - політичний центр, то Софіївська площа - духовне і культурне серце столиці України. Площа одержала свою назву завдяки Софіївському собору, який був побудований в 1037 році за наказом Ярослава Мудрого. На сьогоднішній день Софія Київська - це не релігійний храм, а музей-заповідник. За часів Київської Русі на площі збиралося народне  віче, для вирішення державних питань. У центрі Софіївської площі височіє пам'ятник народному герою України - гетьману Богдану Хмельницькому. Великою популярністю площа так само зобов'язана близькості багатьох пам'яток, таких як Михайлівський Золотоверхий собор, Андріївський узвіз, Золоті Ворота та ін.

 

Благовіщенський храм (м. Харків)

 

Собор Благовіщення Пресвятої Богородиці являє собою грандіозний архітектурний ансамбль, побудований в ново-візантійському стилі. Храм був зведений в 1901 році на місці дерев'яної церковки біля річки Лопань. Кошти на споруду такого грандіозного собору збирали всі, починаючи від простих прихожан і закінчуючи купцями і місцевою знаттю. Головний архітектор Благовіщенського храму - М. Ловцов. Йому вдалося створити справжній шедевр з «смугастою» кладкою і 75-метровою дзвіницею; московський майстер Василь Орлов доповнив витонченість храму іконостасом з білого мармуру. За легендою, з вершини собору через урагани і пожежі тричі падав хрест.

 

Запорізька Січ (м. Запоріжжя)

 

Запорізька Січ на острові Хортиця - це історико-культурний комплекс, що представляє із себе реконструкцію козацької дерев'яної фортеці XVI-XVIII ст. Назва «Січ» пішло від укріплень частоколу «засека». У минулому острів Хортиця мав важливе стратегічне значення: був опорним пунктом на шляху татарських набігів, до того ж польський вплив був тут найменшим. Саме з цього острів був обраний військово-політичним центром для створення столиці козацьких земель. Дмитро Вишневецький є засновником Січі, він першим побудував замок на острові Мала Хортиця. Ліквідувала ж козацьку столицю в 1775 році російська імператриця Катерина II. У 2009 році відбулося відкриття реконструйованої зменшеної копії козацької фортеці.

 

Білгород-Дністровська фортеця (м. Білгород-Дністровський)

 

На березі Дністровського лиману височить величезна середньовічна фортеця «Акерман», яка була побудована на місці грецької колонії - міста Тир. Тут і понині ведуть археологічні розкопки античного міста. Час побудови фортеці відносять до генуезького періоду XIII-XIV ст. До наших днів Аккерман зберігся у напівзруйнованому стані: з 34 веж збереглося лише 26, однак стіни залишаються всеж неприступними (5 метрів у висоту). Якийсь період часу цитадель знаходилася в руках турків, проте з часом донські козаки її все ж відбили. В даний час укріплений комплекс Аккерман перетворений на історико-архітектурний заповідник. На його території проводять фестивалі й історичні реконструкції.

 

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Українська архітектура: традиції і сучасність".