Вивчаєш мови – пізнаєш світ

Щорічно в останній день вересня святкується День перекладача – професійне свято всіх тих, хто володіє цією дуже популярною спеціальністю.

Сам по собі День перекладача – досить молоде свято. Адже його почали святкувати лише з 1991 року.

Тоді Міжнародна федерація, яка об’єднує в собі більше ста асоціацій товмачів з усього світу, відзначила його як Міжнародний день перекладача.

Ця професія з давніх пір вважається однією з найбільш затребуваних і шанованих. Ніхто точно не знає, де і коли з’явилися перші перекладачі. Деякі вважають, що вони, судячи з біблійним історіям, з’явилися тоді, коли сильно розгніваний бог вирішив зруйнувати Вавилонську вежу, яку люди, бундючився, вирішили побудувати до неба. Саме тоді бог позбавив людство можливості єдиного спілкування. І люди, які відразу перестали один одного розуміти, розсварилися і розійшлися по всьому світу.

День перекладача призначений на 30 вересня зовсім не випадково: в 420 році в цей день помер покровитель земних перекладачів, один з латинських отців Святої Церкви – Ієронім. Святий отець, як визнає світова спільнота, вніс незаперечний внесок у розвиток перекладу як науки.

Саме він – видатний геній свого часу, історик, письменник, першим на латинську мову переклав Біблію – Вульгата.

Цікава доля цієї людини: він весь час подорожував, здійснював паломництва на Святу Землю, кілька років прожив відлюдником в пустелі Халкіда, вивчаючи серед «скорпіонів і диких звірів» халдейський і єврейський мови. Як говорив сам Ієронім, він не раз чув труби, що передвіщають Страшний Суд.

Серед істориків є думка про те, що перші перекладачі з’явилися в Єгипті. Їх існування зафіксовано документально. Відомо, що Стародавній Єгипет завжди був великим державою, яка славиться не тільки своїми військовими походами, а й лікарями, філософами, мореплавцями і т.д. Інформацію єгиптяни черпали звідусіль, збираючи її в різних землях, у різних народів. І цілком логічно, що все це було б просто марним заняттям, якби в Єгипті не було б талановитих людей – перекладачів, які могли грамотно перекласти будь цінний манускрипт на свою рідну мову.

Велика була роль перекладачів і в Стародавній Греції, що мала у свій час досить активний торговельний обмін з східними державами. Завдяки грекам світ зміг побачити багато видань Біблії, адже значна частина Старого Завіту змогла зберегтися тільки в їх перекладах.

У Древній Русі перекладачі називалися товмачами. Спочатку їх покликанням була допомога іноземцям, які купували товари на ярмарку. А потім, вже з часів правління Петра, в штат наказу, що відповідає за відносини між державами, вони були введені як ті, хто вміє грамотно тлумачити – так, щоб іншим було зрозуміло.

 

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Вивчаєш мови – пізнаєш світ".

Право на щастя

День усиновлення - це свято, яке щороку припадає на 30 вересня та співпадає із днем християнського свята Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Враховуючи суспільну значимість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї, усиновлення в нинішніх реаліях є прикладом відродження справжніх родинних цінностей та збереження сім’ї, як однієї з головних основ моральності сус-пільства, прикладом громадянського подвигу, взірцем християнського милосердя і любові до ближнього.

Усиновлення - це важливий та відповідальний крок, який потребує християнських чеснот - віри, надії, любові та мудрості.

День усиновлення був заснований третім президентом України Віктором Андрійовичем Ющенком. Завдання свята — звернути увагу жителів України на суспільну значущість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім’ї, а також сприяти підтримці і розвитку національного усиновлення. Про заснування свята було оголошено на Всеукраїнському форумі усиновлювачів, що відбувався 27 листопада 2008 року в Києві.

Це свято присвячено всім людям, які вирішили прийняти в свої сім’ї дітей, які втратили свої сім’ї за різних обставин, подарувати їм свою турботу і любов.

 

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Право на щастя".

Всеукраїнський день бібліотек

Бібліотека завжди була і залишається храмом знань, берегинею друкованих творів — культурних та духовних надбань людства, а її служителі, бібліотекарі, — вірними провідниками у світ літературної спадщини поколінь.

Неможливо переоцінити роль книгозбірень у забезпеченні нерозривного зв’язку минулого і сьогодення, в збагаченні інтелектуального потенціалу суспільства.

Сьогодні бібліотечна справа знаходиться на шляху активного впровадження новітніх технологій, пошуку нових форм спілкування з читачами. Зрушення, котрі відбуваються нині на цьому поприщі, стали можливими завдяки високому професіоналізму, відданості справі та ентузіазму сотень працівників бібліотек.

 

  

 

З нагоди свята в університеті було організовано виставку меморіальних книгозбірень та рідкісних видань бібліотеки. А також продемонстровано презентацію про нашу бібліотеку.

Ми щиро вітаємо всіх з таким чудовим святом і вдячні за численні поздоровлення!

 

Книжкові колекції відомих українських учених та письменників у фондах наукової бібліотеки університету

28 вересня із нагоди Всеукраїнського дня бібліотек студенти першокурсники філологічного факультету прослухали бесіду «Книжкові колекції відомих українських учених та письменників у фондах наукової бібліотеки університету», яку прочитала заступник директора бібліотеки з науково-методичної роботи В.В. Орєхова.
Наукова бібліотека Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка понад століття є невичерпним джерелом знань і скарбницею мудрості для науковців і студентів вишу.

 
Розпочала своє існування із відкриттям Полтавського учительського інституту 1914 року. Нині бібліотека є навчальним, науковим, культурно-просвітницьким та інформаційно-комунікаційним центром. Функціонують 5 абонементів та 4 спеціалізовані читальні зали. Сформовано універсальний фонд понад 600 000 примірників як на традиційних паперових і електронних носіях інформації.

Особливою гордістю є фонд рідкісних і цінних видань (понад 12000 документів пам’яток книжкової культури), який ввібрав у себе книжкові зібрання відомих постатей української науки і культури. Це власні книгозбірні: історика П. В. Голубовського, славіста М. А. Жовтобрюха, письменника Панаса Мирного, колекція “Шевченкіана” літературознавця П. П. Ротача, академіка В. О. Пащенка, приватна колекція доктора порівняльної філології І. Гуріна (США), професолра М. І. Степаненка. Нині цей почесний ряд доповнила колекцією українського літературознавця, доктора філологічних наук, член-кореспондента НАН України Сивоконя Григорія Матвійовича. У колекціях містяться унікальні, раритетні видання, які – гордість не лише бібліотеки та університету, а й усього Полтавського краю.

 
Під час бесіди студенти мали змогу ознайомитися з рідкісними та цінними виданнями, які знаходяться у цих книгозбірнях.

Видатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - І. Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.
За двадцять років творчої діяльності І. Карпенко-Карий написав близько двох десятків п'єс різних жанрів. Серед них - побутові драми з життя села, гостросатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Його п'єси засвідчили дальший розвиток української класичної драматургії.
І. Франко писав про І. Карпенка-Карого: "Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто .знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література".
Поряд з п'єсами М. Кропивницького і М. Старицького драматичні твори І. Карпенка-Карого стали основою репертуару українського реалістичного театру, що дав таких визначних м.айстрів сцени, як М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовська, Г. Затиркевич-Карпинська, Л. Ліницька та інші, театру, що здобув широку славу не тільки на Україні, а й далеко за її межами і посів помітне місце в історії культури нашого народу.
До 170-річчя від дня народження Івана Карпенко-Карого бібліотека підготувала тематичний список "Титан українського театру".
Запрошуємо до художнього абонементу переглянути книжкову виставку "Гордість української драматургії".

Бабин Яр - трагедія народу України

Бабин Яр – це всесвітньо відоме місце трагедії, що стала символом Голокосту, найбільший інтернаціональний цвинтар в Україні. Тут в роки фашистської окупації України було розстріляно понад 100 тисяч мирних радянських громадян, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, членів ОУН, психічнохворих та ін.

Бабин Яр – історична місцевість, що являє мережу глибоких ярів завдовжки 2,5 км, які простяглися в напрямку Куренівки – до Кирилівської церкви, оточені з одного боку пустирем і урочищем, з другого – Лук’янівським цвинтарем. Перша згадка — у 1401 р., коли володарка цієї землі жінка-шинкарка (баба) продала її Домініканському монастирю. У XV—XVII ст. згадується також як урочище Бісова баба чи Шалена баба.

У перші дні нацистської окупації Києва у місті розпочалися масові розстріли радянських військовополонених і мирних громадян. 22 вересня 1941 р. першими жертвами страт у Бабиному Яру стали військовополонені Червоної армії. За німецькими звітами, 29-30 вересня 1941 р. тут було розстріляно майже 34 тис. жителів Києва єврейської національності. В розстрілах брали участь зондеркоманда 4-А каральної оперативної групи “С”, два батальйони охоронного полку “Південь”. За даними Надзвичайної державної комісії з встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала в 1943-1944, впродовж 778 днів окупації в Бабиному Яру загалом було знищено понад 100 тис. українців, євреїв, росіян, циган та представників інших національностей.

Серед страчених – військовополонені, моряки Дніпровської військової флотилії, члени комуністичного і націоналістичного підпілля, партизани, в’язні Сирецького нацистського концтабору, заручники. У серпні-вересні 1943 р. напередодні визволення Києва радянськими військами нацисти зробили спробу сховати сліди своїх злодіянь. Було знищено в’язнів Сирецького концтабору, викопано і спалено у печах десятки тисяч трупів з Бабиного Яру. У ніч на 29 вересня 1943 р. команда в’язнів, зайнята на цих роботах, здійснила масову втечу, але врятуватися вдалося лише 15 особам. Відомі факти рятування киянами від загибелі людей єврейської національності. 248 з них удостоєні почесного звання “Праведник Бабиного Яру”, встановленого Єврейською радою України та фондом “Пам’ять Бабиного Яру” при ньому.

На території пам’ятного місця споруджено пам’ятник загиблим у Бабиному Яру в 1941-1943; пам’ятні знаки загиблим членам ОУН, страченим у Бабиному Яру євреям, розстріляним тут дітям. У 1990-х рр. насаджено Алею праведників.

Бібліотека підготувала книжкову виставку "Бабин Яр - трагедія народу України".

Туризм – це здорово

Туризм є одним з найпопулярніших видів відпочинку. Подорожуючи люди пізнають світ – історію, культуру, звичаї своєї Батьківщини та інших країн. А отже, не лише відпочивають, а й збагачуються духовно. Указом Президента від 21 вересня 1998 року було встановлено, що 27 вересня в Україні щорічно відзначатиметься День туризму.
Україна надзвичайно багата своєю історією, автентичною культурою, мальовничими куточками. Морське узбережжя, широкі степи, гори, ліси – різноманіття її пейзажів вражає. Унікальні природні ресурси забезпечують відпочинок на будь-які смаки – від сонячних пляжів
Криму до лижних курортів Карпат.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Туризм – це здорово".

Творча зустріч з Марією Бойко

Сьогодні в читальній залі №2 відбулася цікава зустріч з Марією Бойко - відомою поетесою, журналісткою, заслуженим діячем мистецтв України.

 

Так пише Марія про себе: "Моя поезія - це мова мого оточення. Ми - ніби система сполучених посудин. Душа радіє й тужить, але не в загальному сенсі, а разом з маленьким світом моїх друзів і недругів. Не треба бути втаємниченим, щоб зрозуміти - в моїх рядках щоденна сповідь. Боже, поможи тому, хто обере собі таку долю! Але вибору у поетів просто немає… До джерела поезії приходять не за визнанням чи вшануванням, а тільки ті, хто без неї гине від невтамованої спраги. Загубивши цю стежку, я втрачу себе, свою особистість. Можна мовчати роками, майже втрачати саму віру в поезію і її можливості, але зректися цього неможливо".

Величезне спасибі пані Марії за тепле спілкування та душевну лірику.