Допоможи собі сам

Всесвітній день цивільної оборони — всесвітній день цивільної оборони відзначається 1 березня з метою пропаганди знань про цивільну оборону і підняття престижу національних рятувальних служб.

В 1931 році з ініціативи декількох держав французький генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижі „Асоціацію Женевських зон” – „зон безпеки” для створення шляхом двосторонніх і багатосторонніх угод локальних зон безпеки в усіх країнах, яка потім була перетворена на Міжнародну організацію цивільної оборони (МОЦО). В 1972 році МОЦО отримала статус міжурядової організації. Зараз в МОЦО входять 50 країн, ще вісім держав мають статус спостерігача. Участь України в МОЦО в якості спостерігача оформлена згідно з дорученням Прем'єр-міністра України від 25.07.1998 р.

День 1 березня був обраний не випадково. Саме в цей день набрав чинності устав МОЦО, який схвалили 18 держав.

Серед напрямків діяльності МОЦО слід виділити такі: підготовка національних кадрів в галузі управління в період надзвичайних ситуацій; надання технічної допомоги державам у створенні і покращенні систем попередження НС і захисту населення; пропаганда досвіду і знань з ЦО і питанням управління в період НС. Підготовка спеціалістів проводиться в Навчальному центрі в Швейцарії.

Розповсюдження світового досвіду з ЦО здійснюється через центр документації МОЦО та журнал „Цивільна оборона”, що видається чотирма мовами.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Допоможи собі сам".

Іван Липа – прозаїк новітньої школи

Ли́па Іва́н Левкович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик, * 24 лютого 1865, Керч — † 13 листопада 1923, Винники біля Львова) — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.
Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919).
Ім`я Івана Липи залишається на наш час майже невідомим як в історії України, так в літературі і культурі. Хоча у свою добу він був видатним громадським діячем, письменником і лікарем. Іван Липа залишив по собі великий творчій доробок, у який входять казки, притчі, повісті, вірші. Багато творів, на жаль, залишаються ненадрукованими і на сьогоднішній день, бо на початку ХХ століття заборонялося друкувати українською мовою. Залишалась невеличка купка періодичних видань, таких, як «Зоря», «Правда», «Літературно-Науковий Вісник», «Досвітні огні», альманах «За красою», в яких вміщено незначну кількість поетичних і прозових творів Івана Липи.
Його творчість має величезне значення у розвитку української літератури і культури.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Іван Липа – прозаїк новітньої школи".

Великий геній гармонії

22 лютого виповнюється 205 років з дня народження геніального композитора Фредеріка Шопена.

Шопен (Chopin) Фридерік (повн. Фридерік Францишек (у французькому варіанті Фредерік Франсуа) (22 лютого або 1 березня 1810, Желязова Воля, Польща - 17 жовтня 1849, Париж), польський композитор і піаніст.

Музиці Шопена властиві ліризм, тонкість у передачі різних настроїв; його твори відрізняються широтою національно-фольклорних і жанрових зв'язків. Шопен по-новому витлумачив багато жанрів: відродив на романтичній основі прелюдію, створив фортепіанну баладу, опоетизував і драматизував танці - мазурку, полонез, вальс; перетворив скерцо в самостійний добуток. Збагатив гармонію й фортепіанну фактуру; сполучив класичність форми з мелодійним багатством і фантазією.

Його заслуги: 2 концерти (1829, 1830), 3 сонати (1828-1844), фантазія (1841), 4 балади (1835-1842), 4 скерцо (1832-1842), експромти, ноктюрни, етюди й інші добутки для фортепіано; пісні. У його фортепіанному виконанні глибина й щирість почуттів сполучалися з добірністю, технічною досконалістю.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Великий геній гармонії".

Міжнародний День рідної мови

Міжнародний день рідної мови відзначають 21 лютого. Це відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію.

Сучасний цивілізований світ намагається сповідувати засади гуманності й справедливості, відкидає (принаймні декларативно) принцип "права сильного". Визнання міжнародною спільнотою необхідності захистити розмаїття культур планети, найважливішим компонентом яких є мова, - один із кроків у цьому напрямі.

За оцінками фахівців, із 6700 нині існуючих мов більшість перебуває під загрозою зникнення, близько півтори тисячі - можуть щезнути в найближче десятиріччя. Аби запобігти цьому, за пропозицією держав-членів ЮНЕСКО, Генеральна конференція організації у 1999 р. проголосила Міжнародний день рідної мови, який уперше святкували 21 лютого 2000 року у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Головним напрямом Дня є привернення уваги світової громадськості до збереження і розвитку світового лінгвістичного розмаїття, а також зміцнення ролі рідної мови, як важливого чинника культурної самобутності.

Міжнародний день рідної мови, прийнятий на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня - 17 листопада 1999 року в Парижі.

21 лютого оголошено ООН Міжнародним Днем рідної мови

Історія свята має трагічний початок. Дату 21 лютого вибрано тому, що саме цього дня 1952 року загинули п'ятеро студентів, які брали участь у демонстрації за надання рідній їм бенгальській статусу державної в тодішньому Пакистані, частина якого пізніше стала незалежною державою Бангладеш.

На жаль, українці також мають трагічні паралелі зі своєї історії. Про подвиг Олекси Гірника, який двадцять вісім років тому вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка у Каневі, не знають багато наших співвітчизників. Як Ісус Христос, він сам піднявся на свою Голгофу. Що відчувала ця людина, коли востаннє кинула погляд на пам'ятник великому Кобзареві, на засніжені кручі, вкритий кригою Славутич-Дніпро? Болем смутку стисло серце, але не зникла від того рішучість на увесь світ крикнути: "Люди-людоньки, що ж ви коїте з Україною!". У розкиданих на Чернечій горі листівках Олекса Гірник написав, що в такий спосіб протестує проти політики ліквідації української нації шляхом нищення української мови та українського національного духу.

Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського існування, це те, що живе в наших серцях, - наша сутність, первозміст нашого буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію.

Сучасний німецький дослідник Г.Гарман наводить точну цифру мов на Землі - 6417, тільки 300 з них представлено більше 1 млн. носіїв; більше половини мають декілька тисяч носіїв, майже 2000 - менше однієї тисячі. Українську визнають рідною близько 50 млн. мешканців планети.

Українська мова - відноситься до слов'янських мов (східнослов’янської групи), що входять в індоєвропейську сім’ю мов. Писемність - на основі кирилиці. Формування мови можна віднести до XII-XIV століть. Українською мовою також говорять у Росії, Польщі (близько 1 500 000 чол.), Канаді, Словаччині (близько 100 000 чол.), Білорусі.

Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи попереджають, що в XXI столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшенна втрата для людства, бо кожна мова - це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу. Справа в тому, що 95% тих шести тисяч мов охоплюють дуже малу частину світового населення. За даними ЮНЕСКО, ними розмовляють всього 4% людства. Цей день був установлений, щоб сприяти визнанню й використанню саме рідної, особливо це стосується мов національних меншин.

Дейвид Кристал, один із світових експертів з питань мов, автор книги "Мовна смерть" вважає, що мовна різноманітність - це унікальна річ, і втрата кожної мови збіднює наш світ. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову , ми втрачаємо унікальне бачення світу.

Для виживання мови необхідно, щоб нею говорило щонайменше 100 000 чоловік. У всі часи мови зароджувалися, існували, потім вимирали, іноді навіть не залишивши сліду. Але ніколи раніше вони не зникали настільки швидко. Об'єднання племен у державу досягалося на шкоду мовам. Для єдності країни було необхідно примусити людей говорити однією мовою.

З виникненням нових технологій національним меншинам стало ще важче домогтися визнання їхніх мов. Мова, не представлена в Інтернеті, більше не існує для сучасного світу. Отже, 81% сторінок в Інтернеті опубліковано англійською. Далі, з великим відставанням, ідуть німецька і японська мови, кожна по 2%, потім французька, іспанська і скандинавські мови, кожна по 1%. Решта всіх мов разом узяті навряд чи становлять 8% веб-сторінок.

За ініціативою <B@bel> ЮНЕСКО створило портал, який дозволяє національним меншинам, що перебувають у несприятливих умовах, дістати доступ до освіти й знань людства. ЮНЕСКО надає допомогу країнам, які хочуть зберегти своє культурне різноманіття, забезпечуючи якісне навчання мов національних меншин. Програма MOSTYLE="працює над заняттями, покликаними сприяти рівності між різними етнічними групами. Вона прагне запобігати й вирішувати етнічні конфлікти.

Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою.

Навіть притому, що глибоко проникнути в культуру іншої мови дуже важко, знання мов розширює наш кругозір і відкриває перед нами багатообразний світ. Знайомство з носіями інших мов дає можливість дізнатися про наші відмінності, здатне розсіяти страхи перед світом і зробити мислення вільнішим.

Якщо ми користуємося лише однією мовою, частина нашого мозку розвивається менше, наші творчі здібності багато що втрачають. Існує близько 300 слів, які у всіх мовах мають таке саме значення: я, ти, ми, хто, що, немає, все, один, два, великий, довгий, маленький, жінка, чоловік, є, бачити, чути, сонце, місяць і т.д.

Але якщо ми візьмемо інші слова, наприклад, слово терпіння китайською (жень), то воно також позначає терпимість, терплячість...

Якщо французькою je t'aime (я тебе люблю) можна сказати подрузі, дитині, коханому, то це немислимо для інших мов, наприклад, для англійської або італійської, в яких існують різні слова для позначення поняття любити.

Ще один приклад. В Індії близько 1600 мов і діалектів, ситуація дуже складна. Конституція гарантує всім громадянам право зберегти їхні мови. На ділі ж існує мовна ієрархія. Малі можуть зникнути, будучи заміненими англійською, яка сприймається як нейтральна мова, символ сучасності і гарного соціального положення

Мови, як люди - у кожної своя доля... Народжуються, формуються, живуть та... помирають. Є навіть вираз: "мертва мова". Протягом усієї історії людства багато з них "пішли" з життя. Ще кажуть: "Мова - душа народу". А хто знає, де витають душі мертвих мов? Невідомо. Але хочеться вірити: їхня смерть не була марною. Зрештою, багато з тих мов, що вийшли з ужитку й котрі називають мертвими, - не щезли, Вони залишили свій слід в історії, запліднивши інші мови, дали потомство, Це й латина, від якої походять потужні іспанська, французька, італійська, португальська. І стародавні арамейська та койне - ними написана Біблія - книга, яка сформувала обличчя нинішнього світу.

За останні три століття темпи зникнення мов зросли. Особливо це характерно для американського континенту та Австралії. Нещодавно ЮНЕСКО видала Атлас мов, який дає можливість побачити "гарячі точки планети", де мовне розмаїття перебуває під загрозою. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати 30 % дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності. І вже ніколи не зможуть вони відчути себе приналежними до неповторної спільноти. Найбільш благополучними є архіпелаг Папуа - Нова Гвінея. Він нараховує не менше 820 мов і головне - всі вони активно використовуються.

В Європі під загрозою зникнення перебуває близько п'ятдесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов корінних народів Сибіру. У деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тис. корінних мешканців острова 40 тис. забули рідну мову.

Знаємо з історії та й сучасного досвіду, що мови дуже часто стають заручниками й навіть жертвами політичних інтересів держав та протистояння націй. Мови використовують як політичний інструмент, як засіб поневолення народів, вони є чинником культурної експансії, що стає елементом боротьби за територію і сфери впливу. В самій тільки Південній Америці, внаслідок колонізації в XVII-XX ст. зникло 1400 мов, у Північній Америці "цивілізаційні процеси" обернулися знищенням у XVIII ст. 170 мов, в Австралії - в XIX-XX ст. щезло 375 мов.

Україна, в тому числі її мова, витримала жорстокі випробування. Це і зневажання її польською владою, намагання російського царизму перетворити на "наречие", валуєвський та Ємський укази про її заборону, прагнення за радянських часів знищити, під приводом створення "единого общенационального языка" (у СРСР за сімдесят років загинуло 70 мов. Не раз українською забороняли сповідувати віру і вчити у школах дітей - друкувати Святе Письмо і видавати шкільні підручники. Та мова наша зберегла свою неповторну красу й милозвучність.

Як свідчать літописні джерела, усна мова праукраїнців сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За останніми даними лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX ст. Процес унормування загальнонародної української мови переважна більшість учених відносить до XIII-XIV ст. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (X-XIII ст.), українсько-білоруської мови (XIV-XV ст.), слов'яно-руської (слов'яноукраїнської), староукраїнської ("простої «мови»"), церковнослов'янської (XIV-XVII ст.). Інтенсивне формування мови етносу України дослідники відносять до другої половини XVIII-XIX ст.

Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох - від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.

Лексично багата й витончена українська мова досконало передає найтонші смислові нюанси у творах Гомера й Овідія, Сервантеса й Шекспіра, Пушкіна й Міцкевича. У нас вийшли "Іліада" й "Одіссея", твори Горація й "Метаморфози" Овідія. Повне зібрання творів У.Шекспіра - знак зрілості будь-якої мови, не кажучи вже про цілі бібліотеки перекладної літератури, які залишили нам Максим Рильський, Василь Мисик, Микола Бажан і чудотворець нашої мови Микола Лукаш. Сьогодні важко знайти у світовій літературі видатну поему чи видатний роман, які не мали б українського відтворення.

Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує хвилями народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це означає, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова - не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має все, у тому числі й політичне право жити й розвиватися.

Незважаючи на те, що українська мова, як державна, вперше отримала статус з прийняттям 28 жовтня 1989 року Закону України "Про мови в Українській РСР", тільки із здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Цьому сприяло конституційне закріплення державності української мови та здійснення низки урядових заходів, спрямованих на піднесення ролі та авторитету української мови в суспільному житті країни. Стаття 10 Конституції України засвідчує: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. № 10/99 українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами влади та місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, що визначаються законом. Згідно зі статтями 12 і 23 Конституції України держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави і не є громадянами України, а кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості

Правову основу мовного законодавства України складають Конституція України, закони України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про видавничу справу" тощо. Таким чином, законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці й узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами.

Здавалося б, можна з полегшенням зітхнути: ми вистояли, перемогла історична справедливість, здійснились віковічні прагнення народу. На жаль, за історією тягнеться шлейф у наше сьогодення. Історія повторюється з деякими лише змінами, і нинішні мовні баталії, перейшовши на новий рівень, набувають нових форм, часто не менш потворних. Незважаючи на законодавче закріплення, за українською мовою статусу державної, відбувається процес звуження її застосування, що спричиняє соціальну напругу у суспільстві, породжує сепаратистські настрої, суперечить інтересам національної безпеки України та ставить під загрозу її суверенітет і державне самовизначення. Статус української мови, як державної, є формальним: вона досі не посіла належного місця у сферах культури, освіти й науки. Активізувалися ті, хто давно ратує за двомовність, маскуючись терміном "офіційна мова". Насправді ж визначення "державна" й "офіційна" - ідентичні.

Тим часом наука дає недвозначні факти й оцінки чинної в Україні мовно - культурної ситуації. За результатами Всеукраїнського перепису населення (2002), українців - 37,5 млн. або майже 78 % від кількості всього населення. 67,5% українських громадян назвали українську своєю рідною. А за результатами Всеукраїнського опитування, проведеного на початку 2004 року Фондом "Демократичні ініціативи" і Центром "Социс", 56 % респондентів розмовляють удома переважно українською. Наявність меншої кількості тих, хто спілкується українською, порівняно з тими, хто визнає її рідною, етнопсихологи пояснюють передусім силою звички, яка лишилася у багатьох ще з радянських часів. Та за будь-яких обставин 2/3 громадян України ставлять українську мову у коло своїх чільних життєвих цінностей - адже саме це, на думку науковців, і визначає поняття "рідна мова".

Більшість європейських націй пройшли шлях утвердження своєї ідентичності у XVIII або XIX ст.; українцям незрівнянно важче торувати цей шлях на початку XXI ст. у безмежному просторі глобальних викликів. Компасом на шляху до самоствердження має бути національне усвідомлення. Однак піднесення громадянського, державницького духу, всебічний моральний розвиток особистості можливі лише у високодуховному середовищі, за межами насильства, зневаги, асиміляції.

Досягненню порозуміння, злагоди, об'єднання суспільства, ідентифікації української людності, розбудові та утвердженню української України покликана слугувати національна мова. З цією метою, наприкінці 2004 р., створена міжнародна громадська організація "Конгрес захисту української мови". Нині вона нараховує 5 тис. небайдужих до долі рідної мови людей. До складу Конгресу входять і колективні члени: школи, бізнесові структури, вищі навчальні заклади. Сьогодні представництва Конгресу є майже в усіх областях України. Відділення "Конгресу захисту української мови" існують у США, Канаді, Росії, Литві. Головне статутне завдання цієї організації - зробити так, щоб єдиною державною мовою на території нашої країни була українська і жодних утисків щодо інших мов при цьому не повинно бути.

Пізнання світу через національне слово надзвичайно важливе. Це подібне генові. Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, в якій кожне покоління бере те, чого вимагає певна доба: самовираження, духовні цінності, моральну чистоту, перспективу.

Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам'ятаючи про першозначення її, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючи властивість. Античні мудреці казали: "Говори - і я тебе побачу". Якими побачить українців світ - залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. Хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього маємо засвітитися любов'ю до рідної мови. Їй потрібні вогонь нашої любові, наша духовна міць! Заснування міжнародною спільнотою свята рідної мови - це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно - зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій.

Запрошуємо до читальної зали №2 переглянути книжкову виставку "Душа народу бринить у слові".

Рівні права, рівні можливості

20 лютого — Всесвітній день соціальної справедливості. Це свято було встановлено для того, щоб звернути увагу всього людства на необхідність прагнення до соціальної справедливості.

Справедливість — це основа демократичного суспільства, яке забезпечує всім своїм членам рівні права і можливості. Соціальна справедливість декларує повагу до кожної людини, нації і держави.

Поява даного свята пов'язана з рішенням Генеральної асамблеї ООН, яка 26 листопада 2007 року оголосила про початок його святкування. 20 лютого було невипадково вибрано, оскільки в цей день в 1999 року відбулася міжнародна зустріч у Копенгагені, на якій представники багатьох держав визначили основні принципи розвитку суспільства, серед яких особливе місце займає соціальна справедливість.

Всесвітній день соціальної справедливості сприймають як один з інструментів досягнення соціального діалогу для формування справедливо влаштованого суспільства.

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Рівні права, рівні можливості".

Творча зустріч з Василем Шклярем

Сьогодні до Полтавського національного університету імені В. Г. Короленка завітав один із найвідоміших сучасних українських письменників Василь Шкляр – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників, володар гран-прі конкурсу «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», Ліги українських меценатів «Ярославів Вал», автор бестселерів «Ключ», «Елементал», «Кров Кажана», «Чорний ворон (Залишенець)», «Маруся».

Актова зала університету була вщент заповнена поціновувачами творчості Василя Миколайовича. Письменник розповів про свій останній роман "Маруся", провів паралелі між минулим і сьогоденням та відповів на запитання. Зустріч закінчилася автограф-сесією.

Бібліотека висловлює щиру вдячність Василю Шкляру за подаровану книгу "Маруся".

До ПНПУ завітає Василь Шкляр

Всесвітній день комп'ютерника

14 лютого - День Закоханих просто і закоханих в комп'ютерну техніку, робототехніку теж, адже в цей день відзначається неофіційний, але відомий в професійному світі День комп'ютерника.

В далекому 1946 році, 14 лютого американці змогли запустити перший повноцінний комп'ютер - проект називався ENIAC, що можна перевести як Електронний числовий інтегратор і обчислювач. Як водиться, створювався цей монстр від обчислювальної техніки за рахунок військових і для вирішення їхніх специфічних завдань.

Історія виникнення комп'ютерної техніки сповнена туманних відомостей і вільних трактувань. Хтось стверджує, що першим обчислювальним пристроєм був давньогрецький абак, сюди ж відносять винахід логарифмічної лінійки і ще безлічі лічильних механізмів. Більшість же істориків комп'ютерної техніки згодні з тим, що найбільший внесок у розвиток лічильних механізмів вніс Чарльз Беббідж, англієць, що жив у ХІХ столітті. У його машині було присутньо багато з того, що застосовувалося в комп'ютерах і сьогодні.

Машина Беббіджа передбачала і таку собі мову програмування, клавіатуру і перфокарти для введення інформації і обчислювальний пристрій, і способи виведення результатів розрахунків. Побудувати цей шедевр комп'ютерної думки ХІХ не вдалося. Не було тоді відповідних технологій.

До моменту створення проекту ENIAC і математика і технології вже дозволяли створення справжнього комп'ютера. Були й прототипи. Наприклад, створений в 1941 році комплекс Z3 від німецького інженера Конрада Цузе. Він вмів зчитувати інформацію з перфострічки, проте, в ньому застосовувалися не електронні компоненти, а механічні реле. В американському ЕНІАК електронної начинки було вже предостатньо - основу становили 17468 вакуумні лампи, можна було нарахувати 7200 діодів на основі з кремнію, півтори тисячі різних реле. Обіймав комп'ютер величезну площу, споживав 150 кВт і важив приблизно 27 тонн.

Лише через декілька років вже з'явилися транзистори, здатні замінити ненадійні лампи, магнітна пам'ять, інтегральні мікросхеми. Але все ж ENIAC зіграв свою роль. Машина пропрацювала аж до 2 жовтня 1955 року. З її допомогою виконувалися розрахунки, що мали суто практичне застосування, навіть перший цифровий метеорологічний прогноз був розрахований на цьому пристрої.

Ну і чи треба говорити, що застосування двійкової системи числення в обчислювальній техніці теж дісталося нам від ENIAC.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "На шляху до цифрового Всесвіту".

Кохання панує над світом

День усіх закоханих традиційно відзначається 14 лютого. Це свято оповите багатьма таємницями починає свій відлік ще з ІІІ століття, у якому за легендою жив християнський священик Валентин й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію. Саме тому видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав стратити священика, що й сталося 14 лютого.

Оскільки День Валентина не передбачає чітких традиційних канонів святкування чи офіційних урочистостей, то це свято постає гарною нагодою перетворити звичний день у романтичну пригоду й подарувати коханій людині приємні враження та гарний настрій.

Запрошуємо переглянути книжкові виставки:

• науковий абонемент "Під знаком Купідона";

• читальна зала №1 "Любов – це життя і сила";

• читальна зала №4 "Кохання панує над світом".

Пам’яті Бориса Пастернака

Борис Леонідович Пастернак (10 лютого 1890, Москва — 30 травня 1960, Передєлкіно) — російський поет, прозаїк, перекладач, лауреат Нобелівської премії 1958 року. Майстер філософської та пейзажної лірики, Пастернак зробив значний внесок у розвиток поезії у 20 столітті.

Творчий спадок Пастернака належить до найкращих здобутків російської літератури XX ст. Як художня особистість він сформувався в атмосфері «срібного століття» російської поезії, успадкував її традиції і, примноживши їх, передав новому поетичному поколінню — «шістдесятникам», для яких став взірцем не лише творчої, а й високої моральної поведінки — людини, поета, особистості, котра не зламалась, не поступилася своїми принципами, не знівечила свій поетичний дар служінням на догоду правлячій ідеології.

Творчість Пастернака уособлює філософський напрям розвитку російської поезії XX ст. Його лірика звернута до кореневих проблем буття людини та світу, до складних зв'язків між усім сущим. Вона інтелектуально вишукана і непроста, заглиблена у роздуми і водночас схвильовано пристрасна і мелодійно розмірена.

Запрошуємо до абонементу художньої літератури переглянути книжкову виставку "Пам’яті Бориса Пастернака".

Відкриття Фотовиставки «День-2014

Сьогодні в Полтавському художньому музеї імені М. Ярошенка відбулося відкриття Фотовиставки «День-2014».

Фотовиставка «День-2014» проходить у рамках заходів «Дні «Дня» в Полтаві». Експозиція вміщує орієнтовно 200 світлин з-поміж переможців XVI Міжнародного Фотоконкурсу газети «День». Вони обрані з понад 2 тисяч фоторобіт, надісланих з усіх куточків України як фотографами-професіоналами, так і фотолюбителями в номінаціях «Події», «Особистості», «Український світ», «Життя як воно є», «Світ очима дітей» та в окремій номінації від міжнародної організації ПРООН «Будуємо нову країну разом».

Виставка «Дня» - це фотолітопис того, як і чим жила Україна минулий рік. А він став для всіх нас «концентратом викликів та випробувань»…

Звичайно, значна частина світлин присвячена подіям Революції Гідності на Майдані та війні на Сході країни. У фокусі – люди, які творять історію сьогодні. Втім, попри складні події, експозиція вміщує й фото, що надихають та несуть оптимізм. Адже без такого «щеплення оптимізмом» у нинішній ситуації ніяк не обійтися.

Традиційно усі відвідувачі виставки зможуть відчути себе членами журі, віддавши свій голос за найцікавішу, на їхній погляд, світлину. У день закриття виставки за результатами цього голосування буде оголошено володаря титулу глядацьких симпатій від Полтави.

На відкриття виставки завітали і співробітники нашої бібліотеки.

Виставка триватиме до 2 березня 2015 року, вхід вільний.

Іван Пулюй: геній, народжений Тернопіллям

Серед українських вчених, що сягнули вершин європейської і світової науки, одне з почесних місць належить Іванові Пулюєві. Своєю науковою і технічною діяльністю він заслужив широке міжнародне визнання.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові. В 1864 році він з відзнакою закінчив Тернопільську гімназію. Для продовження освіти вирушає до столиці Австро-Угорщини і за п'ять років опановує курс богослов'я, а згодом закінчує і філософський факультет Віденського Університету. Своїм творчим кредом у науці Іван Пулюй обирає дослідження фізичних процесів та явищ.

Здобувши у Відні звання доцента, вчений понад тридцять років (1884-1916) працював професором німецького Празького політехнічного інституту, займав посади декана фізичного факультету та ректора цього закладу.

Світова наукова громада знає професора Пулюя як визначного теоретика і експериментатора, автора багатьох неординарних наукових праць, оригінальних і цінних винаходів, загальновизнаного фахівця із спорудження електростанцій, висококваліфікованого спеціаліста із стародавніх мов.

Іван Пулюй стояв біля витоків одного із найвизначніших досягнень людства — відкриття «X»-променів, отримав перші високоякісні світлини з їх застосуванням. Всі експерименти з «X»-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Об'єктом його уваги були також проблеми молекулярної фізики, дослідження властивостей та природи катодних променів. Ним опубліковано десятки статей і брошур, всього понад 50 наукових праць.

Іван Пулюй — талановитий перекладач з оригіналів Біблії, Псалтиря, укладач молитовника. Широко відома його активна позиція щодо захисту прав українського народу, його політичних свобод, рідної мови, велика організаційна робота на культурно-просвітницькій ниві. Вчений створив фонд допомоги бідним українським студентам, що навчалися за кордоном, сприяв вирішенню проблем українських біженців під час Першої світової війни.

Помер видатний вчений та громадсько-культурний діяч Іван Пулюй 31 січня 1918 року у Празі, де і похований.

Відкриття і праці, залишені ним, вписані в історію світової науки. Нині його ім'я займає чільне місце у переліку славетних діячів вітчизняної науки та культури. У рік вшанування 150-ліття з дня народження Івана Пулюя у Тернополі, Гримайлові, Львові та Києві пройшли широко-масштабні заходи з нагоди цієї визначної дати. У нашому навчальному закладі відбулася Міжнародна науково-освітня конференція, було встановлено погруддя славетного вченого, яке відкрив його внук — австрійський професор Петро Пулюй.

Ім'я вченого світової слави Івана Пулюя назавжди повертається із забуття, як символ інтелектуальної могутності українського народу, як орієнтир майбутніх звершень нашої держави.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Іван Пулюй: геній, народжений Тернопіллям".