У часу немає сили проти книг

Бібліотекою проведено книжковий перегляд стародруків та рідкісних видань різними мовами "У часу немає сили проти книг", який присвячений міжнародному дню рідної мови.

Перегляд дуже зацікавив як викладачів так і студентів.

Запрошуємо на книжковий перегляд стародруків

Читай сучасне - українською

Сучасна українська література — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986). Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників.

Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, уживання суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті. Термін «сучасна українська література» часто скорочується як «сучукрліт» або «укрсучліт».

Відомі сучасні українські поети: Грицько Чубай, Олег Лишега, Віктор Неборак, Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Петро Мідянка, Іван Малкович, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Кость Москалець, Володимир Цибулько, Ігор Павлюк, Сергій Жадан, Галина Крук, Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Андрій Бондар, Остап Сливинський, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Павло Коробчук, Ірина Шувалова, Андрій Любка, Лесь Белей.

Провідні прозаїки: Валерій Шевчук, Володимир Діброва, Юрій Винничук, Юрій Ґудзь, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Покальчук, Галина Пагутяк, Юрій Іздрик, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Степан Процюк, Тарас Прохасько, Тимофій Гаврилів, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Анатолій Дністровий, Дзвінка Матіяш, Ірена Карпа, Таня Малярчук, Любко Дереш.

Серед есеїстів відомі передовсім Микола Рябчук, Віталій Жежера, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Махно, Олександр Бойченко, Юрко Прохасько, Анатолій Дністровий, Андрій Бондар.

Сучасні драматурги: Олександр Ірванець, Надія Симчич, Неда Неждана, Лесь Подерв'янський, Павло Ар'є, Анна Багряна, Олена Клименко, Олег Миколайчук-Низовець, Сергій Щученко, Артем Вишневський, Олександра Погребінська, Олекса Сліпець, Володимир Сердюк, Олександр Гаврош.

Абонемент художньої літератури підготував цікаву книжкову виставку "Читай сучасне - українською" яка презентує популярні твори сучасних українських письменників.

Педагог, який прагнув порятунку нації

Костянтин Дмитрович Ушинський (19 лютого (2 березня) 1824, Тула — 22 грудня 1870 (3 січня 1871), Одеса) — український[1] та російський педагог українського походження, один із засновників педагогічної науки в Росії.

Великою заслугою Костянтина Дмитровича є те, що він одним із перших сформулював ідею народності в педагогіці, подав її як основну складову виховної системи. Така ідея базується на переконаності в тому, що кожен народ має право на освіту рідною мовою, побудовану на народних традиціях. І хоча педагог не заперечував значення історичного досвіду інших народів, проте вимагав, щоб засвоєння його було підпорядковане принципові народності. Це питання він глибоко дослідив у статті «Про народність у громадському вихованні» (1857 р.).

ідна мова має бути основним предметом початкового навчання, аби діти навчилися свідомо використовувати її скарби, розвинули в собі дар слова, засвоїли граматичні закони в логічній системі.

Костянтин Дмитрович виступав проти позбавлення школи її виховних функцій і завдань. Зокрема критикував практику російського Міністерства освіти, яке прагнуло впроваджувати педагогічні новації з Німеччини. А причиною цього було те, що німецька педагогіка обмежувала діяльність школи тільки навчання. Водночас учений акцентував увагу на досвід англійської школи, яка на перший план висувала саме виховання. Хоча й цей приклад не був ідеальний, оскільки, на його думку, у своїй основі англійське виховання було антидемократичними і консервативними.

Костянтин Дмитрович обстоював думку про те, що загальна освіта має бути пронизана ідеями гуманності і патріотизму. Виховання дається нелегко, вимагає культури волі й характеру, які великою мірою формуються в процесі навчання. Побудоване виняткове на інтересі, воно не сприяє виробленню цих рис.

Праця є важливими чинником моральне виховання, тому необхідно прищеплювати любов і серйозне ставлення до неї. У статті «Праця в її психічному і виховному значенні» (1860) вперше порушується й усебічно обґрунтовується одна з провідних ідей Костянтина Дмитровича – працю як головний фактор, основний засіб виховання.

Цінними є думки вченого про роль і статус учителя в суспільстві, його професійну майстерність моральних сентенцій, системи покарань і нагород. Педагогічна професія вимагає тривалої спеціальної та практичної підготовки. Костянтин Дмитрович розробив проект організації в Росії вчительських семінарій, склав програми з педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів.

Майже половину свого життя прожив в Україні, добре знав українську мову та її діалектичні форми, добивався відкриття українських шкіл.

Костянтин Дмитрович — це просвітитель світових масштабів. На його ідеях будувалося й розвивалася педагогіка не тільки російська й українська, а й багатьох країн. Творча спадщина вченого посіла вагоме місце у світовому педагогічному просторі.

Бібліотекою підготовлено книжкові виставки присвячені Костянтину Дмитровичу Ушинському:

• абонемент наукової літератури "Педагог, який прагнув порятунку нації";
• читальна зала №4 "Ідеї Ушинського живі для майбутнього".

День пам'яті воїнів-інтернаціоналістів

15 лютого 1989 року остання колона радянських військ була виведена з Афганістану. З тих пір пройшло 25 років. Проте не загоїлись рани у серцях матерів, які втратили своїх дітей на тій страшній, чужій війні. Понад 14 тисяч солдат і офіцерів загинули у горах та пісках Афганістану. На жаль, жоден із паркетних чиновників, партфункціонерів, що розв’язали цю бійню в чужій державі, не відповів за ці страшні втрати.

Окрім Афганістану тисячі військовослужбовців – синів нашої держави полягли в озброєних конфліктах в інших країнах світу. Нині ми вшановуємо пам’ять героїв, які загинули у далеких війнах, проте залишились вірні присязі, військовій честі та доблесті. Участь у бойових діях зламала життя багатьом українським юнакам. Проте, не дивлячись ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок. І нині, перемагаючи біль ран і втрат, борються вже з нинішніми, не менш важкими, випробуваннями та перешкодами.

Сьогодні ми поділяємо увесь біль незаживаючих трагедій із рідними та близькими загиблих, віддаємо шану всім учасникам тих подій. Тож поклонімось пам’яті героїв, схилімо голови перед мужністю ветеранів. Нехай ця дата назавше стане для нас нагадуванням, що найважливішою цінністю є людське життя, є мир і щастя на власній українській землі.

Науковий абонемент підготував книжкову виставку "Солдат війни не обирає".

Галілео Галілей – перший астроном-спостерігач

Галілео Галілей народився 15 лютого 1564 року в Пізі. Вже в юності він захопився вивченням різних наук. І згодом він став основоположником експериментальної фізики, філософом, математиком і астрономом.

Галілей закінчив Пізанський університет. В 1586 році вчений видав свою першу працю «Маленькі гідростатичні ваги». У 1590 році Галілео Галілей закінчив роботу над книгою «Про рух», в якій він буквально розгромив вчення Арістотеля. У 1592 році Галілей почав викладати механіку, астрономію і математику в університеті Падуї.

У липні 1609 року вчений створив підзорну трубу, за допомогою якої міг вести спостереження за астрономічними тілами. В результаті він підтвердив геліоцентричне будову світу, теорію яку висував Коперник. Тим не менш, богослови визнали теорію Коперника помилковою. Галілео Галілея, який активно пропагував цю теорію, викликали до Риму, вимагаючи, щоб він відмовився від своїх ідей про устрій світу. Під тиском можновладців Галілей підкорився вимогам.

У 1632 році з'явився черговий науковий твір Галілея «Діалог про дві найголовніші системи світу — Птолемеєвої і Коперникової». Через нього вченого віддали під суд, звинувативши Галілео в єресі. Під загрозою смерті він вимовив слова зречення від своїх ідей, і останні роки життя провів під наглядом Галілео Галілей інквізиції.

Смерть Галілео Галілея датується 8 січня 1642 року.

Запрошуємо до читальної зали №3 переглянути книжкову виставку "Галілео Галілей – перший астроном-спостерігач".

День святого Валентина

«Любити — означає не дивитися один на одного,
любити — означає дивитися в одному напрямку» 
А. де С.-Екзюпері

Люди всього світу 14 лютого відзначають День святого Валентина (День всіх закоханих). Вважається, що це свято відзначають уже понад 16 століть. Коріння Дня закоханих йдуть ще в язичницьку культуру, оскільки древні також відзначали свято всіх закоханих на честь богині любові.

Сучасне свято нерозривно пов'язане з ім'ям святого Валентина, якого прийнято вважати покровителем усіх закоханих. Історія свідчить, що християнський священик Валентин приблизно в 269 році таємно благословляв шлюби римських легіонерів з їх коханими, незважаючи на те, що імператор заборонив своїм солдатам одружуватися, вважаючи, що це заважає їм думати про війну. Крім того, священик Валентин, справжній подвиг якого став приводом для появи Дня святого Валентина (Дня всіх закоханих), завжди намагався помирити закоханих, він допомагав їм писати любовні листи і давав поради легіонерам щодо того, як краще зізнатися в коханні їх дамам серця.

Дізнавшись про відчайдушні вчинки Валентина, імператор засудив його до страти. Перед смертю священик написав лист для дочки тюремника, в яку сам був закоханий. Цей лист дівчина прочитала вже після страти Валентина. Після цього церква канонізувала священика, а в 496 році Папа Римський Геласіус оголосив 14 лютого Днем святого День всіх закоханих Валентина.

Запрошуємо до наукового абонементу переглянути книжкову виставку "Любов – незриме світло", та до читальної зали №4 щоб переглянути виставку "Життя без кохання, життя без любові – То небо без сонця, то небо беззоре!".

Геніальний природознавець

Чарльз Роберт Дарвін ( англ. Charles Robert Darwin ; 12 лютого 1809 - 19 квітня 1882) - англійська натураліст і мандрівник, одним з перших усвідомив та наочно продемонстрував, що всі види живих організмів еволюціонують у часі від спільних предків. У своїй теорії, перший розгорнутий виклад якої було опубліковано в 1859 в книзі " Походження видів "(повна назва:" Походження видів шляхом природного відбору, або збереження порід в боротьбі за життя "), основною рушійною силою еволюції Дарвін назвав природний відбір і невизначену мінливість.

Існування еволюції було визнано більшістю вчених ще за життя Дарвіна, в той час як його теорія природного відбору як основне пояснення еволюції стала загальновизнаною лише в 30-х роках XX-го століття.

Ідеї ​​та відкриття Дарвіна в переробленому вигляді формують фундамент сучасної синтетичної теорії еволюції і складають основу біології, як забезпечити логічне пояснення біорізноманіття. Ортодоксальні послідовники вчення Дарвіна розвивають напрямок еволюційної думки, що носить його ім'я ( дарвінізм).

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Геніальний природознавець (Чарльз Дарвін)".

Д.І. Менделєєв – інтелігент, творець, професіонал

Дмитро Іванович Менделєєв (27 січня ( 8 лютого) 1834, Тобольськ - 20 січня ( 2 лютого) 1907, Санкт-Петербург) - російська вчений - енциклопедист, громадський діяч. Хімік, физикохимик, фізик, метролог, економіст, технолог, геолог, метеоролог, педагог, повітроплавець, приладобудівник.

Професор Санкт-Петербурзького університету; член-кореспондент по розряду "фізичний" Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук. Серед найбільш відомих відкриттів - періодичний закон хімічних елементів, один з фундаментальних законів світобудови, невід'ємний для всього природознавства.

 

Дмитро Іванович Менделєєв — автор фундаментальних досліджень з хімії, фізики, метрології, метеорології, економіки, автор основних праць з повітроплавання, сільського господарства, хімічної технології, народної освіти та інших робіт, тісно пов'язаних з потребами розвитку продуктивних сил Російської імперії.

У 1854–1856 роках Дмитро Менделєєв досліджував явища ізоморфізму, що розкривають відносини між формою кристалів та хімічним складом сполук, а також залежність властивостей елементів від величини їхніх атомних мас. У 1860 році він відкрив «температуру абсолютного кипіння рідин», або критичну температуру. Але 16 грудня 1860 писав він з Гейдельберга піклувальнику Санкт-Петербурзького навчального округу І. Д. Делянову, що: «… головним предметом моїх занять є фізична хімія».

У 1859 році він сконструював пікнометр — прилад для визначення густини рідини. У 1865–1887 роках Менделєєв створив гідратну теорію розчинів, розвинув ідеї про існування сполук змінного складу.

Досліджуючи гази, Менделєєв знайшов у 1874 році загальне рівняння стану ідеального газу, що включає як частковість залежність стану газу від температури, виявлену у 1834 році фізиком Б. П. Е. Клапейроном (рівняння Клапейрона-Менделєєва).

У 1877 році Менделєєв висунув гіпотезу походження нафти з карбідів важких металів, яка, правда, на сьогодні більшістю вчених не приймається; запропонував принцип дробової перегонки при переробці нафти. У 1880 році він висунув ідею підземної газифікації вугілля. Також Менделєєв займався питаннями хімізації сільського господарства, пропагував використання мінеральних добрив, зрошення посушливих земель. Спільно з І. М. Чельцовим брав у 1890–1892 роках участь у розробці бездимного пороху.

Дмитро Іванович Менделєєв є автором низки робіт з метрології: він створив точну теорію ваг, розробив найкращі конструкції коромисла і аретира, запропонував найточніші прийоми зважування.

Свого часу інтереси Менделєєва були близькі до мінералогії, його колекція мінералів дбайливо зберігається і зараз у Музеї кафедри мінералогії Санкт-Петербурзького університету, а друза гірського кришталю з його столу є одним з найкращих експонатів у вітрині кварцу. Малюнок цієї друзи він помістив у перше видання «Загальної хімії» (1903 рік). Студентська робота Дмитра Менделєєва була присвячена ізоморфізму в мінералах.

Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку "Д.І. Менделєєв – інтелігент, творець, професіонал".

Кант: мислитель, естетик, мораліст

Іммануїл Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг) — німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання – загальнозначущі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта – категоричний імператив.

Філософію Канта поділяють на два періоди — докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.) і критичний, коли Кант розпочав досліджувати обмеження розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика спроможності судження» і багатьох інших.

Розрізняють два періоди в творчій філософській діяльності Канта — «докритичний» (до 1770 р.) і «критичний». В «докритичний» період Кант виступив як впливовий вчений, теоретик, природодослідник. В цей період він визнавав можливість об'єктивного існування речей поза свідомістю людини.

В «докритичний період» Кант публікує свою блискучу роботу «Загальна природна історія і теорія неба» (1755), в якій обґрунтовує гіпотезу про природне походження сонячної системи.

В «критичний період» творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їх сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790).

Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе.

Таким чином, основною рисою філософії Канта є її двоїстість, поєднання в одній системі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Основна суперечність філософського вчення Канта — це невідповідність між визнанням ним існування речей, явищ природи поза свідомістю людини і запереченням їхнього пізнання (речі — об'єктивні, але непізнаванні).

Запрошуємо до читальної зали №4 переглянути книжкову виставку "Кант: мислитель, естетик, мораліст".